Українці – нескорені та незламні. Вони завжди готові рухатись уперед. Долають усі труднощі на своєму шляху. Подружжя Крезубів з Гостомеля – приклад тому.
Сьогодні в Інформатор БІГ історія Володимира та Ірини Крезуб. Армія рф вщент зруйнувала їхню власну справу, але подружжя, попри всі ризики, вирішили все відновити, адже життя триває.
Ірина та Володимир разом уже 25 років. У них троє дітей, віком: 15, 18 та 22 років. Вона – бухгалтер. Він – майже два десятки років тому працював водієм, але одного разу зрозумів, що все життя за кермом не має бажання провести.
“Коли я сказав, що йду з роботи, шеф дуже образився і навіть ще 2 роки не розмовляв зі мною, а коли я вже створив своє СТО, то приїздив до мене ремонтуватись”, – з усмішкою згадує Володя.
Ідея створення власної справи та перші кроки
Більше 18 років тому у Володимира з’явилась ідея створити власну автомайстерню. А Ірина, як любляча дружина, повністю підтримала таку ініціативу. Вона була впевнена у тому, що у коханого все вийде, адже за сильним чоловіком зазвичай стоїть сильна і мудра жінка, яка його надихає. Щоб почати власну справу, чоловік продав автівку. У 2004 році бізнес-ідея перетворилася на реальне СТО. Спочатку створили у Гостомелі, пізніше – у Києві, на Троєщині. 5 років у подружжя було дві автомайстерні. Пізніше на Троєщині СТО зачинили, а у Гостомелі продовжили розвивати. Після того як Володимир “вклався” в бізнес, у його у кишенях лишилося 100 доларів. На життя. Попервах новоутворена станція техобслуговування прибутку не приносила. Володя радів, коли приїздив бодай один клієнт впродовж тижня, але потроху СТО виходила на якісніший рівень, обростала новими клієнтами та продовжувала розвиватись. 15 років Володимир не вилазив із ремонтної ями і разом із іншими майстрами власноруч виконував усі ремонтні роботи.
Ірина працювала бухгалтером, а також була співзасновником благодійної організації. Вона допомагала чоловіку з документами, вела ФОП, адже працівники працевлаштовані офіційно. Та… всі документи згоріли після фатальної дати – 24.02.2022.
Ранок 24.02.2022
Подружжя Крезубів мешкає в Білогородці, тому фатальний ранок зустріло там. І не тільки ранок – воно залишалось там впродовж усього періоду окупації Київщини. Єдине – вирішили вивезти дітей.
“На СТО були українські військові, снайпери і склад боєприпасів. Жили хлопці у ремонтній ямі і казали, що це їх і врятувало. А ще, ймовірно, хтось здавав позиції, адже потім їх почали обстрілювати», – пригадує Володимир тихим голосом зі смутком в очах.
Автомайстерня розташована на пагорбі, тому паралельно є гарним оглядовим майданчиком, з якого видно все як на долонці: Гостомель, міст, річку. Коли чоловік закінчив будувати автомайстерню в Гостомелі, то захоплювався краєвидами. Достатньо було взяти бінокль, щоб роздивлятись усе до деталей.
Автомайстерня розташована на пагорбі, тому паралельно є гарним оглядовим майданчиком, з якого видно все як на долонці: Гостомель, міст, річку
“Знаю, що спочатку стріляли снарядами, а потім на цей куточок кинули фосфор. Пізніше – дзвінок з мобільного: “Дядя Вова, все, СТО згоріло”. І не тільки воно. Приватні будинки теж, а сусіди тут були довго і зразу зраділи, коли на цю позицію приїхали українські військові, але вони не передбачили того, що сталося пізніше. Деякі люди з селища теж ховались у ямі, але військові потім всіх повивозили”, – ділиться чоловік.
“Ми вже тоді налаштовували себе, що подібне може статись. Автомайстерня руйнувалась поступово. Спочатку планували, що зробимо тут гуманітарний хаб, адже думали, що влучили згори і не все ще розбито. Коли приїхали – цеглини. Розуміння того, що нашого СТО більше немає, прийшло лише тоді, коли побачили все на власні очі на початку квітня. Жодне фото та відео не передадуть того жахіття. Я уявляю, що робиться там, на передовій… Колись я працювала в організації, що знімала кіно. Перший час було таке враження, що ніби можна вийти, зачинити двері і всі декорації залишаться там, а за дверима – продовжуватиметься життя. Були відчуття, ніби це якийсь знімальний майданчик, якогось фільму про війну. Що це все не по-справжньому. Це просто неймовірно жахливо», – ділиться Ірина Крезуб.
