Війна, російське ярмо і… освіта: як відновлюється ВСП “Немішаївський фаховий коледж НУБІП України” після окупації

Мальовниче селище Немішаєве, що за 30 хвилин неквапливої їзди від Києва, прославилося в Україні інститутом картоплярства та, мабуть, єдиним у світі пам’ятником картоплі, колись величним палацом, що належав графу та таємному раднику російського царя Петра І, а опинився у власності селянина, який несподівано нажив казкових статків, а також місцевим аграрним коледжем, створеним 112 років тому. Власне, інститут картоплярства працює, як і всі подібні заклади. Від вишуканого колись палацу зосталися тільки руїни. А от коледж…

Про нього і піде мова. З ним усе гаразд. Він працює. Випускає щороку важливих для українського аграрного сектора фахівців. І є стабільним і одним із найбільших платником податків у Немішаївській громаді. Зараз у коледжі навчається понад 1700 студентів з 15 областей України. Територія навчального закладу – майже 48 гектарів. Він переживав різні часи. Але, мабуть, найважчим та найдовшим був для нього березень 2022-го… Російська окупація залишила багато глибоких ран на тілі навчального закладу. Після звільнення від окупантів Київщини були понад два роки відновлення і повернення до звичайного життя. Як же відновився один із найстаріших аграрних закладів України – дізнавалася журналістка ІА “Інформатор БІГ”.

Перші дні війни

До війни в коледжі спеціально не готувалися, але відповідно до вимог того часу тримали руку на пульсі. Директор Володимир Альохін згадує, що ще до повномасштабного вторгнення в навчальному закладі почали прибирати та облаштовувати підвали, закупили набори екстреної медичної допомоги та бензин. Ніби й про всяк випадок. Але наче у воду дивилися.

«Ми не вірили, що буде вторгнення, але потроху запасалися різними необхідними матеріалами на випадок надзвичайних ситуацій завчасно. 24 числа, коли почули звуки перших вибухів, зрозуміли, що маємо готуватися до найгіршого», – розповів Володимир Альохін.

Директор отримав наказ від ректора вишу НУБІП Україна про те, що керівникам потрібно забезпечити збереження майна, за можливості  – безперебійну роботу і насамперед безпеку студентів та персоналу.

Тоді ключовим питанням було, що робити з виробництвом і фермою, адже їх роботу зупинити неможливо. Чимало труднощів було з доглядом худоби, бо ж навколо вже були озброєні окупанти… З 2 березня всі почали жити в сховищах. Спочатку були тільки студенти і працівники коледжу, потім приходили люди з селища, а згодом і з довколишніх сіл. На той час забезпечили цілодобове чергування, бо в підвалах коледжу перебувало майже 350 людей. Їх усіх потрібно було ще прогодувати.

«Перший час ми готували в  їдальні, водили людей групами, – розповідає Володимир Альохін. – Готували в обід та ввечері, оскільки люди не розходилися. 1 березня, коли вже не було ні світла, ні зв’язку, прийняли рішення готувати на вулиці. Воду частково подавали на генераторах. Увесь цей час у пріоритеті були діти, потім студенти. Ну, і дорослі».

Життя на території окупованого коледжу

2 березня на територію коледжу увійшла перша колона російських танків. Місцеві нарахували понад 150 одиниць російської техніки. Володимир Альохін був занепокоєний ситуацією, але здати коледж ворогу він не міг. Про евакуацію також не думав.

«Я розумів, що мені треба лишатися. Тут обладнання, майно коледжу, люди… Я просто не міг все це залишити. Відповідно, лишилася вся моя родина. Тут були ще деякі працівники. До першої евакуації, яка була 13 числа,  у підвалах коледжу жило приблизно 350 людей».

7 березня на територію ВСП зайшло майже 500 російських окупантів, директор згадує, що десь до 15:00 вони трощили двері, вибивали вікна, а потім почали шукати «головного» по коледжу…

«Знайшли мене. Та я і не ховався. Повели до командира. Один вояка йшов попереду, двоє позаду. Всі були озброєні. Йшли від гуртожитку до іншого корпусу. Відстань невелика, 150 метрів приблизно, але ти не знаєш – повернешся чи ні»

Той день Альохін запам’ятав на все життя, його водили на розстріл три рази…

«Ми дійшли, вийшов їхній головний і я з шаленою злобою подивився на нього і сказав: тут діти, викладачі, жінки, люди, військових немає! І додав, щоб нікого не чіпали!  Він пронизував мене своїм поглядом секунд тридцять – вивчав, щось думав. Потім сказав: гаразд, але якщо хтось підніметься вище 1 поверху, буде фотографувати чи телефонувати, всіх вб’ємо, а ти ляжеш першим».

Після цього Альохін під супроводом російських солдатів обійшов три підвали, де переховувалися люди – всім повідомив про необхідність сховати мобільні телефони і  нічого не фотографувати. Пояснив, що від цього залежить їхня безпека і, власне, життя.

