Молода українська піаністка Христина Михайличенко, якій довелося у 2014 році разом з родиною виїжджати з окупованого росіянами Криму на Київщину, розповіла про те, як її сім’я вдруге через війну залишала рідний дім, але вже в Ірпені.
Про це повідомляє Інформатор БІГ з посиланням на Суспільне Крим.
Відомо, що нещодавно піаністка із Сімферополя Христина Михайличенко перерахувала свій гонорар за концерти класичної музики в Європі на допомогу пораненим українським військовим, якими займається проєкт «Лікарі для героїв». Про це стало відомо завдяки благодійному фонду «Східна зірка».
Тоді на рахунок фонду 17-річна дівчина перерахувала 28 716,00 тисяч гривень, що є абсолютним рекордом для проєкту серед надходжень від одного благодійника.
«Наразі Христина разом з мамою та молодшою сестрою знаходиться за кордоном, адже війна вдруге завітала в її дім. Вперше сім’ї Михайличенків довелося покидати рідний Сімферополь, який росіяни захопили у 2014 році. А вже через 8 років, коли кримська родина обжилися на Київщині, ворог знову вдерся в особистий простір Христини та її сім’ї», – йдеться у дописі.
Дівчина розповіла, як у червні 2014 року її батьки почали переїзд в Ірпінь, що на Київщині.
«Остаточно вся родина виїхала вже в серпні, адже з самого початку виїхала тільки я з мамою, потім приїхав батько зі всіма речами, а пізніше ми повернулися з мамою в Крим, щоб забрати брата та сестру. Виїжджали на початку серпня 2014 року, але виїхали одразу не всі, бо на той час брату виповнилося вже 16 років і неможливо було вже отримати український паспорт», – пригадала Христина.
За її словами, від російського громадянства батьки відмовилися одразу. Але на той час в Криму потрібно було вистояти шалені черги, щоб отримати документ, який нібито підтвердить те, що ти відмовляєшся від отримання російського громадянства.
«Вийшло так, що мій брат залишився з українським свідоцтвом про народження і в Джанкої, на російському так званому кордоні – прикордонному пункті, заходять службовці й починають запитувати про паспорт, якого у нього немає. Ми показали документ про відмову від громадянства і вони сказали нам, що вони й самі таке можуть написати. І все, брата зняли з потяга, саджають в якусь кімнату, звідки потім його забрав мамин батько, який й досі живе в Криму. Коли я, мама й сестра вже доїхали до Києва, батьки в пришвидшеному форматі почали робити йому український паспорт. На той момент це можливо було зробити без його присутності і батько вже за декілька тижнів повернувся за ним в Крим з українським паспортом, звідки вони потім удвох виїжджали з українськими документами», – сказала піаністка.
Варто також зауважити, що мама Христини – корінна кримчанка, а тато – із героїчного Бахмуту, де зараз йдуть найзапекліші бої.
Дівчина зізнається, що коли вона переїхала в Ірпінь, вона дуже сумувала за морем, адже в регіоні тільки річки та озера.
«Одразу це було важко сприйняти, адже звикла, що можу вийти з дому та побігти купатися в море», – сказала вона.
Переїзд для Христини у 2014 році не став приводом для суму, адже, за її словами, їй тоді виповнилося лише дев’ять років, в тому вона не сприймала серйозно всі зміни життя, які для дорослих можуть бути трагедією.
«Напевно, мені допоміг мій вік, бо я переїхала на Київщину, коли мені виповнилось дев’ять років. Я не сприймала тоді серйозно всі зміни життя, які для дорослих можуть бути трагедією. Для мене переїзд був чимось новим та привабливим,
але не печаллю чи трауром. Батьки мої зробили просто феноменальну роботу, адже переїзд виконувався за декілька місяців: треба було залишити все своє життя, яке ти раніше жив, і зробити максимально комфортні умови на новому місці для всієї родини, яка повинна починати все з нової сторінки. Коли ми переїхали в квартиру, де ще робився ремонт, батьки організували повністю для нас навчання: я вступила в спеціалізовану музичну школу-інтернат імені М.В.Лисенка, сестра моя була влаштована в садочок, а брат закінчував 11 клас. Фактично ми переїхали на все готове, а тому для мене цей адаптаційний період був цікавим та досить інтенсивним», – розповіла Христина.
Молода піаністка також наголосила, що переїзд в Ірпінь був спонтанним рішенням, бо батьки з самого початку орієнтувалися на Київ, але мама хотіла у Львів. Тоді її батько наголосив, що для дітей буде більше можливостей саме у столиці.
«Ми одразу орієнтувались на Київ, але випадково знайшлося житло в Ірпені. Квартира там нас повністю влаштовувала, адже на той час ми могли собі її фінансово дозволити. Коли батьки приїхали вперше у квітні 2014 року на огляд квартири, вони зрозуміли, що це те місце, де б вони хотіли далі жити. Не було одразу плану переїзду з Криму в Ірпінь, адже з самого початку планували в Київ, але знайшли житло саме в регіоні», – йдеться в інтерв’ю.
