ОБЛИЧЧЯ РЕГІОНУ: Життєві премудрості Ганни Мудрої з Бучі

Ганна Мудра – корінна бучанка, яка підкорює сцени, серця слухачів та чий голос впізнають не тільки в рідному місті, але й у різних кінцях України. Її дітище, гордість та радість – творчий колектив «Горислава», завдяки якому, власне її знають. Себе вона присвятила музиці й творчості та у кожному її слові чутно неймовірний потяг до мистецтва, до його створення та поширення. Артистка Ганна Мудра – людина, яка живе творчістю і тримає слова про особисте життя “під замочком”. 

Інформатор БІГ поділиться з вами особистою історією Ганни, розповість про створення дуету “Горислава” та тернистий творчий шлях, який вона проходить із усмішкою на обличчі й піснею на вустах. Та чи проведе вона вас за лаштунки свого особистого життя?

Приємний спогад дитинства:

«Я була татовою донею, яка страшенно любила дорогу, а тато був далекобійником. Я обожнюю їздити. І коли починалися канікули і всі діти просилися в табори, в село до бабусі, я вже знала чого хочу. Мама збирала торбу на двох, бо у відрядження їхав не тільки батько, а і я. Машина була велика, там було дві «люльки», і це було так цікаво. Я об’їздила з ним всю Україну. Він обирав дуже гарні місцини для ночівлі: на річці, біля лісу, біля мальовничих гаїв. Коли ми приїжджали вечорами, смажили з ним яєчню, я бігла купатися, якщо поряд була річка чи став. Кругів тоді не було, батько давав каністрочку і я чіплялася за неї і плавала. У школі намагалася гарно вчитися і приносити гарні оцінки в табелі, щоб мама тільки б відпустила із татом у відрядження. Тобто мотивація гарно вчитися у мене була своя», – згадує Ганна.

Створення дуету

Творчий шлях Ганни почався вже після школи, коли вона вступила до Київського обласного училища культури та мистецтв (зараз Академія культури та мистецтв ім. П. Чубинського – прим. ред.). Навчатися Ганна пішла на організатора культурно-масових заходів та керівника оркестру народних інструментів. Саме там вона знайшла свою споріднену душу: познайомилась зі своєю майбутньою подругою, колегою та співачкою – Людмилою Близнюк, з якою вони 25 років співали в дуеті «Горислава». З Людмилою Ганна і створила цей дует, який став брендовим проєктом. Мудра називає «Гориславу» дитиною, яку вони народили, виплекали та виховали. Ганну захоплювала творча складова. Людмила більше тяжіла до організаторської діяльністі, саме до неї у дівчини лежала душа. Організовувати концерти, писати сценарії, збирати людей – Людмила відчувала себе у своїй творчій ніші.

Спочатку дівчата виступали в дуеті без назви, їх просто знали як Люду та Аню – білявку та брюнетку. З часом, коли вони вже почали давати концерти, публіка та організатори вже потребували офіційної назви дуету. Безліч варіантів, купа ідей, як можна назватися, проте вчасно їм втрапило на очі жіноче ім’я Горислава, що значило «горіти/сяяти славою». І це Ганна вважає основою для кожної творчої людини – горіти славою. Інакше навіщо займатися цим, якщо не ставити перед собою найвищу мету?

«Людина має жити цим, горіти тим, чим вона займається. Коли кажуть, що артисти це навіжені люди, які живуть своєю справою – це насправді так. Людина, як на мене, має бути не фальшива і передавати емоції на сцені так, щоб глядач, як мала дитина, спостерігав і вірив тому, що відбувається», – розмірковує Мудра.

Гладач, на думку Ганни, може відчути будь-яку фальш, тому емоції варто передавати у такий спосіб, щоб усі почуття були справжніми та «чіпляли» кожного, хто має можливість за цим спостерігати. Тому, без зайвих роздумів, вони так і назвали свій дует – «Горислава», про який пізніше дізнається вся Україна. Тепер, коли люди чують ім’я Горислава, воно автоматично ототожнюється з творчим колективом, що працює у жанрі народної сучасної пісні.

