Сьогодні відзначають одне з великих християнських свят – зішестя Святого Духа на апостолів, або Святої Трійці, яке ще називають Зеленими святами. Це одне з унікальних свят, у якому поєднано церковні та дохристиянські традиції.
Сьогодні я, Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, спеціально для Інформатора БІГ розкажу про те, як поєднались традиції двох різних релігійних гілок. Про них я дізналася, вивчаючи різні джерела.
За 50 днів після Великодня, традиційно у неділю, християни відзначають велике свято Трійці. Через різницю між юліанським та григоріанським календарем християни західного обряду цьогоріч відзначали це свято 28 травня, православна так греко-католицька церкви – сьогодні, 4 червня.
Ще це свято називають П’ятидесятницею, оскільки це був 50-й день після Воскресіння Христового. Як офіційне свято, воно було затверджене на соборі у Константинополі у 381 році.
Заклечана ікона Святої Трійці
«Євангельською подією, яку ми згадуємо в це свято, було зішестя Святого Духа на апостолів, що стало точкою відліку для життя новозавітної Церкви. Тоді, на 50-й день після Воскресіння Христового, на апостолів у Сіонській горниці зійшов Дух Святий, обдарувавши їх дарами зцілення і пророкування. «I сповнилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян. 2: 4). В цей день довершилося Божественне Одкровення про Бога як про Святу Трійцю: Отець, Син і Дух Святий, Три Божественні Особи, явили Себе для вірних. Волю Отця звершує Син, через Духа Святого засвоюючи плоди спасіння всім, хто бажає їх прийняти. Тож, усвідомлюючи значення цієї великої Божої милості, будемо з вдячністю приймати дари і плоди Святого Духа та примножувати їх. Щоби кожен з нас, справді, за словом Писання, був храмом Божим, і щоби Дух Божий жив у нас (1 Кор. 3: 16)», – зауважує Православна Церква України.
Звісно, на наші землі свято прийшло день на 300 років пізніше – після запровадження християнства на Русі Володимиром Великим. До того часу найпоширенішою релігією на наших територіях була язичницька, зі своїми віруваннями і традиціями, частина яких нам відома й досі.
Окрім вшанування Святої Трійці, у цей день у церкві освячують духмяні пучки трав, які люди несуть додому як захист від усього лихого, а ще – від хвороб та бідності. У деяких регіонах освячені на трійцю трави висушують і використовували при лікуванні хвороб. Таке лікування, особливо якщо людина не розбирається у травах, є надто сумнівним, однак здавна вважалося, що саме в ці дні посилюється сила лікарських рослин.
Лепеха, або ж аїр, або ж татар-зілля – найпопулярніше у Зелені свята
До речі, здавна – це з дохристиянських часів, коли прихильники язичницької релігії у ці дні відзначали символічний перехід від весняного циклу до літнього. Але навіть у язичницькій традиції панувала трійця, щоправда, природних сил, яким поклонялись наші предки: вони вшановували триєдність вогню, води та зелені. І святкували Зелені свята не три дні, як у християнській традиції, а цілий тиждень, який називали Клечальним.
Так, наші предки вважали, це дуже потужні в енергетичному плані дні, у які активізуються й потойбічні сили. Тому заборонялося у ці дні ходити в ліс, та навіть виходити на город, щоб з трави не вискочило якесь «демонятко» і не забрало з собою; так само заборонялося купатися у водоймах. А щоб різна нечисть не потрапила до житла, його треба оздобити зеленню, тобто заклечати.
На Гуцульщині наприкінці ХІХ- початку ХХ століть, за даними етнографа Володимира Шухевича, до Трійці готувались так: «Перед Св’ітою неділею — Сошествієм Святого Духа — ідуть мущини досвіта рубати галузки з явора якими косичать хату усередині, на образах, по клинках; затичують теж декуди хату знадвір’я листям любистку і скорушини, косичать вікна навхрест, а галузки з явора або бучини закладають у кожну сторонку грядок; листе любистку уживають до вікон тому, бо воно м’яке, держить ся добре скла, а листє скоруха «кудряве, має ладну уроду, навкруг як висічене»; до того оно вузьке, тому дає виразний взір на склі».
