Садиба Терещенків у Червоному: біля витоків літакобудування

 Нещодавно Господарський суд Житомирської області за позовом Бердичівської окружної прокуратури повернув у державну власність пам’ятку місцевого значення – будинок-садибу Терещенка в селищі Червоне. Ця будівля має цікаву історію. Син цукрозаводчика був конструктором літаків і влаштував у Червоному аеромайстерні, а пілотом-випробувачем у нього була колишня актриса.

Сьогодні я, Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, спеціально для Інформатора БІГ розкажу дещо цікаве про літакобудування у Червоному, про що я дізналася, вивчаючи різні джерела.

Як повідомило Міністерство культури та інформаційної політики України донедавна пам’ятка належала монастирю УПЦ, а тепер вона повернута в державну власність!

Власне, будувалась садиба в Червоному не як духовний, а як світський об’єкт, призначений для  проживання його власників, однак тодішні підприємці там облаштовувати й виробничі цехи.

Українцям добре відоме ім’я династії знаних цукрозаводчиків і меценатів, поціновувачів прекрасного Терещенків. Свого часу у селі Червоне нинішньої Житомирської області родина викупила садибу, неподалік якої у 1870 році побудувала цукровий завод. В основі садиби – триповерховий палац у неоготичному стилі, з високою вежею і великими вікнами,  яки був зведений у 1851 році за замовленням власника села польського шляхтича Адольфа Грохольського. Його вдова і продала садибу Терещенкам.

Природно, вони розвивали у тих краях свій цукровий бізнес.

А ось син цукрового магната– Федір Федорович Терещенко – обрав інший шлях. Окрім традиційного для династії заняття благодійністю, він зайнявся популярним і перспективним на той час авіабудівництвом, був  талановитим авіаконструктором.

Представник третього покоління династії Терещенків – Федір Федорович у 1907 році став студентом механічного відділення Київського політехнічного інституту, тож отримав відповідну освіту.

Ця відома лише краєзнавцям, історикам та іншим фахівцям сторінка в історії родини Терещенків напряму пов’язана з Червоним. Почалося з того, що з франції Федору виписали власний аероплан «Блеріо XI», а далі у його біографії з’явилась своя авіасторінка. У 1909 році Федір Терещенко створив свої перші авіамайстерні на території садиби в  Червоному, і втілив кілька потужних проєктів в історії літакобудування. З часом він взяв на роботу 25 співробітників, а в 1913 році отримав перше військове замовлення. Під аеродром він пристосував вигін для худоби площею 41 гектар.

Працював він у парі з одним із київських авіаконструкторів Володимиром Григор’євим.

«Як правило, їх згадують, називаючи прізвища видатних студентів і випускників Київського політехнічного інституту, які пов’язали своє життя з авіацією, але навіть у солідних монографіях з історії техніки досить складно знайти подробиці про їхні роботи або, тим більше, про них самих. А між тим В. Григор’єв і Ф. Терещенко були не тільки помітними фігурами серед творців перших вітчизняних літаків, а й досить відомими у свій час організаторами серійного авіаційного виробництва на території нашої країни. Незважаючи на те, що їх походження та біографії (окрім декількох років спільної роботи) були дуже різними, ні тому ні другому реалізувати свій потенціал інженера і технічного керівника повною мірою не вдалося, що, втім, ніяк не применшує їхнього внеску у створення фундаменту вітчизняної авіапромисловості. Багато років їх імена з різних причин замовчувалися, і лише тепер завдяки зусиллям окремих ентузіастів вони повертаються в контекст історії вітчизняної техніки і прикладної науки. На жаль, сьогодні відновити деякі етапи життя обох ми можемо лише пунктирно – занадто багато білих плям залишилося після десятиліть мовчання … Але навіть те, що ми знаємо, дозволяє говорити про них як про досить знакові фігури початкового періоду розвитку авіації в нашій країні.», – зауважує ректор НТУУ «КПІ», академік Михайло Згуровський.

Звісно, його багатством, яке складало успадкував третину стану батька і 15 маєтків, зайнятися улюбленою справою для нього не було проблемою.

Федір Федорович здав іспит на фах пілота-авіатора комісії з членів Київського Повітроплавального суспільства, що прибула безпосередньо в Червоне. Це відбулося 2 серпня 1910 р. У статті Андрія Харука і Ростислава Мараєва «Авіаційний завод Терещенка», зазначається, що після іспиту о він писав матері: «Я дуже радий, що мені вдалося літати. Це так приємно, що важко навіть описати почуття що охоплює. Так, як я літаю, небезпека усунена зовсім. Більше 12 метрів не піднімаюся…»

Відразу ж Терещенко продовжив вдосконалення літальних апаратів. У тому ж таки 1910 році він придумав та запатентував спеціальне пристосування для з’єднання дерев’яних конструкцій аеропланів.

«Терещенко-1», «Терещенко-2» – його перші літаки. У серпні 1913-го ве з’явився й  третій – «Терещенко -3». В майже через рік – весною 1914 року – він презентував моноплан з м’якими крилами і 40-сильним мотором.

«Після успіху на Московському з’їзді натуралістів за короткий період майстерні фактично перетворилися на невелике спеціалізоване підприємство, яке займалося не тільки дослідним літакобудуванням, але і виготовленням аеропланів на замовлення. Кількість його співробітників збільшилася. Організація сучасного авіаційного виробництва вимагала значних капіталовкладень: у 1910-1915 роках Терещенко витратив безпосередньо на майстерні близько 150 тисяч рублів і близько 720 тис. рублів на зведення в маєтку великого будинку та інших споруд. Там жили він сам, конструктори майстерень і авіатори», – зазначає Михайло Згуровський.

Звісно, для випробувань літальних апаратів потрібні були пілоти – випробувачі. І, здається, Терещенко не мав жодних гендерних застережень – разом з іншими льотчиками-випробувачами у нього працювала одна з перших жінок-пілотів – колишня актриса, яка захопилася авіацією, Любов Олександрівна Галанчікова.

Хтозна, як би склалася доля літакобудування від Федора Терещенка, якби не жовтневий переворот 1917 року. Федір Терещенко емігрував у  Францію, а більшовицька влада націоналізувала все майно родини. Відтоді про авіабудування у Червоному вже не йшлося.

«Просторий палац довго порожнім не стояв. Спочатку в ньому оселився сирітський будинок. У 1927 році в одній із частин будівлі виникла пожежа. Понівечене приміщення відреставрували на радянський манер у 1946 році. Тоді ж із палацу зникла тераса, на місці якої облаштували їдальню, а замість художньо оздоблених перил встановили металеві конструкції, які з часом поіржавіли. Згодом у палаці функціонувало фабрично-заводське училище, де готували фахівців для цукрової промисловості», – зазначає Укрінформ. І розповідає, що надалі палац кілька разів переходив з рук в руки, і, зрештою, у ньому оселились черниці.

Нині суд повернув садибу у державну власність. Як складеться далі її доля – покаже час.

Раніше Інформатор БІГ повідомляв, що столична вулиця Хрещатик, яка починається від Європейської площі, проходить через Майдан Незалежності і закінчується Бессарабською площею, може похвалитися кількома справді рекордними даними.

Також Інформатор БІГ повідомляв, що спорудження однієї з упізнаваних пам’яток і візитівок Києва – пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому, на Софійській площі – супроводжувалось різноманітними перипетіями, і навіть скандалами. 

 Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!

Інна Косянчук

Фото з відкритих інтернет-ресурсів