Місяць подружжя стресувало, переймалося і горювало після побаченого, адже не розуміло, що робити далі. Згодом прийшли до тями. Ірина розповідає, що в голові часто карбувався вислів: “Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих”. Сімейна пара потихеньку почала їздити, прибирати, розбирати завали. Саперів теж викликали, аби перевірити, чи не заміновано, але так довго чекали на них, що хлопці самі на страх і ризик все передивились. На щастя, було чисто.
Те, що залишилось від СТО після “визволення” росіян
Згодом Крезуби почали волонтерити. Тільки-но на початку квітня почали пускати цивільних у Гостомель, Ірина та Володимир заходилися завозити місцевим свіжий хліб, одяг, продукти харчування. Жінка давно займається волонтерством, тому знала, до кого звернутись і де взяти гуманітарну допомогу. Відтак система швидко була налагоджена. Впродовж двох місяців вони допомагали людям.
«Хліб – для мене болючий спогад, коли розповідаю – плачу. Ми привозили гарячий хліб, і люди так його їли… І самі, і собак годували, всіх…», – з болем пригадує Ірина.
Допомога хлібом. Фото з архіву Ірини
“Будинок батьків у Гостомелі теж постраждав, але ми самі його відбудовували. А бізнес у селищі, окрім нас більше мало хто відновлює. Гостомель – перша лінія оборони Києва, і тут дійсно сильні руйнування”, – каже Володя.
У подружжя сумнівів та думок з приводу відбудови не було – точно знали, що будуть рухатись тільки вперед. Єдине питання: скільки на це потрібно грошей… Приїздили експерти і вирішили, що СТО не підлягає відновленню. Тобто, потрібно було демонтувати те, що лишилось і будувати спочатку. Але цінник за демонтаж був досить високий. Дехто жартував із сумом: краще б окупанти вже повністю “під нуль” все зруйнували.
“Нам дуже поталанило, що будівельник, який будував наше СТО багато років тому, приїхав на наше запрошення. Архітектор з бригадою пару днів ходили, дивились, мізкували. Вирізали шматками пошкодження, і робили реконструкцію. Хоча попередньо нам казали: будівля відновленню не підлягає. Однак нам пощастило: будівельники максимально зберегли те, що було більш-менш вціліле. Не довелось все повністю розбирати”, – розповідає власник.
“А ще у той час нам держава дійсно допомогла. Ми написали заяву на грант. Подали заявку через Дію. На 250 тисяч. Вирішили, це – шанс. Зрештою нам і втрачати було нічого. Згодом дійсно отримали кошти та купили частину обладнання й ворота. Наразі виконуємо умови договору та сплачуємо податки. Це була велика та важлива допомога для нас, адже фінансових можливостей робити все самостійно – просто не було”, – каже Ірина.
Подружжя розповідає, що люди також їм дуже допомагали. Приїздили старі клієнти, хтось пропонував дроти, хтось – вікна, хтось – щось інше, корисне. І знижки робили й у борг давали. У той час українці дуже згуртувались.
Цінник за демонтаж був досить великий. Дехто сміявся й казав: краще б росіяни вже повністю “під нуль” все зруйнували
На запитання стосовно ризиків відбудовуватись під час повномасштабного вторгнення Володимир відповідає: “Та що ж тепер робити? Не жити, чи що? Раніше кожен 10-ий приходив, нагнітав. Всі постійно питали: чи не боюсь? А у мене відповідь така: а ви жити не боїтесь? У небі постійно щось літає. Десь стріляють, бомблять. То й що? Звісно боїмось, однак робити щось треба, а не сидіти зі складеними руками”
Ще перед вторгненням росіян, на СТО був магазин з автотоварами, який навіть не встигли офіційно відкрити. Згоріло все і гроші, і товар, який встигли закупити. А на другому поверсі тоді зробили ремонт, планували здавати під офіси.
“Я ж безпосередній стосунок до благодійництва ще маю, тому ми на другому поверсі обладнали все меблями, великим професійним кольоровим принтером… Можна вважати – там був офіс і склад одночасно. Але все згоріло. Кажуть, що горіло днів два. Інколи тепер згадуємо: “Ой і те згоріло, ага, і те пропало.” Але жартуємо, що відбудовуємось, враховуючи попередні помилки і поступово робимо краще, ніж було”, – ділиться Ірина.
“А ще тут згоріли 5 клієнтських машин, що чекали свою чергу на ремонт, коли почались активні бойові дії. А машини, які стояли під парканом – лишились цілими, тільки осколкові потрапляння. Три машини забрали військові, на джип поставили кулемет, а на одній машині вивозили людей. Власники авто відреагували абсолютно нормально, це ж війна, поставились із розумінням. А машини, які лишились цілі на СТО – клієнти забрали”, – розповідає Володимир.
Всі автівки, що зараз стоять біля СТО – “піксельні”, вони чекають свою чергу на ремонт. Нещодавно приїздили військові з Миколаєва на старенькому Grand Cherokee 1989 року випуску, за яку ніхто з майстрів не хотів братись. Володимир узявся, хоча довго ламав голову: де ж брати запчастини на такий вінтаж? Однак усе зробив.
