Український Інтернет лихоманить. Ні, не в тому сенсі, в якому ви подумали. Він не «впав», все працює – українські інтернет-провайдери наразі добре справляються зі своїми обов’язками. Не так як “Київстар” під час блекаутів. Ви ж, певно, зі свого досвіду вже знаєте, що тільки світло вимкнули – на мобільний інтернет не сподівайся – ніякої суперсили не буде. Вона просто щезла. І надія в цей час тільки на локальних провайдерів фіксованого інтернету, які, попри все, продовжують працювати і надавати послуги.
Повернемось до теми, чому ж інтернет лихоманить. Ринок телекомунікаційних послуг – ласий шматок. І є підґрунтя вважати, що його вкотре хочуть поділити великі гравці. Але ось уже впродовж багатьох років у “великих” не виходить цивілізовано конкурувати з середніми та дрібними. Вони і перенапружуватися не хочуть, і глибоко занурюватися в локальні перипетії не поспішають. Не царська справа. І тому їм у дні глибоких роздумів та мрій про монополізм і володарювання на допомогу приходять…політики.
Данило Гетьманцев, народний депутат і голова Комітету ВРУ з фінансових, податкових та митних питань, вирішив повоювати(знищити) з дрібними та середніми інтернет-провайдерами, що надають послуги ринку фіксованого Інтернету й опублікував статтю.
ДВІ основні тези в цій маніпулятивній статті виглядають так: 1) малі та середні інтернет-провайдери, які використовують ССО, не доплачують податки; 2) вони ввозять в Україну “сіре обладнання”
Давайте спробуємо в цьому розібратися, але не так голослівно, як це зробив Гетьманцев, а з цифрами та фактами.
На ринку фіксованого Інтернету в Україні є великі, середні та дрібні провайдери. Як в будь-якому іншому бізнесі. Великі завжди намагалися поглинути середніх та малих. Ті ж у свою чергу насамперед через свою мобільність, клієнтоорієнтованість та безпосередню наближеність до локацій, в яких працюють, знаходили тисячі різних способів, щоб уникнути гострих зубів великих хижаків. І якось у цій «екосистемі» до цього часу виживали. І не просто виживали, а надавали населенню якісні послуги. Перевага малих не лише у близькості до абонента, а й у тому, що вони мають штат перевірених фахівців, які постійно працюють виключно на провайдера. Великі компанії ж віддають усю дрібну роботу підрядникам. А тим відверто начхати і на якість, і на скарги клієнтів. Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення – під кулями та вибухами. І після деокупації саме «малі» та «середні» найшвидше відновили свої мережі. Декому навіть майже з «нуля» довелося це зробити. Але ж впорались!
А тепер «держава» (в особі Гетьманцева) дуже занепокоїлась і вирішила стати на бік великих. Випадково?
Цифри, які відрізняються від реальних
Сама по-собі стаття народного депутата доволі маніпулятивна. До того ж, навмисне чи ні, але всипана неточностями. Цифри у ній відверто не «б’ють».
Микола Кучерук, директор інтернет-провайдера «Elite-Line» з Краматорська у своїй публічній відповіді Гетьманцеву зазначає, що «голова комітету вказав неточні цифри (понад 4500) кількості провайдерів в Україні». Кучерук наводить цифру в 3182 провайдери, які мають хоча б одного абонента, і зауважив, що з них – 1960 зареєстровані як ФОП, а 1222 — як товариства з обмеженою відповідальністю.
«455 з 456 перевірених в Опендатабот ФОП, внесених у реєстр провайдерів/операторів, використовували Спрощену систему оподаткування (ССО), тому можна прийняти, що всі 1960 ФОП з реєстру використовують ССО. 303 з 784 перевірених в Опендатабот ТОВ, внесених в реєстр провайдерів/операторів, використовували ССО», — вказує Кучерук.
