Перші новорічні святкування принесли у Київ іноземці на початку ХІХ століття. Раніше головним святом було Різдво, а новий рік – лише календарним переходом.
Як дізнався Інформатор БІГ, ялинка почала свою свою експансію по світу як Різдвяний атрибут. За легендою, вперше лісову красуню приніс додому перед Різдвом Мартін Лютер, аби порадувати дітей, і прикрасив її печивом. Втім, задовго до ялинки у нинішньому її вигляді в Україні люди прикрашали свої помешкання на Різдво ялинковими гілками. Але то був лише святковий декор з приємним ароматом хвої.
У Києві Різдвяна ялинка увійшла у побут багатших верств населення на початку ХІХ століття – тредицію перейняли в основному в іноземців, які приїжджали жити у Київ.
Цікаво, що певний час ялинка як атрибут саме дитячого свята мала зовсім різні традиції. За однією з розповідей – у Києві деревце для дітей встановлювали перед Різдвом увечері, прикрашали ялинку смаколиками, подаруночками для дітвори, а вранці хлопчики та дівчатка бігли до зеленої красуні, і зривали ласощі, не звертаючи увагу на естетику прикрашання, так, що ялинку зрештою звалювали, а потім її викидали.
З часом таке дивне ставлення до ялинки почало змінюватися і вона стояла, як мінімум, від Різдва до нового року.
Вважається, що традиція встановлювати ялинку прийшла з Німеччини
Ось як згадував дні свого дитинства Олександр Вертинський: «На Різдво, на Святвечір, після ретельного прибирання у квартирі натирали підлогу. Здоровенний веселий чоловік Микита танцював на одній нозі по кімнатах з ранку до вечора, возячи щітками по підлозі та заповнюючи всю квартиру скипидарним запахом мастики та власного поту. Потім той же Микита приносив з базару високу пишну ялинку”, – цитує відомого автора і виконавця пісень ВВС.
Встановлену ялинку вбирали батьки у супроводі слуг, а діти в іншій кімнаті нетерпляче чекали, коли їх покличуть до прикрашеного деревця. І ось коли лунало довгоочікуване: “Діти-и-и!”, – вони мчали до ялинки, на якій урочисто запалювали свічки.
“Ялинка, – продовжував Вертинський, – стояла ошатна, велика, до стелі, й була схожа на якусь древню царицю, вдягнену в перли і парчу, горду і прекрасну… Я довго дивився на неї, поки не догоряли свічки і кімнати не наповнювалися особливим чадним димком від трохи підпалених гілок та запахом парафіну. Потім ялинку гасили, і всі йшли спати”.
Старовинна листівка’
«До середини ХІХ століття формат «німецьких ялинок» стає дедалі популярнішим серед жителів міста, головною метою ставало подарувати радість дітям. Як зазначала газета «Губернские ведомости» у 1855 році, попит на дитячі іграшки у Києві був неймовірним: «Стоило пройтись по Крещатику, чтобы заметить заботы нежных родителей, возвращавшихся от Кордеса в санях, откуда торчали головы лошадок, коз, петухов, коровок, расписанных щедро розовой краской румяных кукол». У Києві завжди любили свята. І Новий рік кияни святкували також залюбки – навіть задовго до того, коли це свято стало офіційним. Усе місто чепурилось й готувалось до святкових бенкетів. Загальний святковий настрій посилювали й ошатні, сліпучо-гарні магазини на центральних вулицях», – зауважує бібліотечний портал Києва.
Новорічні традиції в Києві позаминулого століття формувалися поступово, з центру міста поширюючись на його околиці, і вже в кінці ХІХ- на початку ХХ століть ялинки ставили повсюдно у помешканнях.
Заможні верстви населення, які все ж звикли до Різдва як до головного зимового свята – теплого і родинного – сприйняли святкування нового року як додаткову можливість свлаштувати бали чи відправитися для відзначення новоріччя в ресторан чи влаштувати вуличні гуляння.
Ресторани навперебій запрошували на святкування
“Уже наприкінці ХІХ століття різдвяно-новорічні свята з родинних (дитячих) стали загальними. Ялинки почали встановлювати не тільки вдома, а й в дитбудинках, пансіонах, народних школах, училищах… Так святковий настрій, частування і приємне спілкування стали доступні не лише заможним міщанам. У вищих навчальних закладах ректори навіть завели традицію запрошувати до столу найкращих студентів для частування, відвертих розмов і дебатів. Кияни любили на Новий рік не лише сімейні посиденьки, а й публічні святкування. Варіантів зустрічі Нового року кияни знали чимало – численні бали, маскаради, вечірки, святкові ялинки у друзів і родинні вечері… Але, мабуть, найпопулярнішими були ресторани. На початку минулого століття в Києві налічувалося не менш як півсотні ресторанів на будь-який смак – від тихих і респектабельних до гучних і скандальних», – йдеться у статті.
