Демонтовані велетні зруйнованого Ірпеня: чому не відбудовують багатоквартирні будинки на Северинівській та Гостомельському шосе

Унаслідок повномасштабного вторгнення в Україну російських окупантів Ірпінь є одним з найбільш пошкоджених на Київщині. Найбільше постраждав житловий фонд міста – близько 50% від усіх житлових будівель. Збитки у цьому сегменті, за оцінками фахівців проєкту RebuildUA та його партнерів, складають майже $650 млн. Левова частка пошкоджень у житловому секторі – це багатоквартирні будинки. 17,3% багатоквартирних будинків Ірпеня зазнали значного пошкодження.

Минуло майже два з половиною роки від часу деокупації міста. Частина з пошкоджених будинків вже відновлена. Частина – демонтована. Але на переважній більшості локацій, де стояли саме демонтовані багатоповерхівки, нічого не відбувається. Залізобетонні та цегляні велетні залишились тільки у споминах мешканців міста та власників квартир у цих будинках.

Одна з таких – Валентина Буяло, мати двох дітей та вдова українського воїна-захисника Василя Фіцкалинця, який загинув у травні 2016-го на Донбасі. ЇЇ будинок на Гостомельському шосе,3 був майже повністю зруйнований. Валентина розповідає, що після прильоту в її квартирі почав просідати дах і руйнуватися плити та перекриття. Будинок демонтували за 4 дні після попередження про початок робіт.

Один з найперших у місті. Все відбувалося занадто швидко, не всі мешканці будинку встигли навіть особисті речі забрати. Про відбудову, за словами жінки, в місті й досі мовчать, немає навіть проєкту і плану будівництва. Місцева влада обіцяла розпочати роботу якнайшвидше, але наразі…тиша.

«Все, що зараз міська рада озвучує нам, мешканцям цього будинку, це «беріть сертифікати», – говорить Валентина. – Але це не найкращий варіант, бо у нашому будинку були маленькі квартири, до 30 квадратних метрів. Зараз таке житло не будують, тому люди не зможуть практично нічого купити за цей сертифікат. Вартість житлової площі по ньому занижена, а ціни на житло у забудовників навпаки піднялися. Ми, наприклад, не можемо купити квартиру рівноцінну за площею тій, що мали до війни. Демонтували будинок швидко, хоча, можливо, його ще можна було відбудувати. Там був пошкоджений дах і перекриття останнього поверху, а сама конструкція практично вціліла. Принаймні «Ірпінські липки», що візуально мали більші руйнації, зараз відновлюють, демонтаж там не знадобився».

Площа квартири Валентини становила трохи більше 30 квадратних метрів. За сертифікатом вона може придбати житло  вартістю 1 100 000 гривень ($26 700 за курсом сьогодні, 21.08.22 – прим. ред.). Але, як стверджує жінка, житло з таким цінником зараз в Ірпені купити нереально.

Оксана Купер, юристка, консультантка зі стратегічного розвитку та комунікацій, погоджується, що сертифікати це доволі примарний шанс отримати ту нерухомість, що втрачена під час війни:

“Житлові сертифікати – це державна програма компенсації за знищене житло, яка дає змогу придбати нову квартиру чи будинок, як зазначається за сайті профільного міністерства.  Але минулого вона не повертає і допомогти “отримати те, що було до війни”, навряд чи зможе.  Держава гарантує певну грошову суму на компенсацію знищеного майна, що вказана у такому документі. Отримати житловий сертифікат може український громадян, майно знищено під час активних бойових дій чи внаслідок обстрілу. На рівні закону вже розроблений алгоритм дій та умови, які має виконати людина, щоб отримати такий документ

Вибір, який саме об’єкт нерухомості можна буде придбати у якості компенсації цього житла, має робитися кожним громадянином самостійно. Мова тут йде саме про компенсацію від держави, а де, як і коли купувати – це вибір кожної особи»

«Ми просили, щоб наш будинок не зносили, – пригадує пані Валентина. – Писали звернення, ходили в міськраду, запрошували ЗМІ. До цих пір є відчуття, що можна було обмежитися тільки капітальним ремонтом. Але ж нас не слухали. 12 грудня 2022-го почалися демонтажні роботи, а вже 25 грудня від нашого будинку залишилися тільки купи сміття. Що маємо сьогодні? Нічого! Всі мешканці будинку без житла, а місцева влада або розводить руками, або ж постійно обіцяє щось почати робити. Таке триває вже майже два роки».

