Пам’ятник Богдану Хмельницькому: шлях до п’єдесталу – майже 50 років

Однією з упізнаваних пам’яток і візитівок Києва є пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому, який був урочисто відкритий на Софійській площі столиці у цей день, 11 (23 липня) 1888 року.

Спорудження монумента козацькому гетьману супроводжувалось різноманітними перипетіями, і навіть скандалами.  Сьогодні я, Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, спеціально для Інформатора БІГ розкажу дещо цікаве про історію спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому, про що я дізналась, вивчаючи різні джерела.

Кому належить першість ідеї?

У багатьох із джерел ідеться про те, що пропозицію спорудити пам’ятник Богдану Хмельницькому першим висловив і оформив письмово тодішній ректор університету Святого Володимира Михайло Максимович у 1850-х роках. За іншими даними – таку ідею у 1840-му році висловив історик, професор Микола Костомаров.

Однак науковці звертають увагу на те, що все ж ідея виникла трохи раніше, і більше того – йшлося про встановлення монумента не в Києві.

«Наміри виникли на початку 1840-х років. Фактично першим цю думку письмово оформив російський генеральний консул в Ломбардо-Венеціанському королівстві В. Фрейганг у 1844 році у доповідній записці під назвою «Про слов’янство». Пам’ятник, на його думку, мали встановити в Переяславі, а зображати він мав гетьмана, під ногами якого потоптані папська тіара, турецький бунчук і польський орел. У грудні 1851 року секретар Московського товариства історії та старожитностей російських О. Бодянський передав імператору Олександру ІІ складену ним записку про влаштування пам’ятника гетьману в Києві. А 1859 року професор М. Максимович у листі до академіка М. Погодіна нарікав на відсутність у Києві та Переяславі пам’ятника Б. Хмельницькому», – зауважує науковець Олександр Кучерук.

Дозвіл із Петербурга, без якого неможливо було розпочати роботи, надійшов у 1860 році. Звісно, тоді, коли Київ був лише губернським містом тодішньої російської імперії, такі проєкти без «соізволєнія»  були неможливі. Але дозвіл було отримано, і в Києві організували Комітет зі створення пам’ятника на чолі з  головою київської археографічної комісії Михайлом Юзефовичем. Довго обирали місце, де мав бути встановлений монумент, так само довго – кілька разів – змінювали саму концепцію пам’ятника…

Вердикт громадськості – занадто пишно

Для створення проєкту монумента запросили скульптора Михайла Микешина, який уже був відомим своїми скульптурними композиціями. Серед них – пам’ятник 1000-річчю Русі в Новгороді та монумент, присвячений Катерині II в Петербурзі. Також він  навчав малюванню імператорських доньок. За тогочасних реалій, зрозуміло, що пам’ятник мав відображати імперський інтерес.

Тож коли у 1869 році Михайло Микешин показав у малюнку проєкт пам’ятника у вигляді багатофігурної композиції імператору Олександру, той погодив задумку.  Але лише через три роки скульптор відлив перший варіант монумента у бронзі, і у 1872 році у Маріїнському палаці в Києві його представили на публічний огляд і обговорення.

«Кияни побачили гетьмана верхи на коні на скелі, правиця з булавою високо піднята догори, а ліва рука вказує у бік ворога. «Під ногами коня розпростерті труп єзуїта, накритий порваним польським прапором, тут же порвані ланцюги… за його конем поміщена, скинута копитами коня, падаюча зі скелі постать польського пана. Ще нижче – тіло єврея-орендатора». Під скелею група з п’яти фігур: кобзар з обличчям Тараса Шевченка, що грає чи то на лютні, чи то на кобзі, праворуч «великорос», за ним – «білорос», ліворуч – «малорос», за яким «червонорос». На постаменті три рельєфи (з боків і позаду) – битва під Збаражем, козацька рада у Переяславі та сцена урочистого в’їзду Б. Хмельницького до Києва. На скелі на чоловому боці напис «Згине Польща, згине, а Русь буде пановати», а на постаменті (під постаттю кобзаря) – «Єдиная неделимая Россия Богдану Хмельницкому». – зауважує Олександр Кучерук.

Однак громадськість  висловилась за те, пам’ятник занадто пишний. Та й не дешевий –  його вартість обраховувалась у 145200 рублів, притому без урахування вартості металу і каменю. Михайло Юзефович зауважив, що занадто розкішними виявились фігури кобзаря і слухачів дійсний член Товариства любителів російського письменства при Московському університеті  Микола Рігельман переймався тим, що потрібно прибрати фігури поляка та єврея.

Дорого, дешевше, ще дешевше…

Та навіть спростивши задум – у 1874 році Мекешин  зробив новий проєкт, і «оптимізувавши» кошторис  до 95700 рублів, втілити його було досить непросто  через фінансові проблеми.

