Ірпінський «фенікс»: від попелу до найкращого ліцею міста

Історія руйнації та відновлення легендарного Ірпінського ліцею №3

Це один з найбільших навчальних закладів на території Ірпінської громади. До початку повномасштабного вторгнення тут навчалося майже 2 тисячі учнів. Зараз він має вишуканий, сучасний вигляд. Просторі та світлі приміщення, свіжі меблі, безбар’єрний простір, надійне укриття і дуже-дуже багато об’єктів для занять спортом. Останнє, мабуть, найбільше тішить директора ліцею Станіслава Федорова. Він – колишній спортсмен та спортивний чиновник. А ще – президент Української федерації хортингу. Це такий вид єдиноборств, суто український, що дійшов до нас від запорізьких козаків. Федоров зізнається, що  хортинг зіграв доволі непересічну роль на початку повномасштабного вторгнення, адже саме тренери та спортсмени-хортингісти стали першими волонтерами 24 лютого 2022 року. Вони почали облаштовувати підвал ліцею №3, а підсобними засобами послугували спортивні мати, елементи хорта (килим для змагань з хортингу – прим.ред.) та інше спортивне обладнання, що зберігалося у підсобних приміщеннях. А потім вони ж і допомагали жителям Ірпеня пережити ті страшні дні – комунікували, брали участь у евакуації, запрошували людей усіма доступними способами в обладнаний підвал, готували чай, каву, надавали першу медичну допомогу. Підвал ліцею став прихистком для сотень людей з ірпінського мікрорайону СМУ. Його важко назвати укриттям, але нічого ліпшого тієї лихої пори в цій локації не існувало.

Шкільний підвал, що рятував життя

«Це було просто підвальне приміщення, – говорить Станіслав Федоров. – Колись там був тир і так вийшло, що ті сотні квадратних метрів були занедбані, захаращені різним мотлохом та будівельним сміттям, нікому не потрібні. Як нікому? Ну, нікому, окрім мене. Я бачив там у перспективі чимало корисних та важливих для дітей та дорослих речей – насамперед багатопросторовий спортивний комплекс. Перед  повномасштабним вторгненням упродовж трьох років ми з колегами поступово вигрібали з тих приміщень сміття – я, тренери, вчителі, батьки, діти-старшокласники. Організовували толоки. І ось так сталося, що саме в лютому у нас цей підвал виявився порожній. Не повністю, але окремі його частини, секції були прибрані майже ідеально».

Облаштувати підвал на щось віддалено схоже на укриття вдалося за досить короткий час. Підсобило в цьому і відеозвернення, записане Станіславом вранці 25 лютого. Директор ліцею звернувся з проханням до хортової спортивної спільноти, але на нього несподівано для самого Федорова відреагували й десятки інших громадян, які побачили це відео в соціальних мережах. Більшість тих людей до спорту не мала жодного стосунку. Просто – небайдужі, активні, які в ту мить так само, як і мільйони інших українців, не розуміли, що коїться і що робити далі. Сидіти вдома, перейматися і чекати чогось? Для багатьох такий стан був неприйнятний. Існувало кілька шляхів, принаймні для чоловіків: перше – йти до військкомату (але там панував хаос і невизначеність, до того ж у місті саме в той момент не було в достатній кількості зброї для організації оборони, вона з’явилася пізніше), друге – виїжджати з міста в безпечні регіони, третє – робити щось корисне на місці.

«Спочатку у підвалі могло перебувати одночасно майже 500 людей,– згадує Федоров. –  Їх розміщували тут, у різних секціях, а коли там уже не було місця – оперативно облаштували спортзали та класи першого поверху. Це було не найкраще рішення. Я це добре розумів. Але звідки тоді могло взятися «найкраще» рішення? Його не було. Сподівалися на Бога, на ЗСУ і на те, що це все тимчасово. Вікна в класах барикадували шафами та партами. Щоб вберегти людей від осколкових поранень. Процес міграції містян в ліцеї був швидкоплинний, хтось приходив, а потім його вивозили на евакуацію. Спочатку людей доставляли для евакуації на міський залізничний вокзал. Тоді ще курсували електропотяги. Однак після прильоту по залізничній колії та руйнування полотна, цей канал закрився – людей перенаправили до зруйнованого Романівського мосту».