Духмяні трави літа
До нас дійшов звичай у цей день приносити додому хоча б невеликий пучок різнотрав’я, а раніше обов’язковим вважалося заклечати всю оселю: стіни зовні всередині будинку оздоблювали гілочками липи, клена, інших дерев (окрім осики), а підлогу рясно встеляли лепехою, чебрецем, м’ятою, іншими травами. Це зараз знаходяться пояснення, що саме в цей час активізується інші небажані для життя істоти – різні жучки-комашня, і духмяний ефірний запах трав їх відганяє від людських домівок (йдеться насамперед про дерев’яні і глиняні – саме такі рукотворні житла домінували у післяпечерний період розвитку людства). А тоді люди вірили у надприродне, тож взяли своє релігійні вірування з їхніми легендами і звичаями.
Традиції зелених свят у різних куточках України відрізняються. Серед них є й унікальні – зокрема, обряд водіння Куста. Наскільки від був поширений – залишилось за завісою часу, але нині він зберігся у селі Сварицевичі на Рівненщині. Цей обряд настільки унікальний, що наказом Міністерства культури України від 16 листопада 2018 року №995 Традиція обряду «Водіння Куста» внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Обряд водіння Куста
Ось як описується обряд в Обліковій картці елемента нематеріальної культурної спадщини України.
«Історія обряду «Водіння Куста» започатковується ще в прадавні язичницькі часи, коли в такий спосіб, за аналогією до зимового колядування-щедрування та весняного волочебництва-ранцювання, у певних осередках відбувалося обходження дворів з метою величання членів родини. Літом дійство приурочувалося до періоду сонцестояння, коли особливого пошанування набував культ предків, а тому головний святковий об’єкт – Куст (вбрана у гілля молода дівчина) – уособлював душі померлих, які в період Трійці нібито мали здатність з’являтися у нашому світі. Відповідно ці предки відігравали роль посередників між цим світом і потойбіччям, а їхнє «задобрення» у формі обдаровування Куста гарантувало родинне і господарське благополуччя на цілий рік. Обряд проводять на 50-й день після Великодня, на свято Трійці (П’ятидесятниці)…
Обряд Водіння Куста триває три дні, беруть у ньому участь лише жінки та дівчата. Вони збираються у лісі і вбирають (клечають) у кленове гілля найвродливішу та найставнішу дівчину. За крайку затикають гілля широколистих дерев, лепеху, а на голову одягають пишний вінок, сплетений з кленового листя, квітів, так, щоб дівчина нагадувала справжній кущ. Кустовий гурт обходить оселі і співає величальні кустові пісні. А наприкінці виголошує побажання: «Вийди, господаре, з нового покоя. Винесь Кусту хоч да пувзол отого», «Водимо Куста, щоб другого року дождаті і поспіваті», «Щоб ішов дощ і все було зелене!». Завершується обряд «Водіння Куста» за селом на полі, де обрядова зелень дівчини-«Куста» розбирається, розривається на частини та, як символ родючості, викидається «на врожай». Окремі гілочки з «Куста» приносять додому й розкидають по городу. Попри різноманітні історичні, а саме соціально-політичні та релігійні лихоліття, Куст зберігся до нашого часу, однак лише у межах етнографічної Пінщини… проте до наших днів повноцінно обряд відтворюється лише у селі Сварицевичі…».
До речі інших регіонах України є схожі обряди – «водіння тополі».
Раніше Інформатор БІГ повідомляв, що, починаючи з 2023 року, Православна церква України відзначатиме низку релігійних свят за григоріанським календарем.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Інна Косянчук
Фото з відкритих інтернет-ресурсів
