У російському полоні умови для військових і цивільних однакові – страшні

Як жити, коли знаєш, що твій чоловік – у ворожому полоні, зазнає усіх мук поневолення… Та   ще й коли його то навіть полоненим не називають, бо для цивільних полонених є інший термін – заручники… Як жити, коли навіть не знаєш, де зараз чоловік, який у нього стан здоров’я… Ба більше, цивільних навіть складніше, ніж військових, визволити, бо росіяни їх на обмін не пропонують…

 Оксана Дорохова з Ірпеня, дружина цивільного заручника, цивільного полоненого Сергія Дорохова, розповіла Інформатору БІГ в ексклюзивному інтерв’ю про те, як на початку великої війни її чоловік потрапив до лап окупантів.

Росіяни: “Нам нужен твой дом”

–Ми були вдома, коли почалося повномасштабне вторгнення рф в Україну. Прокинулись під вибухів. У нас поруч Гостомель, ішли обстріли – ми все це жахіття бачили. Ми не розуміли, що відбувається і коли це закінчиться. Сподівалися, що ось-ось росіян проженуть і весь цей жах завершиться. Сиділи у підвалі, бо виїжджати було страшно. Коли вже люди зрозуміли, що це скоро не скінчиться, і стає все небезпечніше – почали виїжджати. А загарбники тим часом почали розстрілювати машини, стріляти в людей, які хотіли евакуюватися, що вижити… Серед усього цього було просто страшно виїжджати.

Тому ми вирішили залишитись, і сховалися в підвалі свого приватного будинку. А з третього березня почалась евакуація, були евакуаційні автобуси, і чоловік мене увесь час просив виїхати. Я не хотіла, відмовлялась, однак 10 березня він мене все ж відвіз на евакуаційний автобус на Романівку. Тоді вже й  моста не було…

–Чому чоловік не виїхав з вами?

–На той час пройшла інформація, що чоловіків не евакуюють, тільки жінок, дітей, і людей похилого віку. То він мене відвіз до автобуса і повернувся додому. Та й не було в нього плану виїжджати. До того ж, ми живемо у приватному будинку в садовому товаристві, і мій чоловік і  залишалися там, щоб допомогти стареньким людям, які планували вдома перечекати біду. У нас був генератор і свердловина, то люди, які залишились, приходили до нас набирати воду, заряджати телефони, намагалися триматися разом… А ще Сергій допомагав тим, хто пізніше хотів виїхати з охопленого боями Ірпеня: під обстрілами відвозив їх до Романівки, до евакуаційних автобусів. Та тоді хоч трохи виходив на зв’язок…

–Як же вийшло, що його забрали?

–Десь із 13 березня уже по території нашого дачного кооперативу ходили російські військові. Вони заселилися на Сосновому Бору у багаті будинки, шукали собі комфортні котеджі для проживання… 15 березня вони прийшли до мого чоловіка і сказали: «Нам нужен твой дом». Бо будинок був великий, із усіма зручностями – водою, генератором… І 16 березня Сергій на зв’язок уже не вийшов…

Уже після деокупації люди, які там залишалися, мені розповіли, що дім зайняли росіяни…

–Тобто вашого чоловіка росіяни забрали тільки через те, що їм ваш будинок був потрібен?

–Так.

Де зараз Сергій Дорохов?

–Де він зараз?

-Я не знаю… 26 квітня минулого року у Міжнародному комітеті Червоного хреста мені підтвердили, що він у полоні. Але не було відомо – де саме він знаходиться. І лише 8 січня, коли був обмін полоненими, зі мною зв’язався військовий, який з ним був у Брянській області. Оце була перша звістка про те, що він живий. Я дізналася, де він знаходиться, в якому стані, і що з ним відбувалося.

А під час червневого обміну полоненими прийшов додому військовий-нацгвардієць, який знаходився з ним в одній камері, і тоді я дізналася, що на той час Сергій був уже в  Тульській області. Це було в червні. Де він зараз – я не знаю. В якому він стані – як не знаю. Який стан його здоров’я – теж не знаю.

–Чи відомо, чого саме його тримають у полоні в росії? Щось інкримінують, чи…

–Зі слів хлопців, які з ним були, йому не висувають ніяких звинувачень абсолютно.

Ми перед новим роком отримали лише один лист від російської сторони – нам відповіли, що він затриманий «за противодействие СВО».

–Його били, катували?

–Як всіх… Він там з військовими, і умови для всіх однакові. Умови для військових і цивільних – однакові.

Громадськість вимагає звільнення цивільних заручників

Про це Оксана Дорохова розповіла Інформатору БІГ у Києві на Майдані Незалежності, де нещодавно за ініціативи  громадської організації Sema Ukraine відбулася акція присвячена українським жінкам, усім цивільним полоненим, які досі незаконно утримаються в нелюдських умовах, піддаються фізичному, сексуальному насильству на тимчасово окупованих українських територіях й території росії – країни-окупанта.

Акція відбулась до  річниці великого жіночого обміну, який був 17 жовтня минулого року.

Мета акції — привернути увагу до становища цивільних полонених жінок, які й досі залишаються у російських катів та зазнають фізичного й сексуального насильства. До цього списку входять і журналістки Ірина Данилович, Ірина Левченко, Вікторія Рощина.

Національна спілка журналістів України нагадала всім присутнім, що наразі відомо про трьох полонених журналісток, які були викрадені російськими військовими та ув’язнені під час широкомасштабного вторгнення.

«Там були присутні рідні та знайомі полонених або безвісті зниклих. Формат вільного мікрофона дав можливість розказати кожному свою історію. Перебування у катівнях, підвалах, ямах, тюрмах, колоніях без жодних прав – це пекло. Немає доступу до зв’язку, з них знущаються кожен день морально і фізично. Про це свідчать звільнені з полону», –зазначають у Sema Ukraine.

«Дякую всім, хто приєднався. Дякую всім, хто підтримав. Всі присутні підписали звернення до президента, просимо пояснити чому на 9 році війни немає механізму звільнення цивільних полонених, чому досі немає реєстру цивільних полонених, хто особисто відповідає за їх звільнення! Я обіцяю, боротися будемо за кожного, не дозволимо замовчувати долі наших полонених українців! Найдорожче в житті – свобода! Ми будемо боротися за кожного полоненого!», – підкреслила представниця ГО Sema Ukraine Людмила Гусейнова. Вона сама три роки провела у російському полоні, тож нині прагне підтримати і допомогти всім, хто досі знаходиться у російських заcтінках…

…Ірина Дорохова також сподівається, що і її чоловік подасть про себе звістку, а з часом вдасться його повернути додому.

Раніше Інформатор БІГ розповідав про те, що за даними омбудсмана Дмитра Лубінця, станом на липень цього року, у російському полоні перебуває понад 25 тисяч цивільних заручників. Як з’ясувалося, визволити їх важче, ніж військових полонених. Серед них також житель Бучі Олександр Курдін, історію якого розповіла його дружина Ірина Швець.

Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!

Інесса Швець

Фото автора