У 1900 році з»явилась цікава, але, вочевидь, недовговічна традиція ставити на новорічний стіл кесарійське порося як символ нового року. Зоя Звиняцьківська, куратор виставки “Новий рік за 100 років”, яка відбулась кілька років тому в Києві, пояснила, звідки пішла ця традиція.
Кесарійське порося
«Якщо перегорнути сторінки історії у 1900 рік, у Києві на столі у городян у новорічну ніч було так зване кесарійське порося. Воно так звалося, тому що 1 січня був день Василя Великого. А він був архієпископом Кесарії. І заступником свиней та свиноводства. Кесарійське порося було як індички на американські свята і вважалося, що вони з задоволенням живуть для того, щоб бути вбитими до новорічного столу. Вони щасливі бути на тому столі. Не тільки на київських, чи українських листівках, але у різних країнах світу знаходять листівки, де дуже багато приємних поросят, які були певний час символом Нового року. В тогочасних газетах пишуть, що з огляду на те, що усі базари Києва торгували поросятами, якщо вийти на вулицю, можна було побачити громадян, де кожен ходить з поросям під пахвою. Тобто вони були не такі вже дорогі. Дуже широкі верстви населення купували та могли собі це дозволити» – каже Зоя Звиняцьківська.
Також вона звертає увагу на те, що у ті часи почала формувалися й «мандаринна» традиція. Мандаринами прикрашали ялинку, як, до речі, і горіхами у фользі та цукерками. До всього, мандарини на новий рік – це було навіть крутіше, ніж порося, бо поросят вирощували тут-таки, а мандарини привозили здалеку, і вони були досить недешеві.
Втім, як зазначають деякі дослідники, у тому-таки 1900 році проти новорічних святкувань виступила церква, назвавши бісівською гулянкою новорічні розваги.
Радянська влада боролася не тільки з Різдвом
Вочевидь, не допомогло. Зате це краще вдалося радянській владі, яка у 1928 році заборонила не лише Різдво, а й… ялинку, назвавши її контрреволюційною і антирадянською. Знову новий рік став лише календарним переходом, святкування заборонялись.
Так тривало до 1936 року, коли було повернуто ялинку новорічне свято як головне свято зими (на той час все ж «головнішими вважались радянські свята). Тоді знову повернулася традиція прикрашання деревця, подарунки і веселощі, відзначання нового року у колективах, влаштування дитячих ранків.
Один з перших радянських дідів морозів
«Першу міську ялинку в Києві встановили у філармонії (тодішньому Палаці піонерів ім. Постишева). У 1930-ті роки ялинку прикрашали на площі Б. Хмельницького (зараз Софіївська), а після війни – на Хрещатику та майдані Ленінського комсомолу (Європейська площа)».
Тоді ж біля ялинки почати встановлювати «скульптуру» Діда Мороза. Хоча, як видно на фотографіях, він на той час був скоріше відлякуючим страховиськом, ніж добрим дідусем з подарунками.
І такий дід мороз був. Ялинка 40-х років
Тож новий рік став офіційним святом, а Різдво люди вже відзначали вдома, майже потай, намагаючись зберегти традиції.
До речі, «коронна» страва нового року – олів’є, як і оселедець під шубою, увійшли в святкове новорічне меню десь із 70-х років.
Дід мороз 90-х
Нині ж ми повернулися до святкування Різдва 25 грудня – часу, яке передує новоріччю, власне, як це було здавна. Однак відзначення нового року також залишилось одним із улюблених.
Раніше Інформатор БІГ розповідав, що Святий вечір – час, пов’язаний з низкою традицій, у тому числі кулінарно-обрядових. У кожній країні ці традиції свої, втім, з часом і з взаємопроникненням етнокультурних мотивів зазнають трансформації.
Також Інформатор БІГ розповідав, що таке дідух, солом’яний павук, колядки – символи Різдва «ізпрежди віка».
Інформатор БІГ розповідав також про водіння «кози» – містичне дійство, яке збереглося ще з язичницьких часів.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Інна Косянчук
Ілюстрації з відкритих інтернет-джерел