У перші дні березня, за оцінками Федорова, в ліцеї перебувало вже майже 1000 людей.  Приміщення навчального закладу перетворилося  не лише на укриття, а й на хаб, куди волонтери привозили ірпінчан, а потім переправляли до місця евакуації. Однак обстановка в місті щодень тільки погіршувалась – обстрілів ставало більше, а міни та снаряди «лягали» все ближче до будівлі ліцею. 7 березня 2022 року директор ухвалив рішення евакуювати всіх людей, які ще лишалися під прихистком закладу освіти. Під вечір того ж дня ліцей був порожній, а всі його двері зачинили…

Перші «прильоти», опорний пункт, деокупація 

Після 10 березня війська ворога наступали на Ірпінь. Ліцей перетворився на опорний пункт для військових ЗСУ. Перші снаряди та міни на території ліцею «лягли» в середині березня. Масований обстріл почався в період з 17 по 20 березня. Було майже 40 прильотів. 10-12 влучань прийняла на себе центральна будівля закладу. Це призвело до масштабної пожежі даху, яка перекинулася частково на приміщення третього поверху.

«Коли ми повернулися, тут були речі військових – і наших, і окупантів, – згадує Федоров. – Після масованих обстрілів у 20-х числах березня ліцей окупували російські загарбники. Розграбували все. Що бачили, що могли винести – усе винесли».

Після деокупації міста стало зрозуміло, що 3-й ліцей треба відновлювати, проте як і яким штибом? На це питання тоді не існувало відповіді. Спочатку спробували врятувати залишки вцілілого. Викладач історії  Олександр Купрієнко почав оббивати вікна плівкою, прибирати прилеглі території, контролювати, щоб до ліцею не повадилися мародери. Упродовж 2-3 тижнів він практично самотужки намагався зберегти те, що лишилося. Потім долучилися волонтери, небайдужі містяни і навіть… ченці. Але це було пізніше.

«24  лютого вже з вікна бачив вибухи, я зателефонував директору і ми домовилися зустрітися в школі, – пригадує Корнієнко.– Зібралися разом з деякими вчителями і почали думати, що робити. Склали план дій. Наступного дня почали  його виконувати. Підвал вже був переповнений. Тому  людей розміщували на поверхах. Я був комендантом першого поверху. Людей приходило дуже багато, ми складали списки дітей і дорослих. Згодом навіть частина другого поверху була зайнята. Довелося розділитися на групи, щоб патрулювати територію».

Школа заповнювалася людьми, але їх також потрібно було забезпечити харчуванням. Олександр згадує, що в ті дні з ними зв’язався керуючий одного з ірпінських АТБ і дав дозвіл на перевезення звідти продуктів.

«У нас працювала їдальня, кілька людей на машинах їхали до супермаркету, брали все необхідне, привозили і вже тут, на місці, в ліцеї ми готували. Всі могли поїсти»

Олександр зазначає, що коли ситуація в місті стала надто небезпечна, школу  закрили, а штаб перемістити в інше місце.

«Ми поїхали до парку Письменників, там організували маленький штаб і почали евакуацію наших людей. Деякий час я перебував в Києві, десь через 9 днів повернувся до Ірпеня, спочатку не пускали, але на той час я вже з директором вступив в добровольче формування і ми почали потроху патрулювати  мікрорайон, зокрема і ліцей”.

Після звільнення Ірпеня волонтери привозили в ліцей багато різної допомоги. Одного разу завезли два рулони поліетиленової плівки. Щодо того, що вчитель історії став самотужки заклеювати вікна та оббивати їх плівкою. Зізнається, що самому було важко. Та це потрібно було зробити. Згодом у ліцеї з’явився повноцінний центр допомоги. Місцеві знали, що за потреби за будь-чим необхідним можуть прийти саме сюди.