Родина Валентини втратила одразу два житла.

«Невелику забудову владі невигідно відновлювати. На Полтавській, 63, де мешкав мій свекор,  який загинув, побували всі – і мер, і депутати, і головний архітектор. Теж, як і нам, обіцяли, але наразі про нове будівництво ніхто не говорить», –  сумно зітхає Валентина.

У п’ятиповерхівці, що на Гостомельському шосе, було 160 квартир, вигідне місцезнаходження, необхідна інфраструктура поряд, велика прибудинкова територія. Зараз  на його місці – кілька куп піску, ліс чагарника з людський зріст і…більше нічого. Це все, що лишилося від «нерухомості» мешканців. В тому числі і Валентини. Вона зізнається, що у більшості мешканців будинку вже починають опускатися руки, адже місцева влада не поспішає щось конкретне зробити. Говорить, що на спорудження нового будинку в бюджеті зараз немає коштів. Зараз жінка змушена орендувати житло. Дехто з колишніх сусідів мешкає в модульному містечку. Є й такі, хто скористався сертифіктом.

Мешканець Ірпеня Олександр Крикун війну відчув 24 лютого о шостій ранку. Якраз тоді працював у нічну зміну. Спочатку – не повірив, але уже через кілька хвилин пролунала серія вибухів зі сторони Гостомеля. Далі, за словами чоловіка, були військові вертольоти, літаки. За кілька днів почалися обстріли та «прильоти». Будинок, у якому мешкала колишня дружина й теща Олександра, теж постраждав. Він знаходився на Северинівській, 162. Це недалеко від будинку Валентини. У другій половині березня в цю дев’ятиповерхівку був «приліт». Багато квартир вигоріло. На той час Олександр вже виїхав до Києва – в Ірпені не було світла, електрики, води, газу. Після деокупації багатоповерхівку демонтували, як непридатну для відновлення.

«Я не здивований, що в цей будинок потрапили снаряди, – говорить Олександр.- Він якраз на перетині стояв. Відкритий з боку Гостомеля, Бучі. Зрештою, тут такі жахи коїлося, що навіть зараз страшно згадувати. Обстановка була тривожна в місті. Якось нам тоді вдалося виїхати швидко. Добиралися до Києва довго, усілякими манівцями, адже міст на Гостомельському шосе уже був підірваний і там стояли росіяни. Коли я виїжджав, ще ситуація була в місті терпима. Людям, які їхали з Ірпеня в середині або ж наприкінці березня уже було набагато складніше».

Приватний будинок Олександра, в якому чоловік мешкав, знаходиться на вулиці Гостомельське шосе,10. Він теж постраждав. Пошкоджений дах, вибиті вікна. Але Олександр після повернення в Ірпінь оформив усі документи і через держпрограму  “єВідновлення” отримав компенсацію.

Катерина працювала медичною сестрою в Ірпінському шпиталі і мешкала у багатоповерхівці по Северинівській, 162. Вона чекає на нове будівництво, бо, як і багато мешканців цього мікрорайону Ірпеня, залишилася без даху над головою. В її під’їзд у березні 2022-го прилетів снаряд і вщент зруйнував квартиру.

«Влада говорить, щоб ми шукали спонсорів для будівництва, – говорить Катерина. – Сама цього робити не хоче. Є нібито й план відновлення, він давно існує, але ніхто не поспішає його втілювати в реальність. Всі чекають…»

З 23 на 24 лютого Катерина була на нічній зміні, війна застала її зненацька. Пригадує, як вулицями міста ходили тероборонівці і просили людей виїжджати, адже ситуація з кожним днем погіршувалась. Катерина евакуювалася разом з працівниками шпиталю до Києва і продовжувала працювати там.

