Марина Ващенко – художниця, яка в Ірпені виводить мистецтво на новий рівень. Неординарні підходи, унікальні ідеї й колоритні персонажі, які оживають в уяві глядачів.
Попри всі життєві труднощі мисткиня працює на благо регіону і створює неймовірні проєкти, які проникливо відображують реалії сьогодення.
• Розкажіть трохи про своє дитинство. Де народилися?
Я киянка. Мистецтво оточувало мене з малих років. Воно стало частиною мене і вже тоді я усвідомлювала, що нічим іншим я займатися в житті не хочу.
• Батьки вас підтримували?
Так. Я народилася в родині митців Олександра та Лариси Ващенків. А мій прадід Анатолій Чернов був художником- монументалістом. Батьки змалечку заохочували мене до мистецтва, постійно чомусь вчили, щось підказували, згодом -передавали свої знання та навички. Я щаслива від того, що народилася в такій сім’ї і продовжую родинну справу.
• А в Ірпені як опинилися?
Ну, мабуть, випадково. Шукала житло для затишного спокійного життя. І от саме Ірпінь став ідеальним варіантом. У ньому поєднується гармонічна атмосфера й мальовнича природа. Із 2018 року це місто стало для мене не лише домівкою, а й джерелом натхнення.
• І як же ви починали шлях до здійснення своєї мрії?
Із дитинства. Батьки навчали мене основам академічного рисунку, живопису, композиції, а найголовніше – допомогли навчитися експериментувати з різнними техніками та неординарними підходами до трактування зображення.
• Де навчалися?
Спочатку в художній школі, де викладав друг мого батька Микола Ремизовський. Тут я опанувала основи рисунку. Далі – художня студія Григорія Хусіда в Києві. Пізніше – у 2000 році вступила до Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Бойчука. Штудіювала основи монументально-декоративного мистецтва.
• То ви, фактично, повторили шлях свого прадіда?
Та виходить, що так. Однак після навчання я більше почала захоплюватися графікою. Мій підхід виявився нетрадиційним- працюю у великих форматах. Це не є характерним для класичної графіки.
• У яких техніках працюєте?
Я можу назвати себе універсальним художником. Поєдную різні техніки. У творчому доробку, окрім графіки, є витинанки, живопис, енкаустика, авторські листівки та оформлення книжкових видань.
• А щось із-поміж цього є найулюбленіше?
Подобається працювати зі складними багатоелементними сюжетами, коли глядач може довго роздивлятися композицію і знаходити у ній свої сенси.
• Яку особливість можете виокремити у своїх роботах?
Хоч я і працюю в різних техніках, але усі роботи обʼєднуються любовʼю до фантастичного зображення реальності. Працюю серійно – кожна робота є частиною певної.
• Є якісь улюблені, найбільш пам’ятні роботи?
Різні є. Важко отак одразу виставити їх у якийсь рейтинг. Є серія робіт «Україна етнічна», у якій відображено моє звернення до традиційної української культури, що передається мовою сучасного мистецтва. Вона із моїх ключових, стрижневих робіт. Також особливе місце займає лінія робіт «Янголоманія», провідними темами якої є єдність Всесвіту реальність, оповита таємницею магії. А от серія «Хмільний димар» – це для душі і серця. Вона створена за мотивами віршів мого батька. Над дизайном книги працював мій чоловік, а текст до книги написала близька мені людина Ірина Міщенко. Саме тому ця робота є для мене особливою, у ній я якнайточніше намагалася відобразити сенс віршованих рядків, а сама графічна оповідь, як на мене, є дуже емоційною. Взагалі, цей період вважаю найкращим у своїй творчості, бо батько ще був живий…
Графіка із серії робіт «Янголоманія»
• Зараз щось створюєте?
Втрата близької людини трохи вибила мене з колії. Нині у мене творча пауза і час переосмислення.
• Місто, у якому ви проживаєте, впливає на вашу творчість?
