Історія про те, як маленька кавʼярня в центрі Ірпеня стала найпопулярнішим закладом під час повномасштабного вторгнення
Олександр Мащенко – нині власник двох кавʼярень в Ірпені. Його маленький бізнес, як і багато інших, постраждав від російського вторгнення. Одне з приміщень було повністю зруйноване, а от інша точка дивом вціліла. Саме вона здобула популярність після деокупації Київщини, і саме біля неї в квітні 2022-го волонтери, тероборонівці, військові, численні добровільні помічники збиралися на перепочинок у перервах між важливими справами, котрих на той час в Ірпені було аж занадто багато.
Олександр та Анна Мащенки
Перед повномасштабним вторгненням родина Мащенків відкрила ще одну кавʼярню біля ірпінського вокзалу. Вона пропрацювала зовсім недовго. У перші ж дні війни зазнала руйнувань і мародерства. Винесли звідти абсолютно все. Лише окремі речі вдалося врятувати. Продукти довелося роздавати людям, вцілілу побутову техніку перевезли в інше приміщення.
«Перед 24 числом у нас була велика закупівля – придбали багато продуктів для кав’ярні, – згадує власник – Коли в Ірпені стало зовсім гаряче, роздали усе, що було із запасів у кав’ярнях, людям. Геть усе! Аби тільки цим не скористалися росіяни. Звичайно, ми вірили, що вони не зайдуть у місто, але вирішили…Словом роздали всі запаси. 24 лютого і в наступні кілька днів ми ще працювали. Люди в Ірпені якось в одну мить згуртувалися, допомагали одне одному, і наші маленькі кавʼярні стали навіть якимсь осередком цього гуртування. Допомагали, як могли – робили гарячий чай і каву, роздавали булочки, що в той час заміняли хліб, адже в місті вже відчувався дефіцит продуктів харчування».
А потім почалися «прильоти». Кав’ярня Coffeeman біля вокзалу постраждала найбільше. Вибиті вікна, вщент зруйноване приміщення і безлад. За словами дружини Олександра Анни, відновлювати його тоді не було сенсу. По-перше, це коштувало би великих грошей, яких у той час якраз і не було, а, по-друге, ніхто не знав, що буде далі…
Все, що залишилось від кав’ярні біля залізничного вокзалу після “прильоту” та мародерів. Продукти роздали людям, а речі та залишки обладнання Олександр вивіз у інше приміщення
Олександр і Анна до останнього залишалися в Ірпені і допомагали людям. Виїхати довелося спонтанно, без речей і документів, коли в місті вже було зовсім непереливки. Поїхали на Захід країни. Там Олександр багато працював. Займався тим, що вміє робити найкраще, – варив каву.
«Не було думок про виїзд з України, – зізнається Олександр. – Про Ірпінь і Бучу чули тоді всі. Ми з дружиною розуміли, що можемо повернутися і не буде вже ні наших закладів, ні будинку. Від таких «чорних» думок дуже добре відволікала робота».
Якось у квітні, в один із днів, Олександру довелося приготувати 526 порцій…
«Коли звільнили Ірпінь, ми дуже зраділи, – згадує Анна. – Просто до сліз на очах. Ладні були з Сашком одразу додому їхати. Але якийсь час ще у місто забороняли повертатися – зачистки, розмінування, розбір завалів… Коли сказали «можна», ми просто полетіли додому. Місто було у жахливому стані – скалічене, обгоріле. Без сліз на це неможливо було дивитися. Тішило тільки одне – МИ ВДОМА!»
На той час у місті не було ні світла, ні води, ні газу. Але, попри це, кавʼярня почала працювати. Знову ж таки, на благодійних засадах. Частували чаєм та кавою усіх: комунальників, волонтерів, військових, просто перехожих. Біля маленької кав’ярні юрмилися і мешканці міста, з різних його кінців, і ті, хто сюди приїздив з усіх усюд, аби прибирати та відновлювати. В Ірпені це був перший заклад, що розпочав працювати одразу після деокупації. Він став дуже популярним тоді, про нього всі говорили, знали і чули.
