Алині 37 років, заміжня, має доньку чотирьох із половиною років. Співвласниця і директорка студії друку MANGO PRINT – друкують на футболках, худі, кепках, роблять вишивку, розробляють індивідуальні принти, мерч для компаній, блогерів і ще багато іншого… Нині це успішний бізнес, що розвивається, та шлях до нього не був легким. Були злети й падіння, певні успіхи й розчарування, але все це давало Аліні сили, досвід, знання й усвідомлення, чого вона прагне насправді.
Сьогодні в Інформаторі БІГ історія Аліни Шут – сильної, незламної, загартованої, яка йде вперед та працює і досягає “попри” й “всупереч” – справжньої Ірпінчанки. І це попри те, що в місті Аліна не народилася і навіть не живе тут й половину свого життя. В Ірпені вона мешкає 5 років, квартиру із чоловіком купили перед тим, як Аліна народила дитину. У Києві залишатися не хотіли – обирали саме передмістя – були у Вишневому, у Броварах та якось заїхали до Ірпеня… і рішення тут залишится прийшло моментально. Приглянулося місто атмосферою. “Багато молодих родин, новобудов, гарно, чисто, по-європейські, дуже сподобався наш ЖК Rich Town. Після квартири на Троєщині, де ми винаймали житло – це був просто вау-ефект. Тим більше – це було наше перше власне житло! І тепер якщо плануватимемо купувати квартиру більшу – то тільки в Ірпені!” – із захватом каже Аліна.
Вона дуже любить тут місце, яке називає “кар’єром” і куди ще рік тому зранку постійно бігала тричі на тиждень. Пробіжки дають гарний настрій, заряд бадьорості, енергію і мінімум 6 км кардіонавантаження. Поновити “свій спорт” Аліна планує вже найближчим часом тільки-но потеплішає. Минулого ж року туди не добігала, адже після деокупації тривали роботи з розчищення та розмінування територій. Спробувала бігати до парку «Незнайко» – але зранку о шостій, у травні ще був стійкий запах попелу й гару у місті, а періодичні повітряні тривоги не давали налаштуватися. Це вже зараз до них є певна звичка і розуміння, від чого їх оголошують і коли є реальна загроза.
Ранкові пробіжки дають гарний настрій, заряд бадьорості, енергію і мінімум 6 км кардіонавантаження
24 лютого Аліні подзвонила мама з Чернігівської області, розбудила словами: “Війна почалась!” Не повірили, так не може бути! Але згодом побачили, як на Гостомель полетіли вертольоти, були вибухи, дим… І все ж таки сподівались, що все вщухне… Так чекали день, потім ще день, потім ще… Вірили, що скоро буде тиша і все стане як раніше… Аліна із чоловіком організували жилий модуль у ванній кімнаті для себе та доньки – там пересиджували періодичні обстріли, а потім вони просто не вщухали і «гучно» було чи не цілодобово… “Все, як раніше” не настало… Не оминув «прильотів» і ЖК Аліни – пошкодили газопровід, вимкнули світло. Родина дивом перед тим врятувала свою машину – незадовго до вибуху у дворі, чоловік її переставив на інше місце, за дитячий майданчик – до автівки долетів лише маленький осколок міни, де й залишив “свій слід”. Але із пекла пощастило таки вирватися.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
4 березня почали формувати евакуаційні автоколони через Стоянку – перша була на 10:00. Подружжя зібралося за 30 хв. Їхали довго, робили велике коло з метою безпеки, зупинялись через обстріли, Аліна панікувала, лягала на крісло із дитиною, хотіла повернусь додому, але зворотнього шляху на той момент вже не було… лише о другій годині дня родина була в Києві. Згодом вирішили їхати у село на Чернігівщину до батьків чоловіка, попри те, що Чернігівську область теж періодично обстрілювали. Волонтери вказали умовно безпечний шлях і він не був звичним та знайомим – звязку не було, інтернету не було, дорожні знаки познімали – дорогу в людей питали та зрештою таки доїхали. Начебто вже й у безпеці, але в Аліни почалася депресія – від нерозуміння майбутнього, жахливих новини, невпевненості чи залишиться житло і від усвідомлення, що глобально не можеш вплинути на ситуацію. Село, роботи немає, готували на дровах, їли, гралися із дитиною, обмінювалися із сусіднім селищем продуктами – фермерським молоком та хлібом та зберігали режим світломаскування. От і всі “такі собі розваги”. “Я – яка до цього часу постійно кудись бігла, їхала, летіла, планувала, досягала – сиділа тоді на одному місці й не знала, що робити”, – згадує Аліна, – тому донатила скільки могла на ЗСУ”. А тільки-но уривками ловив зв’язок, подружжя через голову ОСББ, який залишився в Ірпені, намагалося дізнатися, що і як з рідним містом та, певна річ, чи вцілів їхній будинок.