«Наш шпиталь працював до останнього.- згадує Катерина. – Жили в підвалах, там і лікували всіх. Додому було страшно повертатися. Уже  коли ситуація була безвихідна, нас евакуювали рано вранці. Довезли до зруйнованого мосту, біля нього було багато розстріляних автівок. Далі до Києва йшли пішки…»

Коли працівники шпиталю повернулися в звільнений від ворога Ірпінь, Катерина разом з ними прибирала приміщення, де  панував суцільний безлад. Але щоразу все одно поверталася до Києва. По-перше, продовжувала працювати там, а, по-друге, не мала де жити в рідному місті. Вона і зараз мешкає у столиці в квартирі знайомих. Як і її колишні сусіди, чекає на відновлення свого житла. Сертифікатом жінка скористатися не планує, адже її квартира була велика, більше 70 квадратних метрів, і навряд чи жінка зможе за сертифікат отримати рівноцінну. Надія лише на те, що про їхній будинок якось все таки згадають. На спонсорів та меценатів, яких мешканцям демонтованої багатоповерхівки пропонують шукати, також не розраховує.

«Якщо йдеться про багатоквартирний будинок, то, співвласниками цього багатоквартирного будинку, і є власники квартир, – коментує  цей випадок юристка Оксана Купер. – Ніякий гіпотетичний благодійник не зателефонує одного разу і не скаже, що хоче профінансувати відновлення їхнього житла в умовах ведення війни».

29 квітня цього року влада пообіцяла почати будівництво житла Миколи Войченка. Власне, відновлення його будинку анонсоване ще в квітні 2023-го, а початок заплановано на квітень того ж року. В цей будинок на початку березня влучили російські авіабомби. Світ тоді облетіли страшні відеокадри, на яких ворожий бомбардувальник в небі над Ірпенем намагався втекти від українського винищувача і, аби  зменшити вагу літака, скинув бомби. Вони полетіли саме в будинок Войченка та сусідні, що стояли на Гостомельському шосе, 12-14-16. Будинок не можливо було відновити. Його знесли, а на тому місці залишилась котловина та рештки будівельного сміття. Забудовник, який зводив це житло, самотужки підготував проєкт будівництва нового будинку і мешканці чекають на втілення ідеї в реальність. Пан Микола говорить, що від забудовника тут вже нічого не залежить, бо проєкт патронує Міжнародна організація з міграції. Вона має закордонного інвестора, але у нього є якісь вимоги щодо організаційних питань. Коли це все вирішиться – ніхто не відає.

Микола Петрович остаточно повернувся до розбитого Ірпеня 2 травня. Він пригадує, що тоді люди вже поступово поверталися до руїн свого житла:

«Коли я повернувся, то всі люди обʼєднувалися, прибирали прибудинкову територію, позбавлялись слідів росіян. Ми змогли навіть електрику і газ провести, до демонтажу в напів зруйнованому будинку ще жили люди»

Скористатися сертифікатом чоловік не має бажання, адже хоче, щоб його житло залишилося на тому ж самому місці і, як і сотні мешканців, чекає на відбудову. Микола Петрович зараз разом з дружиною  мешкають в квартирі знайомої. Відновлення сусідніх будинків, які також постраждали, але вціліли, тривало досить довго. Дружина пана Миколи пригадує, що сусідні будинки теж були посічені прильотами. Будинок, де вони зараз мешкають вцілів, але на початку не було в ньому жодного вцілілого вікна.

«Жити в Ірпені було тоді дуже важко, – пригадує пані Любов. – Лише в жовтні провели газ, у грудні поставили нові вікна, коли на вулиці вже було досить холодно. Але люди з самого початку почали самотужки облаштовувати житло».

Постраждалих у будинку подружжя Войченків було багато. Не всі люди виїхали, було багато таких,  хто не хотів полишати своїх домівок. За таку впертість окремі поплатилися власним життям

«Коли мої сусіди поверталися, то у кожного була відкрита й пограбована квартира, – говорить пан Микола. – Мародерили росіяни дуже сильно. Чимало окупанти залишили вибухівки в квартирах, у будинках, на подвір’ї, але люди все одно при першій можливості поверталися в Ірпінь і намагалися привести до ладу своє житло. Ті, кому не було де жити, залишались в зруйнованому аварійному будинку, який невдовзі знесли».

