«Вовк в овечій шкурі»: як завідувач кладовища КП «Бучасервіс» став співпрацювати з росіянами

Ексзавідуючий КП «Бучасервіс» протягом окупації регіона створював видимість допомоги своїм односельцям й одночасно допомагав росіянам у їх злодіяннях.

Про це повідомляє Інформатор БІГ з посиланням на видання «Судовий репортер».

Зазначається, що 37-річний Анатолій Мирута народився у селі Синяк й мешкав там все своє життя. До того ж, він працював завідувачем місцевого кладовища КП «Бучасервіс», був депутатом сільради і приватним підприємцем, якому належать два продуктові магазини у ближніх селах.

На початку повномасштабного вторгнення, коли окупанти швидко просувалися у напрямку столиці, чоловік, за версією слідства, вирішив очолити владу в рідному селі, яке після виїзду законного старости залишилось без керівника.

За інформацією прокурора, колаборант створював видимість допомоги своїм односельцям, розміщуючи їх у підвалі кафе, і тим часом допомагав російським військовим.

За час окупації на території кафе відбулися збори і російський офіцер Подольський нібито представив селянам Мируту як  нового старосту.

До самої деокупації він під наглядом окупантів доставляв хворих цивільних у лікарню, похованнями та розподілом російської гуманітарки.

У свою чергу, чоловік злочину за собою не визнає і, коли настає його черга, не залишається у боргу, іронізуючи, що справу представляє прокурор «з білоруською фамілією та російським імʼям». Крім того, він запропонував Піляю поїхати у зону бойових дій і «там показати, як себе вести, а не ховатися у Києві за ксивою».

Водночас прокуратура звинувачує Мируту у тому, що він був свого роду посередником між односельцями і окупантами.

Те, що відбулося 10 березня Мирута називає не інакше як зборище, просте донесення інформації російських військ до розрізненої, стихійної купи людей, які прийшли зарядити телефони і набрати води.

«Карати треба тих, хто допустив трагедію в Київській області. Про наступ з Білорусі знали, але нічого не зробили для захисту жителів. Населення не було інформоване як себе вести в окупації: залишитись чи виїжджати. Людьми спочатку прикрились, а потім звинуватили у співпраці з РФ. У нас, у селі Синяк, не було жодного українського військового чи поліцейського. Представники влади потікали кинули людей напризволяще. Тому виживали як могли», – заявив обвинувачений.

Мирута запевнив, що проблем із пересуванням в окупації взагалі не було і їздити міг абсолютно кожен, але при дотриманні відповідних «правил».

«Білий платок перевʼязали на дзеркало, аварійку включали і головне щоб два вікна передні були відкриті, якщо машинова тонована, і швидкість не більше 30-40 км. Вони дозволяли всім так пересуватися», – описав він.

Лише з 15 березня 2022 року почали діяти норми закону, якими криміналізували колабораціонізм. Відповідно Мируту не можуть звинувачувати за події, які були до цього, зокрема, за збори біля кафе і «вибори» старости.

Варто зауважити, що в обвинуваченні не так багато конкретних прикладів «інформаційної співпраці», що є виключно показанням свідків і можливі варіанти їх інтерпретації.

Прокурор звернув увагу, що ці події стали передумовою того, що Мирута потім проводив заходи політичного характеру і вів інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором (ч. 6 ст.111-1 КК). Саме така кваліфікація дозволила просити для Мирути суворе покарання. Адже староста — посада, не повʼязана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Це значить, що за старостування Мируті ніколи не загрожувало би позбавлення волі, а тільки заборона на якийсь час обіймати деякі посади ( ч. 2 ст. 111-1 КК).

До речі, 27 березня з телефону Анатолія відправлено СМС на чотири номери телефонів російського оператора стільникового зв’язку. Важливо, що на той момент село вже будо деокуповано, а тому невідомо, кому саме чоловік надсилав повідомлення.

«Військові рф примусово брали мій телефон, без моєї на це волі, та писали СМС своїм родичам: «Привет, бабушка. Я жив». Точно памʼятаю, що на той період не було звʼязку і припускаю, що ці СМС могли дійти до абонентів пізніше, коли зʼявився звʼязок. Особисто я не маю нікого в росії: ні знайомих, ні родичів, ні з ким в Росії ніколи до цього не спілкувався», – сказав колаборант.

Прокурор додає, що отримавши від росіян дозвіл, Мирута вільно їздив на своєму мікроавтобусі і розвозив гуманітарку і при цьому нібито неодноразово публічно закликав людей припинити опір росіянам, коритися їхнім наказам і співпрацювати, поширював інформацію на підтримку держави-агресора.

Суддя Світлана Гречана наголосила, що в умовах воєнного стану має право оголосити тільки резолютивну частину вироку. Тому Мирута визнається винуватим і засуджується до 10 років позбавлення волі.

Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!

Анастасія Діденко