Не оминув «прильотів» і ЖК Аліни Rich Town
У селі Аліна із родиною пробула два місяці. Депресія змінилась на злість і лють, дуже хотілося вже повернутся і щось робити, не сидіти на місці. Порадували й надихнули новини про деокупацію БІГ-регіону. І вже у травні подружжя приїхало додому. Їхнє родинне гніздечко було трохи побите, але, на щастя, вистояло! Тож поприбирали побите скло, землю, що залетіла з газонів від вибуху снарядів, замовили й поміняли вікна. Наприкінці квітня почали вертатись на виробницво і працівники, потроху друкувати для волонтерів та благодійних фондів. Разом із командою Аліна почала розробляти патріотичні принти для підтримки бойового духу й настрою. Вже у травні люди почали такі футболки замовляти через інтернет-магазин mangoprint.com.ua, розробкою якого Аліна займалася саме навесні і до літа вже змогли його наповнити авторськими патріотичними принтами, створеними штатним дизайнером. Робота знову набирала оберти.
Інтернет-магазин компанії
“Звісно й зараз є тривога, іноді смуток, але я працюю, заробляю. Я щодня себе налаштовую на позитив, їду на роботу, знаю, що люди потребують цього і чекають, я приношу в їхнє життя фарби, при чому це – у прямому та переносному сенсі. Звісно, прибуток зараз не той, що був до лютого минулого року, але я рада, що маю можливість сплачувати податки, що можу виплатити зарплати працівникам MANGO PRINT, сплатити за світло, за оренду приміщення – навіть за ті перших два місяці вторгення, коли ми не працювали, але нам виставили суму оплати. Я жива, живу, рада, що повернулася, продовжую донатити, дуже чекаю на Перемогу і допомагаю її наблизити!” – із щемом, гордістю та приховуючи сльози ділиться Аліна.
Сили йти далі надає дитина та улюблена робота
Тож після злості – прийшло прийняття й неймовірне бажання працювати. Надає сили йти далі дитина та улюблена робота, де я все знаю – кожен крок на всьому етапі виробництва і можу замінити будь-якого працівника, незважаючи на те, що це, все ж таки, чоловіча робота. У MANGO PRINT чимале виробництво. Компанія має потужну автоматичну трафаретну машину, що друкує одразу 8 кольорів – її треба вміти налаштувати, рами помити, нанести емульсію, засвітити, підготувати плівки, звести всі кольориі тощо… зробити зразок – потім затвердити і вже робити тираж… “Я знаю у Києві лише ще одну жінку-друкаря, яка професійно працює на подібній машині,” – розповідає Аліна.
Взагалі-то, підприємиця планувала мати невеликий бізнес – друкувати небагато футболок і продавати їх через Instagram-магазин. Розробила бізнес-план, показала знайомому. Ідея йому сподобалася, але він порадив вкласти більше грошей, запропонував стати бізнес-партнером і переконав, що варто зробити компанію масштабнішою… Допомогла й вдача – адже ми планували купити польську трафаретну машину, а доля склалася так, що несподівано й дуже вигідно придбали американську – за рівнем і можливостями, це як планувати взяти машину Škoda, а купити Porsche. Знайшли приміщення, завезли обладнання, все налаштували, налагодили співпрацю із замовниками… “Почали набирати оберти, і тут перше випробування – COVID-19, карантин, клієнтів менше, але ми не здавалися. Настав другий ковід-карантин – ми працюємо. Тепер – широкомасштабна війна – але ми не здаємося!” – впевнено каже Аліна.