Так, Ірпінь сприяє цьому. З’являються нові ідеї, задуми. Тут я краще концентруюсь і відчуваю приплив енергії. Як тільки ми з чоловіком переїхали, взялася за серію витинанок «Зворотній звʼязок», яка демонструє анатомічно і біологічно змінену суть людини, що споріднюється з природою. Зараз ці роботи представлені в Ірпінському краєзнавчому музеї. Запрошую всіх відвідати на виставку.
• У вас є ваша улюблена робота?
Так , вона називається «Райська брама» і її зміст має для мене особливе значення. В ньому природа перебуває поза часом, у світі де всі мешканці живуть у вічності, не змінюються. З часом цей твір став для мене символом дива і надії, коли я дізналась, що місце, де він зберігався, було щільно обстріляне, а він дивом залишився цілим.
От вам і підтвердження відомого вислову, що мистецтво вічне (усміхається). Насправді була дуже щаслива, що моя робота пережила навіть найважчі часи, коли навколо всевибухало, горіло, руйнувалось. Хоча зараз ялюблю кожну зі своїх робіт. Вони, наче діти. Кожна дитина зі своїм ім’ям, своїмхарактером. Вони – мій витвір, кожен дорогийі пам’ятний по–своєму. Добре, що вонипережили цей хаос у місті у лютому–березні2022-го. Відчуття, що я могла їх втратити, для мене таке гостре, таке щемне…
«Райська брама»
• Чи змінила вас і ваше мистецтво?
Війна змінила суспільство. Із початком повномасштабного вторгнення стикнулася з дезорієнтацією і страхом.А ще відсутність розуміння, що робити далі. От ви живете, працюєте, у вас родина, у вас улюблена робота, все розписано у вашому житті, розплановано по днях, майже по годинах. А тут – війна! І вона різко скасовує все, що було у вас заплановано. Вона перевертає усе ваше життя з ніг на голову. Все йде шкереберть. У вас ступор. Звична зона комфорту в минулому. А в реальному житті – невизначеність, переживання, страх. Ось в цей період часу свого життя я майже несвідомо була створена кульковою ручкою серія робіт «Під впливом війни». Це мій графічний щоденник, який передає всі мої переживання й почуття на той час. Мені особливо до вподоби персонаж підназвою «Бандера–смузі», він наділений надпотужними здібностями: довгі руки, щобвлучно кидати, довгі ноги, аби легко наздогнати іліквідувати ворога і багато очей, щоб непропустити жодного кривдника.
• То війна все ж дала поштовх для нових ідей?
Це тільки на перший погляд війна і творчість – речі несумісні. А насправді – це період коли під впливом переживань та емоційних сплесків народжуються нові ідеї та нові образи. Для мене цей період став часом внутрішнього зростання і джерелом натхнення. Нині мистецтво це не просто робота, це спосіб ментального оздоровлення.
• Що плануєте далі? Є ідеї?
Якнайшвидше хочу видати авторську книгу з витонченою назвою «Бестіарій». Головне для мене – залишитися у памʼяті людей своїм неординарним підходом до мистецтва.
Наше традиційне бліц–опитування:
Улюблений напій?
Кава з молоком або вершками
Улюблена страва?
Борщ
Улюблене місце в Ірпені?
Ірпінська дамба та ліс поруч із нею
Улюблений фільм?
Немає
Улюблений колір?
Чорний
Улюблена пора року?
Літо
Опишіть себе трьома словами?
Творча, ініціативна, дружелюбна
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше “Інформатор БІГ” розповідав про художницю Софію Мартинюк з Ірпеня, яка хоче, аби її місто стало культурним та мистецьким осередком, про Ірину Пугач з Ірпеня та миті, що закарбовуються в історії через об’єктив її фотокамери, про Максима Терьошина «Dashen» – письменника та засновника ГО «Українська асоціація носіїв кохлеарних імплантів».
Вікторія Литвин