«Ми були перші,- говорить Олександр. – Я взагалі вважаю, що завжди є шанс стати першим. Його просто потрібно використати, щоб не залишитися останнім. Ми це зробили. Зрештою, те все було насамперед для міста, для людей, але вийшло так, що і бізнесу допомогло. Жоден супермаркет ще не працював в Ірпені, а ми вже варили каву. Поки мали змогу – безкоштовно. На прилавку стояла банка, за бажанням кожен міг кинути стільки коштів, скільки вважав за потрібне на функціонування кав’ярні. Хтось залишав щось у банці, хтось – ні. Ми за цим навіть не стежили – в той час кошти були не в усіх. Ми це розуміли…»
Сашко пригадує, що якось у квітні, в один із днів, довелося приготувати 526 порцій кави. Було нелегко, адже існували проблеми і з постачанням якісної води для кавомашини, і з самою кавою. Все потребувало коштів. Заклад тримався лише за рахунок пожертв. Але і цього інколи не вистачало.
«Навідували навіть думки закритися, – згадує Олександр. – Складно впродовж тривалого часу працювати без прибутку. Однак потім подумали собі: вклали багато зусиль, часу, коштів у цей бізнес, шкода ось так «зламатися» та втратити те, що створене важкою працею. Тому вирішили йти до кінця. І таки протримались! Пізніше почали потроху заробляти. Люди поверталися в місто і йшли до нас за смачною кавою. Дружина активно працювала в соцмережах, просувала наш бізнес. Ми стали ще більш впізнаваними. Нас і зараз часто згадують як кав’ярню, яка найперша відкрилась в Ірпені після того, як з міста вигнали окупантів»
Рік тому подружжя відкрило ще одну кавʼярню Coffeeman. Заклад Анна та Олександр облаштували своїми силами. Подалися на державний грант для малого бізнесу, виграли його, але до того вже майже все зробили за власний кошт. Роботи було багато. Одночасно працювали і в тій кав’ярні, що вже існувала, і в новій – її готували до відкриття.
Рік тому подружжя Мащенків відкрило ще одну кавʼярню Coffeeman
«Про масштабування бізнесу думали давно. Одного разу вирішили ризикнути, – розповідає Олександр Мащенко. – Орендували велике приміщення, зробили там просторий заклад, як то кажуть, більш цивілізований. Повірте, для молодих підприємців це нелегко. Оренда приміщення – висока, вартісна техніка й меблі для залу, декор і все інше. Утримувати зараз такий бізнес дуже складно. Потрібно бути готовими працювати в мінус».
Подружжя на власному досвіді переконалося, що молодим підприємцям зараз складно. І навіть через два з половиною роки від початку повномасштабного вторгнення ситуація не поліпшується. Ціни на все постійно деруться вгору, продукти псуються через перманентні проблеми зі світлом. До того ж, і в Ірпінь повернулися далеко не всі його мешканці. Бізнес зазнає величезних збитків. Найбільше страждають кав’ярні від частих відімкнень електроенергії. Генератор у Мащенків з’явився ще тоді, коли проблеми зі світлом у місті тільки почалися. Подружжя розуміло, що іншого виходу немає, альтернативне джерело живлення потрібне.
«Купити новий генератор ми не подужали фінансово,- говорить Олександр. – Той, що нам підходить за потужністю, коштує приблизно 50-60 тисяч гривень. Для нас -істотна сума, тому генератор ми орендуємо. Продукти, звісно, псуються, бензин «тягне» багато. Але сподіваємось, що ситуація згодом покращиться».
Кав’ярня Coffeeman – це не лише про смачні гарячі напої. Люди приходять сюди за настроєм та атмосферою. Власники майже завжди на місці. Олександра й Анну знають всі в центрі міста, люди вітаються, про щось розпитують, господарі підтримують бесіду. Така невимушена, майже родинна обстановка. І готують тут не лише смачну каву, а й десерти власного виробництва. Допомагають власникам також родичі й батьки. Попри великі витрати на бензин для генератора, Олександр вирішив не піднімати ціни у своєму закладі, адже дуже багатьох відвідувачів він знає особисто і, зізнається, що йому не дуже хочеться розчаровувати постійних клієнтів».
