Семиволос Леонід Миколайович – водій шкільного автобуса ОЗО «Гребінківський ліцей» Гребінківської селищної ради, який протягом окупації Київщини врятував понад 950 людей.
Про це повідомляє Інформатор БІГ з посиланням на главу Офісу президента України Андрія Єрмака.
Відомо, що чоловік брав участь в евакуації людей Ірпеня, Макарова, Гостомеля, Романівки, Бучі, Немішаєвого, Ворзеля, Шевченкового, Барового, Богданівки, Великої Димерки та Чернігова.
Усього на шкільному автобусі йому вдалося евакуювати понад 950 людей.
«Перша евакуація була 5 березня. До нас, водіїв, звернулися, що треба рятувати наших людей. Ніхто не відмовився. Не буду приховувати, страх був. Пам’ятаю, як на блокпосту російський військовослужбовець зібрав у всіх телефони, поклав у пакет та розстріляв його з автомату. Такий от перший контакт із загарбниками. По дорозі бачили покинуті автівки, речі людей… це було дуже моторошно. Намагалися вивезти якомога більше людей, першочергово жінок і дітей.
Найбільше запам’яталася Буча. Ми їхали колоною, і в цей час за 30 метрів від нас російський танк стріляв по багатоповерхівці. По нам летіла цегла й інші залишки від будинку. Автобусам попробивало колеса. Росіяни були найжорстокіші до нас саме в Бучі. Уся дорога засипана уламками, залізом. І ти розумієш – проб’єш колеса і вже нікуди не доїдеш. Трохи відхилився від маршруту – і тебе оточують їхні БТРи, солдати. На тебе наводять кулемети, автомати. У нас на очах вони захопили в полон працівника ДСНС… Садили людей по максимуму. У Гостомелі було стільки людей, що не всі помістилися в автобуси. І вони йшли за нами пішки. Не пам’ятаю, який в Бучі є інститут, з нього вийшов чоловік і говорить: «Люди добрі, залишайтеся тут на ніч, бо не випустять нікого, якщо не встигнуть автобуси проїхати блокпост до п’ятої години». Люди там лишилися, ми їх забрали наступного дня», – пригадує Леонід Миколайович.
Не пам’ятаю, який в Бучі є інститут, з нього вийшов чоловік і говорить: «Люди добрі, залишайтеся тут на ніч, бо не випустять нікого, якщо не встигнуть автобуси проїхати блокпост до п’ятої години». Люди там лишилися, ми їх забрали наступного дня», – пригадує Леонід Миколайович
Він зізнався, що найважче було вивозити людей із Чернігова, адже усі дороги були заміновані й довелося їхати полями та по багнюці.
«Боялися, щоб дощу не було, бо тоді не доїхали. А нас там люди чекали. Із Чернігова вивозили разів 4. Востаннє – 21 березня. Приїхали пізно ввечері, голодні, холодні. Максимальна увага була до дороги. 380 кілометрів бездоріжжям. У місті не було ні світла, ні води, ні газу. Нічого. Соляри назад вже майже не було. Дякуємо поліції – хто каністру, хто пів каністри, але нас заправили. А вивозили ми людей із лікарні, тих, хто хворіє на нирки. В моєму автобусі було чоловік 4-5 зовсім неходячих. Люди в кріслах колісних, хворі. І ми потрапили під обстріл. Розумію, що для росіян поняття гуманітарного коридору і не було. Єдиний можливий в‘їзд для евакуації був через міст над Десною, з боку Куликівки. Він був вже пошкоджений, але проїзний. Автобуси їхали обережно, між пробитих наскрізь дірок у переправі, але й швидко, щоб встигнути між обстрілами. Тільки вискочили з мосту, і його росіяни добили. Один автобус після такого просто заглух посеред дороги. Розсадили людей по інших, нікого не покинули, а автобус кинули», – додав рятівник.
Варто зауважити, що увесь шлях туди й назад евакуація проходила між розірваних і нерозірваних снарядів, які стирчали з-під землі просто біля дороги.
Раніше Інформатор БІГ також розповідав про подружжя Долгових з Ворзеля, яке пережило повномасштабне вторгення російських терористичних військ на Київщину.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Анастасія Діденко