«Волонтери заносили допомогу через «чорний хід» і ми розділили кабінети для допомоги на першому поверсі: один був з продуктами, далі – хімія, дитячі речі, ну, і речі для дорослих”, – згадує Олександр.

«Я тоді вже перебував у батальйоні ТрО, – розповідає Станіслав Федоров. – У мене зруйноване житло. У декого з побратимів-ірпінчан – так само. Що робити? Де жити? Нас тоді прийняли в Свято-Феодосіївському чоловічому монастирі. Там ми й жили з березня до травня 2022-го. Чергували в Ірпені та громаді, спали в монастирі. А я паралельно ще й ліцеєм керував, усіма процесами, що відбувалися на той час у закладі. А відбувалося дуже багато, особливо те, що стосується гуманітарної допомоги. Після деокупації міста ченці висловили бажання допомогти прибрати територію ліцею. І вони це зробили! Самі! Прибрали практично всі уламки скла. Ви уявляєте, скільки його тут було?! До того ж,  долучилися до всіх інших робіт з прибирання приміщень та території, що на той час можна було виконати».

З квітня 2022-го у ліцеї почалася системна робота. Спочатку намагалися обрахувати масштаби руйнувань та зрозуміти, що робити з навчальними закладом далі. Руйнування сягали 70%. Але важливо те, що цей процес тривав і далі. Вже сам по собі. Даху в ліцеї, по суті, не було. Надворі –  саме пора  рясних дощів. Волога потрапляла всюди, протікало аж до підвалу. Конструкції зрештою витримали обстріли, але могли не витримати примх природи. Безсумнівно, навчальний заклад потребував капітального ремонту. На оцінку поточної ситуації пішло майже три тижні.

Як знайшлися гроші

Майже рік, до березня 2023 року, в ліцеї не відбувалося нічого. Його відновлення потребувало чималих коштів, а різні організації та фонди, що приїздили  і нібито готові були допомогти, не мали змоги забезпечити повне фінансування всіх необхідних робіт. Одні пропонували 100 тисяч євро, інші – до 500 тисяч. А потрібно було значно більше.

«Навіть за моїми підрахунками, коли оцінював поточну ситуацію, необхідно було мінімум 5 мільйонів євро, – розповідає Станіслав Федоров. – Це і ремонт, і обладнання, і територія. Ліцей залишився без нічого. Навіть ті ж залишки меблів, які вдалося зберегти, були пошкоджені вологою після дощів».

На руїни ліцею впродовж майже року приїздило більше сотні делегацій. Тут побував увесь світ – президенти, прем’єри, голови парламентів, члени королівських родин. Федоров згадує, що практично щоденно було по 3-4 групи візитерів. Ключовим моментом став приїзд делегації UNICEF у червні 2023 року. Спочатку на відновлення цей міжнародний дитячий фонд погодився виділити 2,5 мільйони євро. Навіть для нього то була грандіозна сума. Але потім своє рішення… змінив. Після того як до ліцею 15 вересня 2022 року завітали Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн  та дружина Президента України Олена Зеленська. За тиждень UNICEF збільшив бюджет до 4, 7 млн. євро. Завданням було не просто відновити навчальний заклад, а зробити його сучасним, безпечним, безбар’єрним, із застосуванням енергозберігаючих технологій.

“Капіталка”

– Ось тут усе було розбите повністю, живого місця не знайдеш, – Станіслав Федоров йде коридором третього поверху, відкриває двері класів і показує, в якому вони стані зараз. – Я коли це все побачив у березні 2022-го, мені так захотілося, вибачте, напитися. От чесно! Хоча я й не вживаю практично алкоголь. Але такий був відчай, така безвихідь! І біль з ненавистю вкупі!  Минулося… А тепер гляньте, як воно виглядає. UNICEF зробив акцент під час капітального ремонту на якість робіт і на те, щоб учні почувалися в ліцеї комфортно та безпечно. Ремонтом займався підрядник, обраний самим фондом. Він закрив увесь цикл відбудови. Муніципалітет, громада, очільники області не були долучені до цих процесів. Навіть мене не «занурювали» в усі нюанси капремонту, хоча я й намагався постійно бути в курсі всього, що відбувається».