Власник та майстер – людина абсолютно неконфліктна, ніколи не мав із кимось сутичок та скандалів. І за весь час роботи СТО із так званих “складних” клієнтів у нього був такий лише один.
Володимир Крезуб ніколи не віддає власнику машину, поки не зробить роботу ідеально. А якщо людина забрала машину, розрахувалась, поїхала і щось сталось і це провина майстра – він безкоштовно ремонтує знову. Гарантію на свою роботу Володя теж дає.
Ось такий вигляд має відбудована автомайстерня
Історії клієнтські
«Була у мене одна історія, коли на СТО приїхала жінка на “Таврії”. Я одразу їй запропонував, щоб на яму я заїхав сам, а вона з обуренням мені каже: “Ви що думаєте, я не вмію?». Вона взагалі образилась на мене. Єдине, що попросив її – їхати помаленьку. І тут я дивлюсь, вона давить на газ, і у мене в думках, що вона зараз просто вилетить наскрізь. Я встигаю відстрибнути, а машина в цей момент перевертається на ямі. Жінка лежить, ноги догори, кричить. Я відкрив ту “Таврію”, витягнув її. Все добре, але цікаво, що коли ми зібрали чоловіків і поставили машину рівно – на ній не виявилось жодної подряпини взагалі. Після виконаних ремонтних робіт, вона сказала, що виїжджати з ями сама вже не хоче”, – сміється Володимир.
Робота кипить
Власник автомайстерні каже, що тут щодня щось трапляється, деякі моменти розповідати соромно, а окремі – дуже смішні. Люди ж усі різні, цікаві, неординарні, то й історій різних багато.
“У мене є знайомий, Сергій звати. Ще за часів, коли у мене було перше СТО, яке територіально знаходилось на Троєщині, він приїздив і завжди звертався до мене не інакше як дядя Вова, хоча назва майстерні була зовсім інша, і навіть змінювалась кілька разів, але ось це “Дядя Вова” просто закріпилось і все. І якось він приїхав до мене в Гостомель. Вже зробили машину і раптом він просить книгу скарг. Я не розумію навіщо, але даю. Дивлюсь, а він сидить і сумлінно пише. “Дядя Вова, все зроблено класно, я задоволений, але немає чаю”. Кажу йому: “Так є чорний!”, а він мені: “А зеленого ж немає!”, – сміється Володимир.
Майстер СТО у процесі роботи: “І де ж вона їздила?”
“Ще мені пригадується один випадок, певно років 15 тому. Якось приїхав до мене чоловік і у нього через слово звучить ненормативна лексика. “Ніяке СТО не хоче брати мою машину, ніхто не може зробити, те, що потрібно! У вас можна зробити діагностику?!”. Кажу йому так, заїжджайте, заліз я у яму, роблю діагностику, піднімаю голову, а там на днищі написано «Мужик – 3,14**р». Я сів в ямі, і думаю, що тепер робити. Виліз, кажу, що нічим допомогти не можу. Він знову з матами: «Ви вже сьомий, хто це каже». Отак прокляли його, певно, комусь виніс мізки і вже від злості просто йому написали послання, для всіх інших автомеханіків…”, – сміється Володя.
Відновлена автомайстерня
Наш традиційний бліц:
Улюблений напій?
- Володимир: коньяк
- Ірина: червоне вино
Улюблена страва?
- Володимир: сало
- Ірина: капусняк
Улюблене місце у Гостомелі?
- Володимир: наше СТО
- Ірина: наше СТО
Улюблена книга?
- Володимир: не люблю читати
- Ірина: Валентин Пікуль “Фаворит”
Улюблений фільм?
- Володимир: раніше любив фільми про війну, зараз, звісно, не люблю їх взагалі, та й немає часу щось дивитись, хіба що відео про ремонт машин
- Ірина: “Дівчата”, 1962 року
Улюблений колір?
- Володимир: сірий
- Ірина: немає такого, бо люблю усі й конкретний виділити не можу
Улюблена пора року?
- Володимир: літо
- Ірина: зима
Чим займаєтесь поза роботою?
- Володимир: роботою)
- Ірина: волонтерством
Чим пересуваєтесь містом?
- Володимир: автівкою
- Ірина: автівкою
Опиши себе трьома словами?
- Володимир: нормальний добрий чоловік
- Ірина: мати, дружина, жінка
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше Інформатор БІГ писав про Вадима Качана з Ірпеня, який, поєднував точні удари, спортивний костюм та штангу з ідеально зачесаним волоссям, блискучим паркетом і граційними рухами та про Артема Гончаренка – молодого ІТ-шника та громадського діяча, який мріє відбудувати БІГ-регіон.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!
Дарія Сльоза
