Сьогодні, 13 жовтня, під час музично-етнографічного проєкту «Скарби скрині Київського Полісся» у Вишгородському історико-культурному заповіднику оголосили про нове свято – Всеукраїнський день традиційного українського одягу.
Сьогодні я, Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, спеціально для Інформатора БІГ, побувавши на дійстві, розкажу, як започатковувалось нове свято.
Подібних свят, присвячених українському вбранню, у роки Незалежності в Україні з’явилось немало – День вишиванки, День української хустки тощо. Кожне з них починалося з локальної події. Наприклад, День вишиванки у 2006 році ініціювала студентка історичного факультету Чернівецького національного університету Леся Воронюк, яка запропонувала своїм одногрупникам у певний день прийти до вишу у вишиванках в національному вбранні. День української хустки ще молодший – він започаткований в Україні в 2019 році за ініціативи вінничанки, депутатки Вінницької обласної ради, президента Міжнародного Клубу Успішних Жінок України Людмили Станіславенко.
Багатство поліського вбрання
Нове свято стосується всього українського костюма загалом. Небайдужі люди – діячі культури, науковці, митці, артисти, молодь, які зібралися сьогодні у музеї давньоруського гончарства ВІКЗ, дізналися багато цікавого про традиційний український одяг, побачили багату колекцію національного вбрання, яке збереглося з початку-середини минулого століття, унікальні строї традиційного народного одягу Київського Полісся з фондів КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник».
Так вдягались сто років тому на Київському Поліссі: із фондів ВІКЗ
«Вперше на Київщині відбулася унікальна подія, яка популяризує український традиційний одяг та український народний костюм Київського Полісся, в якому втілилася історична доля народу, його регіональна культура і традиції. Національний одяг є одним з найважливіших історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу. В часи окупації та воєн, коли ворог намагався знищити все українське, ми змогли зберегти наші давні традиції: в піснях, ремеслах, у вишивці та одязі. Український традиційний костюм є джерелом відомостей про українську культуру та історію, побут та дозвілля, взаємини в сім’ї та суспільстві», – зауважили у ВІКЗ.
Під час заходу
Як зазначила директор ВІКЗ, кандидат історичних наук Влада Литовченко, ідею свята запропонували жительки Петрівської громади, які активно популяризують українську культуру, Крістіни Басок і Тетяни Ярмоленко.
Унікальна півтораметрова лялька-мотанка у вбранні Київського Полісся
Розповідаючи про особливості традиційних строїв Київського Полісся, вона звернула увагу на унікальний експонат, який презентували під час заходу – це авторське бачення найбільшої на Київщині ляльки-мотанки заввишки 150 см, створеної майстринею Ларисою Галянт, на якій представлено одяг і елементи вишивки Київського Полісся.
Як одягалися полісянки?
Директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистент кафедри фольклористики, кандидат історичних наук, Володимир Щибря під час імерсивної лекції “Особливості народного вбрання Київського Полісся” не лише розповів про особливості традиційного одягу, а й показав, як одягалися жінки понад сто років тому.
Верхній одяг з давнини здивував багатьох: він був, звісно, натуральним, але валяна свитка була досить важкою
Поступово – від натільного до поясного одягу, до прикрас і головних уборів він «одягнув» моделей. Насамперед звернув увагу на те, що відмітною рисою тодішнього вбрання була вишивка, а тканий одяг «на вихід» люди також прикрашали художніми елементами. Тож кожне вбрання справді було витвором мистецтва, недарма його так берегли.
Володимир Щибря показує, яка правильно зав”язувати пояс, який на Поліссі називали крайкою
Традиційний народний костюм формувався протягом століть і розвивався безперервно на всьому шляху існування народу.
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини — білий, коралово-червоний, відтінений чорний. Одяг є однією з найважливіших складових традиційної культури, без якої неможливо її уявити.
Очіпки і намітки
А ще науковець провів майстер-клас з хусткування, тобто одягання головних уборів. Він показав, як одягаються намітки. Це слово – намітка, у деяких регіонах – перемітка, виникло від слова «мотати». Це – головний убір заміжньої полісянки. Адже для того, щоб її вбрати, потрібна певна майстерність, якою нині у побуті вже мало хто володіє. Тож це не так просто, і є різні способи зав’язування наміток.
Хто сказав, що принтований одяг – винахід ХХ століття? Хустка з вибійкою, тобто тим же принтом, була популярна ще півтора століття тому. На моделі – копія давнього виробу
Найкоштовнішим матеріалом для наміток був серпанок – найтонша тканина, за структурою схожа на нинішню марлю. Її створити вручну було непросто, та зараз уже навряд чи знайдеться майстриня, яка створює серпанок. Насамперед популярністю користувалися серпанкові намітки – головні убори, у які жінки вбиралися в основному на свята. Володимир Щибря лише продемонстрував учасникам заходу серпанкову намітку, якій уже понад сто років, однак вбирати в неї модель не став: надто цінна річ, і її треба берегти.
Ще одна особливість одягу Полісся, характерна здебільшого для Рівненщини: кожен кут хустки вишитий по-іншому. Так створювалось враження, що у жінки – чотири хустки.
Так само лише продемонстрував стародавній очіпок. Цікаво, що якщо в регіонах Центральної України поширенішим був твердий очіпок, тобто щось схоже на шапку, то поліський очіпок більше скидався на таку собі сіточку, сході ми бачили на персонажах картин середньовічних художників. З тією лише різницею, що спочатку заміжня жінка мала підібрати волосся спеціальним обручем.
Традиційний український одяг має скільки нюансів, що про кожен можна розповідати довго. Адже традиції, що формувались, збагачувались і трансформувались упродовж віків, продовжують дивувати. Тож нове свято, започатковане сьогодні – хороший привід для популяризації автентики.
Учасниці аматорського театру пісні і танцю “Серпанок” вивчають автентичне вбрання і прагнуть свої костюми створювати з врахуванням народних традицій Полісся
Раніше Інформатор БІГ повідомляв, що на Вишгородщині знайшли артефакт – пастку для риби.
Також Інформатор БІГ розповідав, що на Київщині й досі рибалять на човнах-довбанках
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Інна Косянчук
Фото автора