Наступним випробуванням для директора стала звістка, що кілька російських окупантів пішли до підвалів і  розшукують там родину Альохіна – буцімто надійшла інформація, що у нього є рація.

«Я ризикував. Зараз це розумію. Але тоді мені було байдуже. У тому підвалі була моя 8-місячна онука, мої рідні. Попросив військових вийти з підвалу і поговорити на вулиці. Кажуть, говорив доволі різко. Можна було навіть за це схопити кулю. Але я розумів, що маю вивести росіян з підвалу. Тим паче, що інформація про рації була достовірна – у нас дійсно було десь 5-6 рацій для спілкування між собою, але вони не діяли далі за 50 метрів. До речі, росіяни повідомили, що про рації їм сказала жінка в світлій куртці, але питання з ними все ж владнав».

Однак і цим не закінчилося. Окупанти знайшли декілька пляшок спиртного, які принесли студенти зі старших курсів, щоб привітати жінок з 8 березня. Проте росіяни запідозрили, що щось готується проти них. Директору знову довелося пояснювати хто, для чого це приніс. Зрештою питання закрили, але погрози розстріляти за щось ще подібне з ворожих вуст звучали вже не як банальна погроза.

«Ось так три рази за один день я був на волосині від розстрілу…»

8 березня командування окупантів поїхало, але щодня хтось приїжджав, моніторив, перевіряв. Люди пристосувалися до підвальних умов, в яких проживали. А 13 числа перша група людей поїхала на евакуацію.

«Було дуже страшно, нічого не знали, зв’язку не було. Тим паче, багато було розмов, що людей вивозять у росію. Евакуювалися люди на свій страх і ризик. Але добре, що все минулося», – говорить Альохін.

31 березня вже рашистів у Немішаєвому не було, а 1 квітня приїхали українські військові. Одразу після цієї новини Альохін з іншим викладачем поїхав, щоб зустріти українських військових

«Біля лікарні я побачив нашого військового з кулеметом, який зайняв позицію на трасі, направивши зброю у наш бік. Я по формі упізнав, що це український військовий. І по синьо-жовтих стрічках. Ми під’їхали, я вийшов з автівки з піднятими руками, підійшов, обійняв його і плакав. Після приходу нацгвардії і підняття синьо жовтого прапора ніхто не міг стримати сліз. Емоції  лилися через край».

Збитки

Хоча в будівлі коледжу жоден снаряд чи міна не влучили, але російська орда  зробила свою справу – забрали все, що змогли вивезти. 9 та 10 березня вони вантажили автівки і вивозили все цінне – комп’ютери, лабораторне обладнання, електроніку, техніку, квадрокоптери. Повибивали вікна та двері, розтрощили кабінети.

2 квітня, коли селище остаточно контролювалося українськими військовими, в коледжі взялися за прибирання. Потім обстежили територію.

 «Надворі весна, польові роботи, адже коледж має чимало земель сільськогосподарського призначення. А на полях можуть бути міни… Я зібрав групу добровольців, зі мною було майже 50 осіб, – згадує директор коледжу. –  Ми пішли обстежувати поля на наявність мін. Ми розуміли, що черга на розмінування до нас не скоро дійде, а весняно-польові роботи чекати не можуть. Десь за 3-4 дні, як все обстежили, викликали мінерів, а згодом почали обробляти поля, бо вже за тиждень пішла в ріст пшениця».

У травні в Немішаєве поступово почали повертатися студенти. Для коледжу важливо було випустити четвертий курс, а для цього потрібні були практичні заняття.

Починаючи з 2022 року, навчання для студентів в коледжі починається з серпня. Таке рішення в навчальному закладі ухвалили з огляду на можливі холодні зими і відімкнення світла.  І з приводу безпеки  тут теж є негласне правило: тривога – всі в укриття. Без зайвих розмов. А вони, укриття, вже облаштували за всіма нормами. Є ліжка, вода, провіант, зв’язок, резервне освітлення, місця для навчання. Навіть встановили систему опалення.

«Щоночі по черзі викладачі патрулюють гуртожиток, іноді під час тривоги доводиться будити дітей, але їхні життя – наша відповідальність. Ми побачили, що таке війна. Вже навчені» – говорить Альохін.

Залучання допомоги

Щоб відновити заклад освіти та залучити фінансування адміністрація коледжу писала звернення в усі можливі організації, фонди, до посольств іноземних країн. Згодом в селище і зокрема в коледж почали приїжджати закордонні політичні діячі. Народна депутатка Ольга Василевська – Смаглюк познайомила директора з міністром аграрної політики. Коледж почав отримувати насіння різних культур для засівання полів. Гуманітарну допомогу та перші ноутбуки коледж отримав ще 2022-го. Багато було благодійної допомоги.