«Часто люди не знали навіть наших прізвищ. Називали просто – чорненька та біленька з «Горислави». Ось так ми з Людою і жили», – замріяно сміється Ганна.

… Два роки тому Людмила захворіла на COVID-19. Хвороба протікала тяжко і закінчилась фатально…

Після смерті подруги все лягло на плечі Ганни і вона зрозуміла: необхідно все робити за двох, такий вже шлях вона обрала і треба йти цією стежкою до кінця. Ганна до цього часу веде проєкт під назвою “Горислава” самостійно, але сама зізнається, що повсякчас відчуває присутність Людмили. Зі сльозами на очах та легкою усмішкою Мудра ділиться сокровенними думками та вважає: якщо Люда не на сцені – вона на небі і точно спостерігає, радіє та підтримує.

Ще за життя Людмили вони разом з Ганною встигли зробити одну річ, результат якої перша не встигла побачити. Ганна отримала офіційний документ, що «Горислава» відтепер – бренд, торгова марка, запатентована назва, яка належить тільки їм.

Зараз проєкт, якому вже 25 років веде сольно. Вона чесно зізнається, що це все – тяжка робота, проте все дається людині по її силах. Буває так, що на неї навалиться багацько роботи, усі проблеми ніби навмисно збираються гуртом, щоб здолати її дух, але Ганна не здається: відчуває підтримку покійної подруги з небес, глядачів, які із захопленням спостерігають за кожним рухом на сцені і аплодують після кожного виступу. Все це разом додає сил, а рішення проблем на ранок приходить саме собою.

За весь час, що Ганна виступає одна, вона так нікого і не запросила у свій проєкт. Вона щиро вважає, що це те, що належить тільки їй та Людмилі. Це не в сенсі власності. Це – щось глибоко особисте. Були випадки, коли до Ганни звертались з проханням розглянути кандидаток на роль другої учасниці колективу, проте Ганна відмовляла щоразу.

«На мою думку, ніхто не любитиме цю дитину так, як любили її ми. Це була титанічна робота, ми починали все з нуля, без кумівства та зв’язків – просто дві студентки, які вирішили співати разом. Побачили і відчули всякого. Чверть віку ми разом з Людою плекали цю дитину. Ніхто більше за нас її не любитиме…», – чесно зізнається Ганна.

Проте, хоча Ганна й виступає сама, неодноразово люди між собою перешіптувались: мовляв, відчувається присутність та енергетика Людмили, яка завжди стояла поруч на сцені. Стоїть і зараз. Підтримує. Допомагає.

Окрім співів, організації концертів та написання сценаріїв, Ганна займалася ще й викладацькою діяльністю. Так, це ще один її фах. Вона закінчила Національний педагогічний університет ім. Драгоманова – стала вчителем музики. Займалася з дітками та організовувала свята саме для малечі. Відпочити після виступів та емоційного вибуху Ганна любить за рукоділлям: вишиває, створює іграшки, – хобі, що заспокоює та допомагає розвантажити голову після тяжкого дня.

«Ти повертаєшся після концертів вижатий, наче лимон. Віддаєш усі свої емоції та сили глядачам, заряджаєш їх. Через це й не можеш заснути. Ну а що робити? Сидиш, починаєш щось робити, вишивати», – зазначає Мудра.

Поки вистачало часу, Ганна вишивала сорочки, ікони та картини, проте зараз, коли його бракує, жінка нечасто повертається до свого хобі. Більше уваги вона приділяє організації виступів та концертів.

Головним досягненням дуету «Горислава» Ганна вважає любов глядачів. Вона не наголошує на перемогах у конкурсах, не хвалиться першими призовими місцями. Для жінки головне – глядачі, публіка, яка із задоволенням слухає усі пісні, бурхливо аплодує та покидає концертні зали з позитивом.

«Ми об’їздили всю Україну, великі міста та маленькі селища. І я зрозуміла, що людям «в глибинці» цього не вистачає. Для цих людей такі виступи – справжня радість, і вони виказують її щиро, без лукавості».