Аргументи, які не витримують критики
Директор «Elite-Line» також відмітив неточності в аргументах Гетманцева щодо доходів, оподаткування та інвестицій в обладнання серед провайдерів. «Давайте відповімо на просте питання — якщо чотири оператори вклали 70% капітальних інвестицій — то чому не працює інтернет від „Київстару“ в період блекаутів? А у „Волі“? Якщо такі великі суми інвестицій — то чому в купи „сірих операторів“, яких так не любить Гетманцев, черги на підключення майже до кінця року?», — запитує Микола Кучерук.
А й справді – чому?
З якої причини люди сьогодні більше довіряють локальним операторам, ніж великим? Можливо тому, що малі та середні ближче? До них можна дотягнутися/додзвонитися? У них можна в будь-який час запитати, проконсультуватися і отримати відповідь? І не потрібно днями-тижнями чекати ремонтну бригаду, якщо на лінії виявиться пошкодження.
«Інформатор БІГ» зателефонував в офіси двох інтернет-провайдерів БІГ- регіону. Там наші співрозмовники пояснили, що великих провайдерів мало цікавлять маленькі населені пункти. Однак лише до тих пір, поки малі та середні оператори не побудують та налагодять там свої мережі. А після цього починається найцікавіше – безкінечні акції для нових клієнтів та відвертий демпінг. Зрозуміло, що «шару» продукують великі компанії. Всілякі «суперсили», «безліміти», «1 гривня за місяць» «10 гривень»…Таким чином вони переманюють клієнтів. І народ інколи клює на цю «шару». Проте за кілька місяців настають звичайні будні, а разом з ними банальні аварії, збої, пошкодження, виклики ремонтних бригад. Ось тут клієнтура і починає прозрівати – виявляється, що великий, для якого ти був унікальним, найкращим і найулюбленішим клієнтом, не означає сумлінний, мобільний та відповідальний. І він до тебе не поспішає приїхати, аби всі твої проблеми вирішити. Тим паче не він особисто, а його підрядник, якому, як мси вже писали вище, на все начхати. А ще вузол зв’язку “великого” під час відключення електроенергії може працювати всього 3-4 години. А у колишнього, локального “маленького” провайдера, від якого ти переключився до великого, він працював 12-14 годин. Бо той маленький останню сорочку ладен відадти, але купити нового потужнішого акумулятора. Люди задумуються, роблять висновки і… повертаються. Провайдери повідомили нам, що за статистикою, саме під час аварій та в часи блекаутів клієнти найчастіше й подають заявки на перепідключення.
Інтернет Асоціація України вчора оприлюднила відкритий лист, в якому заявила, що в статті Гетманцева «міститься цілий ряд хибних заяв і висновків щодо підприємств, які, за його словами, «маскуються під фізичних осіб-підприємців». «Масштаби тіньового ринку» політик оцінює власним способом. На його думку, «суб’єкт господарювання, що надає фіксований доступ до Інтернету, зобов’язаний використовувати автоматизовану систему та має бути зареєстрованим в RIPE NCC для роботи в UA-просторі» (це твердження не відповідає дійсності). Відповідно, на цьому хибному твердженні ґрунтується звинувачення близько 3,5 тисяч постачальників (а фактично весь малий бізнес галузі) в тому, що вони «працюють фактично у сірій зоні».
На думку членів ІНАУ, безпідставним є звинувачення цих підприємств (а фактично всього малого бізнесу) у низькому рівні безпеки мереж. Насправді ж вихід з ринку малого бізнесу, навпаки, погіршить національну безпеку і сталість інтернет-мереж, адже кібератаки і підкуп персоналу з метою знищення системи управління мережею найбільш ефективні щодо малої кількості крупних гравців, ніж до значної кількості малих (що показав нещодавній досвід кібератак на крупних українських операторів). Саме широке розгалуження і децентралізація постачальників послуг забезпечує «українське диво»: сталість мереж під час війни.