«Ми увійшли в грантову програму, впроваджену в рамках угоди між Урядом України та японським агентством міжнародного співробітництва JICA. Отримали вагому фінансову допомогу у вигляді сільськогосподарської техніки для практичного навчання наших студентів», – розповідає Альохін.

 У 2023 році коледж отримав допомогу від компанії «Cargill». Це були сонячні панелі, нові лабораторії для ветеринарів та харчовиків. Допомога надходить з різних джерел, від різних країн.

«Всі нам допомагають, різні компанії, благодійні організації. Ми не відмовляємося від допомоги і завжди цінуємо допомогу. Ми прагнемо удосконалюватися і розширюватися»

В цьому році компанія “Епіцентр-К” виділила фінансування і завезла коледжу нові спортивні тренажери. Частину поставили в спортзалі, інші – в першому та третьому гуртожитках.

Новітні лабораторії

Лабораторії для навчання в коледжі були завжди, але оскільки технології змінюються, зараз за допомогою різних фінансових надходжень, адміністрація коледжу удосконалює їх.

На відділенні “Електрифікація і відновлювальна енергетика” нові лабораторії обладнали благодійники – фірми «SICAME Ukraine» та «Cargill». Завідувачка відділення Людмила Донська продемонструвала нове обладнання. Заняття в цих лабораторіях є обов’язковою частиною навчання.

У лабораторії електропостачання встановлено макет справжньої електроопори.

«Тут у нас є опора, висока сторона – лінія 10 кВТ. Тут є все, що й на справжній – муфта та кабельні лінії. Є розрядники, лінійна арматура, натяжні елементи, нові ізолятори, лічильник, рубильник…»

Людмила захоплено розповіла про систему роботи і кожен елемент конструкції. Вона переконана, що такі лабораторії дозволять студентам краще вивчити всі аспекти фаху та допоможуть в працевлаштуванні.

«Коли наші студенти випускаються і йдуть на роботу, наприклад в ДТЕК, вони вже вміють монтувати повітряні лінії електропередачі, адже в нашій лабораторії зібрано все, що використовується в реальних умовах».

Приміщення ще однієї лабораторії – «Цифрові технології в енергетиці» – оснащене різноманітним обладнанням. Тут є прилади та пристосування для огляду повітряних ліній, вимірювання різного опору та заземлення, діелектричний пояс, симулятори надання першої медичної допомоги, спеціальні рукавиці, апарати для вимірювання освітлення і ще дуже багато різних інструментів. Також сюди завезли 8 комплектів VR-окулярів. Студенти одягають окуляри, вводять свої дані і виконують тестові завдання. Людмила Донська переконана, що  новітнє обладнання покращує вивчення матеріалу, дає належні знання, експертність, а отже з коледжу студенти виходять вже повноцінними фахівцями. На виробництві вони швидше набувають досвіду.

«У нас все обладнання нове і сучасне. Якщо раніше потрібно було робити різноманітні складні операції , то зараз для цього є інструменти, які значно пришвидшують і полегшують роботу. Це розширення можливостей, наші студенти стають багатопрофільними експертами»

Відділення “Технології харчового виробництва” також має свою лабораторію  “Технології молока і молочних продуктів”, якою завідує Інна Деремед. В цій лабораторії студенти вчаться готувати сир, проводити аналізи молока, досліджувати масло. За допомогою нових приладів студенти роблять аналізи молока: жири, білки, густина тощо. Також є прилади, що досліджують склад масла.

Інна згадує часи свого навчання і тішиться новими технологіями:

«Я вчилася 10 років тому. По книжках. Потім, вже на молочному підприємстві вивчала наочно прилади і їхні функції. Зараз же студенти можуть отримати практичні знання  вже в коледжі і  після його закінчення просто йти влаштовуватися на роботу. Вони можуть робити  практично все. Це – просто космос!»

Також для студентів 4-го курсу в коледжі проводять конкурс. Вони можуть отримати карту сировара.

«Студенти роблять сирну масу, беруть окрему форму для сиру, яка є в лабораторії, приносять добавки з дому і так створюють свій унікальний сир. Після дегустації їхню роботу оцінюють. Переможці отримують нагороди».

Переживши вторгнення та окупацію 2022 року, Немішаївський коледж активно впроваджує новітні технології. Вони суттєво покращують навчальний процес. Від донорів заклад отримав сучасне обладнання та ресурси, що допомагають студентам отримувати актуальні знання та практичні навички в різних сферах діяльності. Немішаївський коледж є чудовим прикладом того, як всі виділені кошти дійсно йдуть на забезпечення закладу освіти всім необхідним. Використання новітніх технологій, техніки допомагає випускати професіоналів своєї справи, затребуваних в умовах реального виробництва.

Ми створили цей матеріал як учасник мережі “Вікно Відновлення України”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Дарія Яковенко, “Інформатор БІГ”