Ганна вважає, що пісні «Горислави» змушують людей думати, проникатись темою пісні, її болем чи радістю. На думку Мудрої, пісня має викликати якийсь психо-емоційний стан, душа має співати в один голос з виконавцями.

«Якщо сльози бринять на очах чи усмішка не сходить з обличчя – це означає, що ми достукалися. Наша пісня змогла просочитися в душу людини і знайти там своє місце. Якщо людина лишається байдужою, то це говорить про те, що ти не надто якісно виконав свою роботу», – щиро переконана Ганна.

Найбільше досягнення, те, якого точно не очікувала Мудра – після смерті Людмили маса людей почала писати повідомлення із підтримкою. Тоді тільки у артистки з’явилося приблизне розуміння, як багато людей слухає їхні пісні та щиро переймається кожним словом.

«Кожна пісня – це частиночка нашої душі», – наголошує Мудра, прикладаючи руку до серця.

На питання про особисте життя Ганна знизає плечима. За його залаштунки вона не готова пускати. М’яко наголошує на тому, що це вона б хотіла лишити у таємниці, адже життя артиста й без того відкрите та розглядається ледь не під мікроскопом. Мають бути і таємниці. Щось надто особисте.

Ранок 24.02

Про війну Ганна знає з 2014-го. Їздила з невеликими виступами  ще за часів АТО до воїнів, щоб якось підняти їхній бойовий дух. У бліндажах, де з одного боку мінне поле, а з іншого теж – вона виступала часто. Тоді вже у жінки серце краялося за людей, які так близько бачать смерть. Тоді вона й гадки не мала, що настане час, коли це жахіття торкнеться практично кожного українця…

Ранок 24 лютого Ганну розбудив пронизливим телефонним дзвінком. Телефонувала тітка, яка повідомила про те, що розпочалось повномасштабне вторгнення. Спочатку не повірила. Думала, такого просто не могло статись, це якийсь дурний лютневий жарт. Але достатньо було подивитися у вікно з балкону, щоб побачити ворожий вертоліт, який пролітав на одному рівні з шостим поверхом, і все те, про що боялася навіть подумати, стало реальністю. З телевізора зазвучали щемливі слова про те, що почалося, усі новинні канали просто гуділи повідомленнями про вторгення, відео та фото з вибухами та наслідками ракетних ударів викликали біль та неймовірну лють. Ганна згадує, що не хотіла думати, що це все надовго, хотілося вірити у твердження про «2-3 тижні», проте критичне мислення це заперечувало. Ганна розуміла, що це все не закінчиться швидко. Вибухи в Гостомелі, які відчувалися все ближче і ближче, лише розбурхали тривогу.

25 лютого в квартирі перебувати стало страшно, тому жінка вирішила спуститись до підвалу і проводити свій час там, аби вберегти своє життя.

Зі сльозами на очах Ганна розповідає, що у будинок батьків у Лісовій Бучі заселилося близько 30 рашистів, а їхній погріб став місцем, де закатували їхнього сусіда. Страх та біль переповнювали жінку, проте вона нічого не змогла вдіяти.

«Багатьох моїх сусідів було вбито. Тих, з ким я росла і кого знала з дитинства безжально вбили, забрали у них життя. Це жахливо боляче», – ледь стримує сльози Мудра.

15 днів артистка просиділа у холодному й вогкому підвалі. Потім почула про евакуацію. В такий спосіб і врятувалася. Виїжджала артистка не сама, а разом із своєю кішечкою, з якою не дозволяли сідати у машину. Оскільки вірну улюбленицю вона просто покинути не могла, із своєї сумки жінка повикидала кілька речей, посадила туди кицьку та прикрила так, щоб тваринку не було видно. Жінка навіть не сподівалася, що їй вдасться вижити та молила лише про одне: якщо її вб’ють, нехай це буде швидко та безболісно. І коли вдалося покинути окуповане місто, вже на вокзалі, закутавшись у ковдру, Ганна годину сиділа нерухомо та не вірила, що змогла вибратись з пекла. Мудра для себе твердо вирішила: вона робитиме усе, щоб підняти моральний дух людей.