На будівництво пам’ятника кошти збирали всім миром, було оголошено збір серед населення. Але на початок спорудження пам’ятника сума збору становила лише 46 тисяч рублів, за які можна було зробити лише фігуру вершника. Тож іще довелося спрощувати. Втім, і цього було недостатньо. Трохи полегшило справу те, що вдалося «дістати» трохи матеріалу:

«У лютому 1873 р., на прохання генерал-губернатора, імператор звелів для відливки фігур пам’ятника відпустити зі складів морського відомства 1600 пудів брухту «зеленої міді», зазначає дослідник Володимир Олійник.  Тож у 1879 році фігуру Богдана Хмельницького відлили у Петербурзі на заводі Берда, але й після цього не так швидко її встановили.

Бо не вистачало грошей на п’єдестал. Тож постаті Богдана Хмельницького довелося кілька років провести у дворі Присутственних місць.

«Лише у 1885-му Володимир Ніколаєв склав більш дешевий проєкт постаменту і втілив його у життя. Сам Ніколаєв при цьому працював безкоштовно, до того ж на зекономлені гроші спроєктував ще й огорожу з ліхтарями», – зауважує ресурс Projector.

До того ж, ситуацію врятувало те, що 30 кубічних метрів граніту для спорудження постаменту управа Київської фортеці з тих залишків каменю, який залишилося після будівництва Миколаївського ланцюгового мосту через Дніпро.

Роботи зі спорудження постаменту виконували арештанти Київського тюремного замку, бо їхня праця була дешевою.

Легенди про хвіст і булаву

Окрема історія  – визначити, куди показуватиме булава Богдана Хмельницького. Легенди про те, що вона показує в напрямку Москви, чи Швеції – то справді лише легенди. Бо так вийшло, що навколо Софійської площі, де вирішили встановити монумент, було досить багато церков, і як не крути, у напрямку якоїсь буде звернуто кінський хвіст…

Ось що пише про це львівське видання «Руслан» за 1907 рік, публікацію якого цитує Радіо Свобода:

«…під час встановлення пам’ятника знову трапилася пригода. Постало питання: у який бік повернути хвіст гетьманського коня. Бо, з одного боку Софійський майдан замикає собор. Із другого – Михайлівський монастир. Із третього – різні поважні інституції. І повертати до котрої-небудь із них коня хвостом виходило якось неповажно. Позаяк хвіст хоч би і коня героя, але все ж таки залишається хвостом. Справу нарешті якось поладнали. Але в результаті лице гетьмана вийшло повернутим в якомусь неозначеному напрямі».

І хоч від задуму до реалізації минуло майже півстоліття, все ж справу довели до завершення: урочисте відкриття пам’ятника відбулося 23 липня,(11 липня за новим стилем) 1888 року у межах святкування 900-ліття Хрещення Русі.

Здавалось би, поневіряння Богдана Хмельницького як монумента завершилося і він зайняв своє гідне місце на п’єдесталі.

Що написано на монументі?

Але через роки знову виникло питання – цього разу воно стосувалось напису на п’єдесталі. Тут уже на перший план вийшли проблеми ідеологічного характеру.

«В процесі зведення постаменту замість невиконаних скульптурних рельєфів вирізьблено три написи російською мовою. На чолі – «Волим под царя восточного, православного», на правому боці (в напрямку Хрещатика) – «Богдану Хмельницкому – единая неделимая Россия» і на лівому боці (в напрямку Львівської площі) – «1654–1888» (що сприймалося як дати життя гетьмана, виходило що він прожив 224 роки. Насправді ж перша дата – то рік «возз’єднання» України з Росією, а другий – рік спорудження пам’ятника», – розповідає Олександр Кучерук.

З приходом УНР до влади було вирішено збити імперські написи, але все зробити не встигли. Далі влади мінялись, і всі звертали увагу на ті написи: Денікін звелів їх відновити, щоправда, через брак коштів і блискавичність подій; більшовицька влада збиралась вмонтувати у п’єдестал рядки з вірша тодішнього пролетарського глашатая Дем’яна Бєдного… Більше того – у 30-х роках взагалі йшлося про те, щоб пам’ятник перенести в інше місце…

Зрештою, все завершилось просто і лаконічно: нині є лише короткий нейтральний напис: «Богдан Хмельницький 1888». А сам монумент давно вже став одним із символів Києва і невід’ємною частиною історії столиці і України.

Раніше Інформатор БІГ повідомляв, що з Києва  у 18-му столітті почав курсувати диліжанс як перший «офіційний»  міжміський громадський транспорт. Ним можна було їхати як з комфортом, так і сидячи ззовні на металевій «табуретці». 

Також Інформатор БІГ повідомляв, що столична вулиця Хрещатик, яка починається від Європейської площі, проходить через Майдан Незалежності і закінчується Бессарабською площею, може похвалитися кількома справді рекордними даними.

 Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!

Інна Косянчук

Фото з відкритих інтернет-ресурсів