Після проведення тендеру, коли визначився переможець, ще якийсь час було затишшя. Сторони узгоджували проєктну документацію, перекладали її, щоб була двома мовами. А потім приїхали представники підрядника і сказали, що завтра вони починають роботи і адміністрація ліцею  має все вивільнити, перевезти всі матеріальні цінності, бо починається… зачистка.

«Ну це було, наче сніг на голову! – зізнається Федоров і усміхається. – Навіть під час презентації проєкту мене не залучали до цього процесу, хоча в мене були свої ідеї, щоб покращити функціонал закладу. А тут… бац… приїхали…вимітайтеся. Однак вони довго запрягали, але швидко їхали – 18 березня 2023-го  підрядник розпочав капітальні роботи з демонтажу, а вже 16 вересня школярі змогли повернутися до звичного формату навчання. Відпрацювали вони просто бомбезно!»

Ліцей відбудовувала будівельна компанія ТОВ «Моноліт-Центр» за фінансування Дитячого фонду ООН UNICEF і Європейського Союзу. Костянтин Хохлов працює в компанії виконробом. Він керував процесом відбудови ліцею. Говорить, були під час  реконструкції і проблемні питання.

«Над відбудовую ліцею працювало майже 250-300 людей одночасно. Налаштована логістика та розрахований чіткий порядок робіт забезпечили достатньо швидку відбудову. Найбільше часу та зусиль було витрачено на фасад. Кожна касета на зовнішніх стінах мала свій індивідуальний розмір. Все разом – це  велика мозаїка. Малі сегменти, великі. Щотижня нам привозили все нові і нові частини з цього великого “пазла”. Ось так і тривала робота».

Першочергові труднощі були пов’язані з деякими недовершеними проєктними рішеннями. Вже під час робіт будівельники зрозуміли, що деякі конструкції потребували підсилення.Це не було враховано, а тому й затягнуло час відбудови. Але найбільші труднощі чекали на будівельників на 3 поверсі та в підвалі.

«На третьому поверсі вже практично план був виконаний, оздоблювальні роботи, останні штрихи… Але потім якоїсь миті ми зрозуміли, що конструкції потребують підсилення. Їх потрібно було укріпити глобальніше. Під час проєктування ці роботи не були передбачені. З об’єктивних причин. Ну хто ж міг врахувати все? Ніхто! Але ж будівельники завжди на видноті. До них і всі претензії, якщо є негаразди. Однак ми зробили все, що потрібно було зробити. Навіть більше. Та то були тільки квіточки. В останній місяць  ми облаштовували окремий вхід в укриття, хоча за проєктом він не передбачався. Підвал робили повністю. Це був ще той квест! Багато робіт. Втричі більше довелося працювати, аби вписатися в терміни. У моїй практиці такого потужного укриття ще не було – справжній виклик, але всі були налаштовані на результат і команда чудово  спрацювала».

Зміни до проєкту, що стосувалися покращення укриття, вносили вже під час капітальних робіт. Федоров пригадав, що компроміс з цього питання досягався не за один день і ціною тривалих перемовин. Однак сторони його досягли.

«Питання укриття стало, мабуть, ключовим у цьому проєкті. У нас у внутрішньому дворі був витяжний колектор, по–суті – інженерний отвір у фундаменті для того, щоб відбувався забір повітря. За проєктом окремого входу в підвал не було, адже система вентиляції була інакше спроєктована. Однак я наполягав,  що варто зробити додатковий вихід і вхід в укриття. Це було дуже важливо, проте неймовірно енергозатратно. І значно дорожче. Спочатку донори не погоджувалися на будь–які зміни. Говорили, що піде купа часу на погодження, додаткові кошти. Однак вдалося знайти потрібні слова, аргументи. Донори нас почули, погодилися, надали додаткове фінансування»

Донори

Дуже злагоджено під час капітального відновлення ліцею спрацювали всі донори, що висловили бажання допомогти. Одночасно над  проєктом працювали UNICEF, БФ «Жовто- Блакитні Крила», ГО «Епіцентр дітям», міжнародна ІТ компанія AppsFlyer.