У місті Надвірна, що на Івано-Франківщині, жінка потрапила до чужих людей, які люб’язно її прийняли та допомогли усім, чим тільки могли. У словах артистки бринить вдячність, коли вона згадує про цю родину, яка прихистила її, коли рідне місто було в окупації.

Саме в Надвірній була написана пісня «Рідна Буча». Дмитро Хома, знайомий Ганни, надіслав їй наспівану мелодію у месенджер. Ганна не змогла дослухати її з першого разу до кінця: було нестерпно боляче. Але все ж дослухала, а потім пішла на студію звукозапису, де їй звукорежисер Назар Микитюк абсолютно безкоштовно записав цю пісню. Ганна йому вдячна за це й досьогодні.

«Мене вразило, як люди намагалися допомогти. Вони огорнули мене такою турботою, що це допомагало не зійти з розуму. Я ходила та плела сітки, важко було сидіти на місці. Родина, яка прихистила мене плакала, коли дізналася, що в Бучу зайшли Збройні Сили України», –  говорить Ганна.

Інша родина допомогла Ганні зняти кліп до пісні на Хресній дорозі в Надвірній, що було дуже символічно для самої бучанки та тих, хто переглядав записане відео. Знімали кліп також у Катедральному соборі у Надвірній, де настоятель храму усіляко допомагав творцям. Там же жінка зробила прем’єру.

«Коли я їхала у Центр позашкільної освіти плести сітки, зайшла у маршрутку й почула свою пісню про Бучу. Я не зрозуміла, звідки вона лунає, та ще й про рідне місто, яке так далеко від Івано-Франківщини. Потім я зайшла у Facebook та побачила сотні коментарів. За два дні пісня зібрала понад 10 тисяч переглядів на YouTube. Зараз вона транслюється на 128 країн світу», – каже Ганна Мудра.

До речі, окрім «Горислави» у Мудрої була ще одна робота – в театрі українського фольклору «Берегиня». Коли була ще в Надвірній, дізналася, що на час військової агресії театр припиняє трудові відносини з нею. На чужині. Без роботи. Без грошей. Проте руки вона не опускала: продовжувала проводити концерти, працювала разом із дітками, плела сітки, допомагала, чим тільки могла. І тут перукар, до якої ходила Мудра у Бучі, несподівано написала їй у месенджер. Розповіла, що сама вона родом із Надвірної та тримає тут салон, тому запропонувала Ганні роботу перукарем. Довелося позичити грошей, закінчити курси перукарів, придбати професійне обладнання та пройти стажування. Коли вже Мудра почала стригти людей, театр, у якому вона працювала, нагадав про себе: Ганну поновили на роботі.

Повернулася жінка додому у квітні, коли нікого навкруги не було і життя покинуло місто: воно було порожнє і скидалося на безтілесного привида. У багатоповерхівці, де жила Ганна, теж нікого не було: панував тільки холод, сирість та смуток. Вона вже знала, що батьківський будинок був розбитий.

У своїй квартирі жінка відчувала себе спокійно, попри те, що не було світла, води, газу. Коли надвірнянці питали жінку, чи не страшно їй перебувати там на самоті, вона відповіла лише одне: «Мені тут спокійно. Це моє, це рідне».

До речі, про перукарство. Людей вона стригти не перестала: Ганні дуже сподобалось підкреслювати красу людей новою зачіскою й оновленим стилем. «Бальзамом для душі» Мудра називає людей, які після її роботи виходять задоволені та не можуть надивитися на себе – це найкраща похвала для творчої людини.

Раз на місяць Ганна зі знайомими дівчатами із школи перукарів влаштовують цікаві волонтерські дні: стрижуть людей безкоштовно. Переселенці, люди похилого віку та ті, хто просто опинився у складній ситуації можуть сміливо прийти раз на місяць та просто привести себе до ладу, освіжити волосся та стиль. Окрім нової зачіски люди також можуть насолодитися печивом, кавою, чаєм та щирими розмовами, що точно закарбується у пам’яті, як один з найприємніших спогадів.