Кав’ярня Coffeeman – це не лише про смачні гарячі напої…
«Ми будемо триматися до останнього, попри всілякі негаразди,- усміхається Олександр. – Крім того, не можемо і не маємо права закритися. Люди нас полюбили. Ми їм потрібні. Тому, хоч і складно, намагаємося працювати, бодай на забезпечення кавʼярні. Була ситуація, що наша бухгалтерка деякий час взагалі працювала безкоштовно. Але ми неодмінно витримаємо! Не вперше…»
Анна – бухгалтер кавʼярні Coffeeman. Вона знає, з якими труднощами стикаються невеликі заклади зараз. З кавʼярнею вона співпрацює вже 4 роки. Подружжя стало першим, що погодилося скористатися її послугами. А нещодавно Анна допомогла отримати Мащенкам грант для закладу.
«З власниками я познайомилася, коли брала в них каву, – згадує Анна. – Знайома обмовилась, що вони шукають бухгалтера, а оскільки я люблю цю роботу, вирішила спробувати. Тепер це не просто робота, це дружба, адже саме з них у мене все почалося».
Анна мешкала в Ірпені до повномасштабного вторгнення. Ділиться, що обожнює каву із цього закладу . Завдяки цій співпраці має власну аутсорсингову компанію і офіс в Києві. Тому коли пригадує, як почала працювати з Олександром та Анною, усміхається. За її словами, навіть під час блекаутів український бізнес активно розвивається. І нині закладів більше відкривається, ніж припиняє існування. Згадує:
«Деякий час я працювала безкоштовно. Потім, коли справи пішли краще, власники дуже добре віддячили. Вони всім розповідають, який у них бухгалтер і рекомендують мене людям. Я вважаю, що війна дуже принагідно показала, що вони насамперед – гарні та порядні люди. А вже потім – бізнесмени. Вони заслужили довіру людей та їхню любов».
Анастасія – одна з постійних клієнток кав’ярень подружжя.
«Заклад відвідую з самого відкриття, – говорить Анастасія. – Смачно тут, завжди свіжі десерти, дуже приємні працівники і душевні власники. Почуваюсь як вдома. Зазвичай у кавʼярні постійно хтось із власників є. Усі клієнти їх знають особисто».
Катерина, теж ірпінчанка і також завсідниця кав’ярні Coffeeman. Вона теж особисто знайома з власниками і знає складну історію їхнього бізнесу. Жінка мешкає в іншій частині Ірпеня, але знаходить час, аби приїхати саме до цього закладу:
Катерина – завсідниця кав’ярні Coffeeman. Їздить сюди з іншого кінця Ірпеня
«Історія цієї кав’ярні досить складна і драматична. Відвідую його з відкриття. Знаю, як тяжко Олександр з Анною працювали – і під час вторгнення, і коли місто звільнили. Знаю, як допомагали і місцевим, і тим прибульцям, хто тут працював у перші тижні на руїнах міста. Вважаю їх справжніми людьми. Але у кав’ярню до них ходжу не через особисті симпатії. Кава у них дійсно бомбезна!»
Молоді підприємці готові до нових викликів для малого бізнесу в Україні, тому на досягнутому зупинятись не збираються. У планах масштабуватися ще більше, відкрити нові заклади в Ірпені. Олександр переконаний, що його кавʼярні – це все його життя, саме через це вони з дружиною пережили безліч негараздів. І вони нарешті мають закінчитися, бо за будь-якою чорною смугою неодмінно має з’явитися біла. І Олександр, і Анна в цьому ні на мить не сумніваються.
Ми створили цей матеріал як учасник мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
Раніше “Інформатор БІГ” розповідав про Марину Ващенко – художницю, яка в Ірпені виводить мистецтво на новий рівень, про її колегу Софію Мартинюк з Ірпеня, яка хоче, аби її місто стало культурним та мистецьким осередком, про Ірину Пугач з Ірпеня та миті, що закарбовуються в історії через об’єктив її фотокамери, про Максима Терьошина «Dashen» – письменника та засновника ГО «Українська асоціація носіїв кохлеарних імплантів».
Вікторія Литвин, “Інформатор БІГ”