Співпраця БФ “Жовто- Блакитні Крила” з ліцеєм №3 розпочалася одразу після деокупації Ірпеня. На базі ліцею було створено гуманітарний штаб. Спочатку допомога була у вигляді продуктів харчування, гігієнічних засобів, теплих наборів та обігрівачів. Пізніше фонд та його партнери надали жителям мікрорайону СМУ грошову допомогу, яка охопила близько 800 домогосподарств.

«Десь із квітня 2022-го року ми співпрацюємо з ліцеєм №3, – згадує генеральна директорка фонду Людмила Чуркіна. – Так, 12 квітня ми вперше привезли сюди допомогу. І так тривало багато місяців, а коли мова зайшла про відбудову ліцею, у нас виникла ідея допомогти у відновлені харчоблоку закладу. Маємо досвід  в цьому напрямку. Ми вже відновлювали та реконструювали дитячі заклади, зокрема харчоблоки та шкільні їдальні під час реалізації попередніх своїх проєктів»

Упродовж трьох місяців фонд разом з партнерами – Міністерством закордонних справ Німеччини та німецькою неурядовою організацією ChildFund Deutschland – доставив у ліцей 300 парт, 600 стільців, багато інших меблів та обладнання для класів, вчительських, їдальні. На кухні та харчоблоці ліцею було встановлено сучасне технологічне оснащення за стандартами НАССР. До реалізації цієї частини було залучено німецьку неурядову організацію terre des hommes. Сума, вкладена у відновлення ліцею фондом та його партнерами, перевищила 120 тисяч євро. Окремо фонд ще й виконав естетичне оформлення їдальні.

З березня 2024-го “Жовто-Блакитні Крила” реалізують в ліцеї ще один проєкт. Тепер замість старої теплиці, яка була пошкоджена і ніяк не використовувалася, на території навчального закладу з’явився сучасний освітній простір.

«Відбудували та відремонтували зруйноване приміщення і вже у травні 2024 року відкрили Центр розвитку дітей, молоді та вчителів Генерація UA, – говорить Людмила Чуркіна. – У центрі Генерація UA реалізуються програми та ініціативи в освітніх та профорієнтаційних напрямках, у сфері ментального здоров’я та інших можливостей для дітей та молоді. Також центр готується до відкриття пришкільного кафе, яке працюватиме за підтримки донорів та у межах профорієнтації для старшокласників».

«Ми плануємо там організувати сучасне підприємництво, тобто коли діти самі створюють свої проєкти і самі залучають кошти для їхньої реалізації. Там встановлена сучасна кухня, навіть деякі ресторани не мають такої, – усміхається Станіслав Федоров. – Тут вже проводяться тренінги, аби діти опановували різні професії, зокрема, технолога. Заняття проводять провідні кухарі та ресторатори»

Локація відкрита для всіх жителів Ірпеня. Також тут створено простір для підвищення кваліфікації вчителів. Директор зазначив, що вже налагоджено роботу з Ірпінським центром підвищення кваліфікації і з вересня почнуться регулярні збори вчителів.

До відбудови ліцею також була залучена громадська організація “Епіцентр дітям” та фонд Fundacion Real Madrid. Вони відновили спортивну інфраструктуру навчального закладу. Збудували футбольні поля, майданчики для гри в баскетбол, волейбол, великий теніс та петанк, зону силового фітнесу та TRX, спортивні зали й зали для єдиноборств і навіть тир для стрільби з лука. Якщо вимірювати допомогу в грошах, то вона склала майже 6 000 000 гривень. Якщо взяти за мірило інше – емоції, здоров’я дітей, їхній особистісний розвиток – зроблене важко оцінити.

Міжнародна ІТ компанія  AppsFlyer теж долучилася до відновлення зруйнованого ліцею. Компанія виділила кошти і облаштувала для ліцеїстів два сучасних кабінети інформатики. Обладнали кабінети всією необхідною та сучасною технікою, аби уроки були продуктивні, насичені та корисні.