До того ж, сім’я Михайличенків змушена була вдруге залишати рідний дім, адже 24 лютого 2022 росіяни незаконно увірвалися на Київщину.
«Я постійно контролювала процес і розуміла, що просто так війська не зводяться до кордонів. Так, я не розуміла масштабу. Я не військова людина, а тому я не могла уявити, як взагалі це все відбуватиметься. На момент 24 лютого я була у Львові. Мій брат 17 лютого вивіз мене разом із сестрою у Львів. Він сказав, що ми маємо зараз виїхати на західні регіони України та пересидіти там до березня. Якщо все буде ок, то повернемося на початку весни. 17 лютого ми поїхали до друзів у Львів. Знову ж таки, виникають згадки про 2014 рік, коли схожа поїздка не була для мене стресовою. Я обожнюю Львів і я була на проти пожити там декілька тижнів. У мене там є друзі й знайомі, а тому я не їхала туди з думками про ймовірний початок війни. Я їхала з такою же цікавістю, з якою їхала в Ірпінь з Криму в 2014 році. 22 лютого у Львів приїхала моя мама, а брат залишився в Ірпені. 23 лютого я робила запис у Львівській національній філармонії, де я записувала твори для моїх вступів до консерваторії у Німеччині, в який я планувала вступати одразу після того, як закінчу школу в Києві. 23 лютого, десь о 22:00 ми повернулися до друзів, де на нас чекала сестра. Вона почала просити маму повернутися додому в Ірпінь до своїх котів. Друзі наполягали залишитися у них хоча б до першого березня. Ми погодилися. 24 лютого ми не прокинулися від вибухів. У Львові все було тихо, але я особисто прокинулася о п’ятій ранку. Я не могла заснути, бо було якесь дивне відчуття. Я людина, яка досить гарно спить, у мене немає проблем зі сном, а тут чомусь я прокинулась о п’ятій ранку та ще й після запису. Я спробувала знову заснути, але прокинулася о 06:30, коли отримала повідомлення від моєї близької подруги, яка на той момент була моїм приватним викладачем англійської мови. Вона написала: «Я з Вами всім серцем!». Я не зрозуміла взагалі нічого. Ну я їй подякувала, а потім вирішила зайти в новини. Я зайшла в ВВС і вже все стало зрозумілим для мене», – пише Суспільне Крим.
Зазначається, що в перші дні окупації Ірпеня в мережі з’явилися фотографії танків з літерою «V» у дворі ЖК, де мешкала родина Михайличенків.
«У нас така досить широка дорога в’їзду і росіянам було дуже зручно там базуватись. Звичайно, що машини з паркової зони всі повиїжджали, а тому наш ЖК – це чотири будинки, всі вони постраждали й відчули на собі прильоти. Але прильоти були не дуже сильні, а тому постраждали тільки верхні поверхи. Звичайно, що нам повибивало вікна. Нам неймовірно пощастило, що в нашій квартирі не жили окупанти, бо у кожному будинку, в чужих квартирах базувалися росіяни. Це було досить хаотично. Нашу квартиру це якось оминуло. Коти наші також чудом вижили, адже на момент окупації в нашому будинку залишилося п’ятеро людей і останній людині, якій передали ключі, вона час від часу, коли була можливість, заходила до нашої квартири та годувала котів. Мій брат завчасно закупив дуже багато корму перед початком війни, якого вистачило до останнього дня перед деокупацією. Коти вижили, вони пережили всю окупацію в квартирі і після деокупації волонтери вивезли їх до Києва до друга мого брата. Коли мій брат вже повернувся додому зі Львова, він спочатку жив у столиці, а наприкінці травня повернувся в Ірпінь. Він відремонтував вікна, зробив ремонт, а згодом почалася відбудова самого будинку», — пояснила Христина.
Вона також звернула увагу на те, що з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, дівчина робила концерти, які майже щоразу були або частково, або повністю благодійні та на підтримку України.
«Всі свої сольні концерти, які я зіграла за цей рік, частина, весь або окрема сума гонорару, яку люди донатили на підтримку України – я абсолютно все надсилала в рідну країну. Просто останній випадок – це вперше, коли він освітився в мережі, а тому і зібрав стільки уваги. Насправді він не єдиний і зовсім не перший. Я не можу взяти зброю в руки, але я можу заробити кошти, щоб ту зброю придбати. Я вважаю, якщо у мене є така можливість, то я зобов’язана це робити», – наголосила молода піаністка Христина Михайличенко.
Раніше Інформатор БІГ розповідав, що у Бучі вчителі ліцею №3 навчаються роботі з Ideas Box, інноваційним комплексом, який допомагає проводити заняття та працювати зі школярами під час відключень світла.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Анастасія Діденко