Безпідставною є заява і про «спотворений ринок послуг, де одні гравці мають безсумнівні переваги над іншими через “мімікрію під мікро-бізнес”. У всьому цивілізованому світі існує захист малого бізнесу, який має компенсувати йому відносно більше адміністративне навантаження і менше оптових можливостей. А для тих крупних компаній, які здійснюють заборонені законом дії, є держава, яка, за твердженням політика, «має достатньо інструментів, щоб приводити їх до тями». Але нащо позбавляти права на спрощену систему оподаткування весь мікро-та малий бізнес?
До речі, про податки доходи…
У своєму відкритому листі ІНАУ зазначає, що необґрунтованою виглядає заява, що «держава через існування по суті «внутрішнього офшору» у вигляді спрощеної системи оподаткування при наданні послуг з доступу до мережі Інтернет втрачає більше 3 млрд. грн. на рік. Не витримує критики висновок політика про те, що податкове навантаження на загальній системі буде більшим майже у 7 разів, ніж на спрощеній (75,34 грн проти 10,95 грн у наведеному прикладі). Такі висновки тим більше безпідставні, що крупні оператори на загальній системі оподаткування в рамках крос-субсидіювання можуть перекладати збитки від фіксованого доступу на інші рентабельні сегменти, оптимізуючи податкове навантаження.
«Найбільший оператор за кількістю клієнтів — ПрАТ „Київстар“ через найнижче ARPU (англ. Average revenue per user — середній дохід на одного користувача) — майже не платить податків з фіксованого зв’язку, не вкладається в сучасні технології…», — стверджує директор «Elite-Line» Микола Кучерук і наводить реальні цифри:
«Наше підприємство ТОВ «Інтернет Схід Груп» загалом сплачує 21.6% податків зі свого обороту. Бо платники єдиного податку платять не тільки 5% від обороту, як рахує Гетьманцев. Вони так само сплачують ПДФО зі співробітників, військовий збір, страхові та всі інші виплати.
А що ж платять великі? Дивимось виключно відкриті джерела – дані публічних звітів та звітів ТОП-4 компаній (без Київстару) та порівнюємо з ТОВ «Інтернет Схід Груп» за 2023 рік загальне податкове навантаження:
ПрАТ “Датагруп” – 16,68%
ТОВ “Воля Кабель” – 4,17%
ТОВ “Фрінет” – 23%
АТ “Укртелеком” – 23,08%
Загалом ТОП-4 гравців (без Київстару) – 17.99%
Тобто, навіть великі провайдери на ЗСО платять від 4 до 23% від загальних надходжень». Отакої!
Кучерук також наводить цифри доходів. Тут теж багато цікавого:
«Тепер порівняємо доходи найбільших провайдерів України, кількість абонентів зі звітів, а також рівень доходу на одного абонента (дані взяті зі звіту 1_Т за 1-й квартал 2024):
Київстар: дохід 293,5 млн грн (без ПДВ)/ абоненти 1173959 – “середній чек з абонента на місяць” з ПДВ (ARPU) – 100 грн.
Укртелеком: дохід 414,52 млн грн (без ПДВ)/ абоненти 487929 – “середній чек з абонента на місяць” з ПДВ (ARPU) – 340 грн.
ТОВ “Воля-Кабель”: дохід 222,42 млн грн (без ПДВ) / абоненти 425442 – “середній чек” з абонента на місяць з ПДВ (ARPU) – 209 грн.
ТОВ “Датагруп”: дохід 162,92 млн грн (без ПДВ) / абоненти 133683 – “середній чек” з абонента на місяць з ПДВ (ARPU) – 487 грн.
ТОВ “Фрінет”: дохід 90,58 млн грн (без ПДВ) / абоненти 149923 – “середній чек” з абонента на місяць з ПДВ (ARPU) – 242 грн.
ТОВ “Фарлеп-Інвест”: дохід 49,98 млн грн (без ПДВ) / абоненти 92352 – “середній чек з абонента на місяць” з ПДВ (ARPU) – 216 грн.
Всі інші юридичні особи: дохід 211,48 млн грн / абоненти 2833594 – “середній чек” з абонента на місяць з ПДВ (ARPU) – 291 грн.