Тривога у перший день навчання 

Планувалося відкрити двері закладу 1 вересня, але згодом у ліцеї зрозуміли, що до початку навчального року будівельники не встигають фіналізувати роботи та привести все до ладу. Останні два тижні перед відкриттям видалися найважчими. Федоров згадує, що кожного вечора потрібно було інспектувати приміщення, нотувати факти якихсь недоробок  і передавати підряднику для доопрацювання.

А перший навчальний день у відбудованому ліцеї взагалі почався з повітряної тривоги.

«Уявляєте, лунають перші слова «ми вас вітаємо на урочистому відкритті» і тут лунає… Що? – Федоров, усміхається і піднімає вказівного пальця догори. – Ну звичайно – повітряна тривога! Все як має бути! В Ірпені до цього вже звикли! Нічого, зате одразу й перевірили готовність укриття. В повному обсязі перевірили. Разом з донорами, міністром освіти, головою обласної військової адміністрації… І не тільки укриття – все перевірили. До речі, ми й до цього часу продовжуємо тестувати все, що зроблено і нотуємо потреби. Наразі ліцей готовий на 70-80%. Багато чого не вистачає, але ми над цим працюємо»

Навчання під час війни

До відновлення у ліцеї, починаючи з 2022-го і до 2023-го, діяла дистанційна форма навчання. Перші класи займалися на базі першого ліцею. Сам же ліцей отримав два автобуси за державною програмою підтримки і дітей довозили до ліцею №1. Інші ж класи навчалися дистанційно

«Навіть під час бойових дій діти вчилися, вчителі продовжували в дистанційному форматі викладати свої предмети. Хто міг – доєднувався, але з квітня вже було планове стабільне навчання. Всі були до цього готові, адже під час Covid-19 ми доволі ефективно випробували дистанційну форму і вчителі швидко зорієнтувалися” – говорить Станіслав Федоров.

Лариса Костянтинівна Данюк, заступниця директора з виховної роботи та вчителька зарубіжної літератури, зі сльозами на очах згадує перші дні війни. Вона разом з директором та іншими вчителями, хто прийшов до школи 24 лютого 2022 року, зустрічала і відправляла дітей додому. Потім допомагала, чим могла, в ліцеї. Пізніше вимушена була евакуюватися. А через деякий час директор повідомив, що, попри війну і все, що відбувається навколо, 21 березня має відновитися навчання. Уроки спочатку організовували дистанційно з залученням усіх паралельних класів.

«Важко було одразу зробити так, щоб усі були по класах розділені, – пригадує Лариса Данюк. –  Ми складали списки, збирали інформацію про всіх дітей і вже з травня почалося стабільне навчання. Викладали предмети, навіть у  не у “своїх” класах. Ситуація була складна, адже так само як і учні, не всі вчителі мали змогу приєднуватися, але ми працювали. Коли дізналися, що Ірпінь звільнили, все одно продовжували навчання в дистанційному форматі».

Лариса Костянтинівна наголосила, що першочергово викладачі звертали увагу на ментальне здоров’я дітей, а особливо дітей, які не змогли виїхати і перебували в окупації.

«За всіх переживали, але ці діти, що залишилися в місті… Вони особливі. У нас є родини, де батьків убили. Маму розстріляли, в неї троє дітей, батька вбили на очах дитини. Весь час, що ми працюємо, я наголошую – дбайте про їхнє ментальне здоров’я. Нам, дорослим, важко, а дітям все одно важче»

Після звільнення Ірпеня шкільна родина почала возз’єднуватися.

«Коли повернулися, ми були такі щасливі. Обіймалися і плакали вже всі разом. Ліцей був зруйнований, стільки прильотів, але ми надзвичайно раділи, що побачили один одного, наших дітей. Це просто не передати словами» – крізь сльози згадує Лариса Костянтинівна.

Під час дистанційки вчителі були надзвичайно вмотивовані давати дітям все можливе. Пані Лариса згадує, що навіть в онлайн-форматі проводилися заняття гуртків, виставки та виступи. Незважаючи на розбиті стіни, зруйновану будівлю, колективу школи вдалося об’єднатися і організувати маленьке свято для випускників 2022 року.