Головна мета Ганни у ці волонтерські дні – створити таку атмосферу, щоб хоча б на добу люди забули про існування жахіть навколо, щоб душа та мозок відпочив від усього, що постійно давить та пригнічує.

Трапляються з Ганною й курйозні ситуації під час організованих волонтерських днів: часто її не впізнають, як учасницю колективу «Горислава». Однією такою кумедною історію вона ділиться залюбки, не стримуючи сміх:

«Дуже часто люди розповідають мені ж про мене. Цього разу прийшла до мене жінка стригтися й каже, що хоче відвідати концерт у Будинку культури в Бучі. Запитала, чи не «На посиденьки до Горислави» випадково,  а вона із захватом таким розповідає, як вона цей колектив обожнює, що на усі концерти ходить, всюди пісні слухає. Ну а я ж стою, сміюся. А вона далі розповідає, як «Гориславу» люблять люди, а потім видає: там в дуеті білявка є, от я з її матір’ю працювала. І далі шпарить мені про мене. А я стою й дивлюсь на неї, питаю, чи не схожа я на ту білявку з колективу. Вона повертається і з подивом каже: «Ви її сестра?». Так і не впізнала, я сама їй сказала, що це я і є», – сміється Ганна Мудра.

Артистка розповідає, що сцена – святе місце, й, певно, її не впізнають на вулиці через кардинально різне вбрання та образ на сцені та в повсякденному житті. На костюми Ганна грошей не шкодує: вважає, що кожен, хто ступає на сцену і показує свою майстерність перед глядачами має виглядати на всі сто.

Філософія життя Ганни така: все що з нами відбувається на цьому світі – наш шлях, який ми маємо пройти самостійно у своїх чоботах. За тебе ніхто цього не зробить. Тому жити артистка намагається так, щоб потім, десь у засвітах, на тому вищому суді, їй не соромно було згадати своє життя та розповісти про нього. Все що залежатиме від неї – вона робитиме, адже окупація Бучі показала, що будь-який день може стати останній. Також Мудра щиро вірить у закон бумеранга: стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставились до тебе.

Попри те, що Ганна організатор, вона нічого не планує. Вважає, що у наш час не можна нічого планувати, бо зараз мало що від людини залежить. Проте є у жінки мрія, з якою вона лягає спати та прокидається: аби швидше над Україною запанувало мирне небо. І над усім світом. Крім того, жінка любить  допомагати аматорам. Вона знає, як це бути новачком у мистецький сфері, та ще й у «співочому» колі, і як тяжко усього досягати самостійно. Тому Мудра запрошує людей, що тільки починають йти своїм творчим шляхом на «Посиденьки до Горислави», де виступає не тільки вона, а й інші колективи: дехто співає, дехто танцює, хтось читає поезію. Вона завжди рада гостям та тим, хто зацікавлений і хоче чомусь навчитись.

Наше традиційне бліц-опитування:

Улюблений напій?

• Кока-кола

Улюблена страва?

• Шашлик

Улюблене місце у Бучі?

• Озеро Земснаряд

Улюблена книга?

• Література з народознавства, звичаїв та традицій, тяжко обрати улюблену)

Улюблений фільм?

• Серіал «Спіймати Кайдаша»

Улюблений колір?

• Бордовий, електрик

Улюблена пора року?

• Весна

Чим займаєтесь поза роботою?

• Дивлюсь фільми, дуже люблю готувати

Чим пересуваєтесь містом?

• Громадський транспорт

Опишіть себе трьома словами?

• Наївна, справедлива, вперта

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше Інформатор БІГ писав про Тетяну Мельник з Макарова, яка в евакуації організовувала гуманітарні вантажі для селища, а нині вчить юних журналістів та про Альону Максим’юк з Гостомеля з душею творця у боксерських рукавичках

Олександра Ломачук