Всі ФОП: дохід 2047,82 млн грн / абоненти 2900279 – “середній чек” з абонента на місяць з ПДВ (ARPU) – 235 грн. “Середній чек” з абонента на місяць (APRU) по галузі – 244 грн (з ПДВ).
При цьому Датагруп обслуговує дуже багато юросіб, що сплачують високу абонентську плату, а ось лідер ринку за кількістю абонентів фіксованого інтернету Київстар, згідно зі звітами, має лише 100 грн доходів на місяць на 1 абонента.
З одного боку, низька ціна дуже тішить абонентів, бо економить їхні гроші. Але банальна собівартість послуги є значно вищою за ті ціни, які в середньому сплачують абоненти Київстару.
Чому у Київстара такий низький дохід? Дуже проста відповідь – Київстар системно демпінгує та руйнує телеком-ринок акціями типу по “10 грн на місяць” протягом декількох років, вкладаючись у розвиток мережі тільки на папері.
Бо кількість клієнтів по технології PON, що дозволяє працювати без електрики, станом на 2023 рік у них дуже близька до нуля. А гроші на те, щоб бути лідером за кількістю абонентів фіксованого зв’язку, Київстар бере з доходів від мобільного зв’язку, чим також зменшує кількість податків, які має платити».
Інтернет «без світла» – справа малих і середніх?
Чому ж «великі» так не люблять технологію PON? Це та технологія, яка дозволяє людям залишатися з Інтернетом навіть під час відімкнення електроенергії. Останнім часом саме послуга прокладання оптоволокна в помешкання українців, які живуть у багатоповерхівках, стала топовою темою. Але «великим» вона не «зайшла». Занадто затратна – фінансовоі за людськими ресурсами, яких зараз у галузі через відомі причини не вистачає.
Микола Кучерук переконаний, що більшість абонентів в Україні, які під’єднані до мережі за технологією PON — це клієнти невеликих та середніх провайдерів, які використовують ССО (спрощену систему оподаткування).
«Невеликі та середні провайдери охоплюють у рази більше віддалених куточків України та малонаселених районів міст, ніж великі гравці. Вони готові працювати у селищах та малоповерхових будинках, куди великі гравці не зацікавлені вкладати гроші», — говорить директор Elite-Line.
Черга на під’єднання оптоволокна у них розписана на тижні, а то й місяць наперед. І це не дивно, бо спрощена система оподаткування дає змогу локальним провайдерам займатись розвитком власних мереж, майже блискавично реагувати на запити клієнтів, а не «витрачати час на адміністрування податків».
Наостанок
Однозначно в іноземних власників крупного телеком-бізнесу є велика мрія захопити український ринок електронних комунікацій. Прибрати до рук вже побудоване і налагоджене – це ж і є, власне, той план, реалізація якого дозволить великим перетворитись на монополії, які контролюватимуть практично все. Цілком природні бажання. Але на цьому фоні зовсім неприроднім виглядає участь українських політиків у цій багатоходовій комбінації, де прикриваючись інтересами держави та боротьбою із тіньовим ринком послуг, по-суті йде відверте цькування (за рамками здорового глузду та законодавства) одних і підігравання іншим. І тут у програші, як сказав Гетьманце, усі, окрім… Окрім кого? Здогадайтесь самі.
Інтернет Асоціація України в своєму листі до Президента закликає державу виконувати Закон. «Не має бути колективної відповідальності цілої галузі за те, що хтось «мімікрує» під когось (тим більше, якщо і в самій цій «мімікрії» немає порушення закону, а вона просто комусь чомусь заважає), – говориться в листі. – Держава має всі механізми, щоб у законний спосіб закривати такі «шпарини», а не ліквідувати законну можливість використання спрощеної системи оподаткування для цілої окремої галузі і тим самим вбивати весь малий вітчизняний телеком-бізнес на угоду великим гравцям з іноземними власниками, діючи на шкоду своїм інтересам. Адже ми рухаємось до ЄС, де такий спосіб «підтримки» малого і мікробізнесу є категорично неприйнятним».
Сергій Бондаренко, “Інформатор БІГ”