«У нас не було таких урочистостей, як нам хотілося б, але ми в 103-му кабінеті і вестибюлі ліцею провели захід. Поставили колонку, у нас була музика і там ми змогли віддати дітям їхні свідоцтва про завершення школи. Всі були щасливі».

Звісно не всі вчителі повернулися до викладання. Хтось ухвалив  рішення не повертатися. Лариса Костянтинівна розповіла, що деякі вчителі втратили житло і їм просто не було куди повертатися.

«Це було складне для них рішення, але його треба було прийняти. В когось були додаткові сімейні обставини, хтось лишився за кордоном, не було інших варіантів. Проте, знаєте, приходять молоді вчителі, – усміхається пані Лариса. – Ми всім надзвичайно раді, адже діти повинні навчатися, розвиватися та відчувати себе потрібними».

Лариса Костянтинівна має власну історію евакуації з Ірпеня, втрату житла та поступове повернення до життя в улюбленому місті. Разом з родиною вона виїхала на Колонщину, але там їх застала та сама небезпека. Ворог підступав з двох боків.

«Від одних відстань 5 кілометрів, від інших 7. Ми думали – зараз пересидимо кілька днів і все. Але ж ні. 6 березня прийняли рішення прориватися  полями на трасу Київ-Житомир. Це тривало сім хвилин, але вони розтягнулися на цілу вічність, –  згадує Лариса Данюк. – Перед нами та після нас розстріляли колону автомобілів, це було настільки страшно. Ми з донькою придумали дітям гру: хто довше може заплющити очі і не відкривати, той і переможець. Дітям не потрібно було на це жахіття дивитися. Узбіччя дороги все у спалених автомобілях, проїжджали повз трупи дорослих та дітей. Дорога між життям і смертю. Дуже запам’ятався момент, коли проїжджали через наш блокпост і військові подарували дитині презент маленький, в мене краялося серце. Наш народ просто неймовірний».

Житло родини зазнало прямих влучань і було повністю зруйноване.

«Про те, що мій будинок зруйнований я дізналася з відео на YouTube першого квітня. Подумала: ну нічого, зараз багато роботи, я зранку до вечора в ліцеї буду. Та де там! Другого квітня директор виклав відео з нашого ліцею і я побачила, наскільки він постраждав. В мене був ступор. Проте Станіслав Ігорьович сказав таку цікаву фразу, я її запам’ятала: “Нічого, все одно мали робити ремонт, відбудуємо і буде краще”. Знаєте тоді вже була віра і надія, що ми все зможемо, через усе пройдемо».

Лариса з родиною повернулася на Київщину 3 квітня, а вже 15 травня приїхала до Ірпеня. Тривалий час вся родина  мешкала в орендованій квартирі, але вже отримала виплати за програмою “єВідновлення”.

«Нам пощастило, за державною програмою  ми змогли купити житло в Гостомелі і почали робити ремонт. Тому що в Ірпені чи Бучі дуже дорого, а там усе склалося якнайкраще і тепер маємо своє гніздечко».

До повномасштабного вторгнення у школі навчалося майже 1900 учнів, зараз до школи ходить 1600 дітей. Під час офіційного відкриття до ліцею пішло 1500 дітей, і з часом ця цифра стрімко зросла.

“Люди повертаються в Ірпінь, – говорить Федоров. – Крім того, на приріст учнів вплинула кількість переселенців з півдня України: Херсон, Миколаївщина, Запоріжжя. У нас відбувається притік дітей і, думаю, що на початок цього навчального року буде вже 1700 учнів”

Нові проєкти

Навіть після відбудови до повноцінного відновлення ліцею долучилася ГО «Освіторія», що виділила 150 тисяч євро на створення трьох профільних класів: це кабінети біології, хімії, фізики.

«Такі кабінети є доволі затратними – специфічні меблі, обладнання, – говорить Федоров. До цієї організації з’явилася довіра, я познайомився з керівництвом і було видно, що вони задають високу планку в освіті, це дуже підбадьорювало. Організація самостійно створила проєкт з візуалізацією і ось першого вересня 2024 року вони повинні запрацювати. Це, безперечно, тішить, оскільки аналогічних кабінетів в Ірпені точно немає».