Світлана Вікторівна Подгорнова – бібліотекарка Ірпінського ліцею 3. 24 лютого вона, як зазвичай збиралася на роботу. Тоді ще не усвідомлювала, що їй доведеться пережити. Її будинок на Северинівській, 160 було повністю зруйновано, окрім того, постраждав і приватний будинок в околицях Гостомеля

«На кухні почула страшний вибух. І далі ще серія вибухів. Було страшно і дуже гучно, – говорить жінка. Ми поїхали на дачу поряд з Гостомелем, де вже над головами кружляли вертольоти та літаки. Ми бачили як горів аеропорт, будинки, заправки. Все спостерігали на власні очі», – говорить жінка

Світлана разом з сімʼєю залишалися в Ірпені до останнього, саме через це на власні очі побачила і пережила жахіття війни. Місцева влада приїздила до родини, просила евакуюватися, але чоловік пані Світлани відмовився. Але 6 березня, коли стало зовсім гаряче, все ж таки залишили Ірпінь.

«Виїхали машиною, де було багато людей, адже забрали з собою ще декількох знайомих, – пригадує пані Світлана. – Зараз не можу уявити, як тоді пережила цей жах. У нашу автівку стріляли, снаряди летіли через машину і влучали в будинки. Військові сказали повернутися до будинку. Але там доводилося виживати…»
Виїхала родина на Хмельниччину. Там і дізналася, що будинок зруйнований. А дачу понівечили росіяни.

«Перед війною в квартирі зробили капітальний ремонт, але війна все зруйнувала», – говорить  жінка зі сльозами на очах.
Будинок пані Світлани визнали непридатним для відновлення. У квітні 2023-го його демонтували. Після цього демонтували ще одну дев’ятиповерхівку поряд, на цій же вулиці, під номером 158. На цьому будинку вуличний художник Banksy залишив своє графітті, на якому намалював юну гімнастку зі стрічкою. Тепер це графіті стоїть під захисним склом у дворі іншого багатоповерхового будинку-примари – на Северинівській, 136. За цією адресою також нічого не відбувається. Залишки будівельного сміття, чагарники і… Banksy.

Мешканці Ірпеня вже 2 роки чекають на відновлення своїх будинків. І поки місцева влада мовчить, кожен з мешканців демонтованих багатоквартирних будинків намагається знайти собі якийсь прихисток. Поки що жоден з демонтованих багатоповерхових будинків  Ірпеня в мікрорайоні СМУ не був відновлений. Редакція ІА «Інформатор БІГ» надіслала інформаційний запит до Ірпінського міського голови Олександра Маркушина з проханням пояснити ситуацію навколо демонтованих будинків та перспектив їхнього відновлення. Відповідь від міського голови була лаконічна:

«Щодо долі демонтованих будинків по вул. Северинівській та Гостомельському шосе. Будинок №158 – новий проєкт з нового будівництва спільно з демонтованими секціями будинку №160 і №162, а також розроблений проєкт з нового будівництва зруйнованого будинку  по вулиці Гостомельське шосе, 3. Однак, станом на сьогодні відсутнє фінансування вказаних проєктів».

 

Багато людей, з якими спілкувалися журналісти нашого видання, в один голос говорять, що в міській раді їм нічого конкретного не повідомляють про плани відбудови. Натомість повсякчас пропонують замість втраченого житла отримати сертифікати. Але більшість людей від  них відмовляється. На їхню думку, вони не є виходом, адже не зможуть допомогти отримати більш-менш рівноцінне житло.

Експертка-юристка Оксана Купер наголошує на тому, що сума компенсації, яку вказують у житловому сертифікаті визначається спеціальною комісією органу місцевого самоврядування, яка аналізує надані документи. Сума сертифікату розраховується за спеціальною формулою. Найперше, має значення, яке знищене майно (наприклад, квартира чи будинок) і показник вартості 1 кв. метра житла для кожного з такого типу. До прикладу, передбачається, що для зруйнованих квартир, інших житлових приміщень в будівлі вартість 1 кв. метра житла на вторинному ринку в цілому по Україні – це 36422,33 гривні. Проте у формулі враховуються і площа знищеного майна і регіональний коефіцієнт. Тобто все виглядає так, що на рівні закону все розраховано добре, проте закони ринкової економіки і ринок житла реагують на зміни часу та ситуації у країні і вартість квартир за останні роки – залежно від району – змінилася чи може змінюватися. Частіше не на користь власника втраченого житла.

Ми створили цей матеріал як учасник мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win

Вікторія Литвин, «Інформатор БІГ»