Федоров відзначає, що організація створила додатковий проєкт – це новітня бібліотека. На другому поверсі у школі був перехід до будівлі з басейном, але її довелося зруйнувати, оскільки вона була не придатна для експлуатації.

«Приміщення 70 метрів довжиною, воно доволі специфічне і його важко використати під щось інше, але вирішили зробити бібліотеку. Це дуже крута, сучасна та атмосферна бібліотека. Вздовж усієї стіни стелажі з книжками, вони на себе також взяли її облаштування. Простір буде з диванчиками, просто неймовірно! Я гадаю, що більше часу буду проводити там, а не в своєму кабінеті. Це я точно знаю». 

Бібліотека

Світлана Подгорнова працює бібліотекаркою в ліцеї. Вона на все життя запам’ятала перші дні війни. Пережила і страх, і голод, і холод. «Я навіть зараз сушу і збираю сухарики в коробці над холодильником,– зізнається пані Світлана. –  Щоб у нас в родині був хліб і ніколи не було того, з чим зіткнулися».

4 квітня вона повернулася до Ірпеня, вирішила зайти у школу, адже живе зовсім поряд.

«Хотіла забрати свої туфлі. Я їх не знайшла, забрали навіть мої речі, нащо вони їм були потрібні, невідомо. Я пішла до читального залу і мені довелося залазити через вікно, адже двері були перекошені і через них зайти було неможливо. Не знала, за що мені братися, що робити у першу чергу».

Світлана Вікторівна втратила квартиру, яка вщент згоріла. На її дачі довгий час жили рашисти. Коли побачила ще й свою розтрощену та зруйновану улюблену бібліотеку, зовсім впала у відчай.

«Я пам’ятаю, тоді нам кричали полишити територію школи, тому що біля  сусіднього будинку лишився нерозірваний снаряд. Я повернулася назад на Хмельниччину, де жила, і вже потім 5 травня повернулася на свою дачу».

Хоча деякі книжки та підручники вцілили, їх неможливо використовувати для навчання. Про новий проєкт бібліотеки Світлана дізналася навесні 2024 року. Їй зателефонували і попросили приїхати, вона була взагалі не вражена обраним місцем під новий книжковий дім.

«Мені показали цей перехід, я стала і подумки запитала: Боже, що це таке? Це ж конюшня, а не бібліотека. Сказала, якщо вже вирішили, тоді нехай так і буде. Навіть туди не заходила».

Світлана дуже любила свою стару бібліотеку, там проводила багато заходів, змінювала розташування меблів, втілювала з колегами ідеї танців та співів. Проєкт нової бібліотеки був затверджений у серпні 2023 року. Недавно  Світлана Вікторівна вирішила подивитися, як там справи зараз. Навіть, попри те, що проєкт не сподобався.

«Я зайшла і побачила, як там гарно, як багато світла. Вона така сучасна. Сьогодні я зайшла, а вже полички миють, прибирають. Одразу в мене почали з’являтися плани та ідеї – де й що поставити, як розмістити»

Зараз у ліцеї велика потреба в художній літературі. Світлана розповіла, що в травні обходила кабінети і питала у всіх дітей, що вони хочуть читати, яка література їх цікавить.

«Діти одразу відгукнулися, розповіли, що хочуть фантастику, пригодницькі твори, історичну літературу. Я передала інформацію і сподіваюся, все складеться».

Бібліотека на завершальній стадії ремонту, кабінети приводять до ладу, коридори ліцею прибирають від залишків різноманітних матеріалів. Так майже за два з половиною роки «фенікс» поступово перетворюється на новітній заклад освіти. Федоров переконаний, що це ще не все. У директора є кілька ідей, що потребують реалізації. І згодом, він в цьому переконаний, все задумане стане реальним.

Ми створили цей матеріал як учасник мережі  “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win

Сергій Бондаренко, Дарія Яковенко, “Інформатор БІГ”