Аліна знає кожен крок на всьому етапі виробництва і може замінити будь-якого працівника, незважаючи на те, що це, все ж таки, чоловіча робота
Зупинятися – це точно не про неї! За фахом менеджер-економіст сільського господарства, вона у 19 років з Чернігівщини переїхала до Києва, бо дуже хотілося самостійності і заробляти самій. Місяць працювала бухгалтером у кафе – не сподобалося, бо маленька зарплата і… пішла у менеджери з продажу метало-пластикових вікон. Завдяки тому, що швидко всьому навчається, перейшла у цех ставити техзавдання майстрам і робити креслення. З часом цей ринок збільшився – з’явилося багато компаній, заробітна плата стала менша, і Аліна пішла далі… Продавати кондиціонери та іншу кліматичну техніку, організувала власний інтернет-магазин і найняла монтажників. У той період вдалося заробити трохи грошей. Аліна з усмішкою розповідає, що тоді вона “стала сильна й незалежна жінка і зробила собі шикарний подарунок на 25 років – купила “червону машинку” Daewoo Matiz, як зараз пам’ятаю, за 5 тисяч доларів.” Та й цей ринок також збільшився на конкурентів, і довелося цей бізнес закрити і рухатися далі… І знову стала менеджером – цього разу продавала витратні матеріали для принтерів, друку, фотопапір. Тодішню роботу називає “школою життя” – було багато семінарів, роботи з клієнтами, навчали стресостійкості і, як продавати навіть специфічні речі за чималі на той час гроші. Фірма ставала більша, а зарплатня знову менша. Як думаєте, що зробила Аліна? Так, знов пішла трохи далі – у фірму, що розташовувалася навпроти – продавати оптом текстиль – готові футболки. І тут вона зрозуміла, що продає щось потрібне людям, а не щось для багатьох незрозуміле. Власне, після цього й виникла ідея робити гарні й корисні речі. Таким чином вже 7 років Аліна у текстилі – три з яких має власну успішну компанію.
Вже 7 років Аліна у текстилі – три з яких має власну успішну компанію
“Люблю, горю, лечу на роботу до Києва! У затори не попадаю, бо я жайворонок – прокидаюсь о 5 ранку і їду рано о 7. Вже о 8 я на виробництві. А ввечері повертаюсь, або до заторів, або вже після них, бо іноді можу й затриматися подовше, щоб доробити замовлення і не залишати його на наступний день. Тим більше, що для наших замовників – ми можемо зробити майже неможливе. Якось за ніч на 6:30 ранку ми зробили 300 принтованих регланів!” – захоплюється досягненнями директорка студії друку.
Минулого місяця студія друку MANGO PRINT відзначила День народження – три роки. Назву компанії придумала Аліна – було кілька ідей та обрали саме цю. Вона дуже любить манго, особливо сушений на заміну цукерок. І за ці три роки роботи, виробництво зупинилося лише один раз – на два місяці – торік, з кінця лютого до кінця квітня. Компанія постійно вдосконалюється та розширюється. Нещодавно купили нове обладнання, що дає можливість швидше виконувати замовлення, робити більшу кількість, розширює можливість друку не лише на футболках і худі, а тепер й на кепках. Виконують друк на текстилі, на плащовці і навіть на пластику. Зараз є багато замовлень для інтернет-провайдерів – друкують на роутерах, павер-банках, онушках, оптичних боксах.
Нещодавно купили нове обладнання, що дає можливість швидше виконувати замовлення
Нещодавно Аліна відкрила у собі новий талант – малювати на текстилі. Надихнула на це одна клієнтка, яка звернулася із проханням відтворити її малюнки на футболках, але так, щоб було видно мазки. Аліна взяла фарби, якими вони друкують, пензлики доньки і спробувала вручну намалювати – замовниці ця ідея дуже сподобалася. Сподобалося це й самій Аліні, адже до цього часу вона малювала прості малюнки хіба що з донькою або ж самій доньці аквагрим на обличчі. Після цього народилась авторська футболка “Українська Wednesday”, яку розіграли на 8 березня серед підписників у Facebook та Instagram.
Авторська футболка від Аліни “Українська Wednesday”
Тепер Аліна планує нову лінійку хенд-мейд – власну колекцію ексклюзивних принтів ручної роботи, що будуть в одному екземплярі. Їдея – поєднувати патріотичність і сучасність, трендовість, щоб можна було вдягати щодня. Але може виконати за новою технологією й індивідуальне замовлення. Друкують лише контур, силует, а потім Аліна вручну розписує малюнок. Кожна футболка чи худі – це витвір мистецтва, де пензлик і спеціальна фарба дає ефект акварелі.
Планів у підприємиці Аліни чимало, та головне – вона хоче бути корисною країні і допомагати наближати Перемогу на своєму друкарському фронті. “За кордон їхати й думки не було, хоча можливість є, у Лондоні живуть мої брати, які пропонували мені з дитиною приїхати до них. Та я не захотіла залишати Україну, дім, чоловіка, роботу – тут все моє – і це мій вибір!” – не вагаючись стверджує Аліна.
Планів у підприємиці Аліни чимало, та головне – вона хоче бути корисною країні і допомагати наближати Перемогу
Наш традиційний бліц:
Улюблений напій?
- капучіно
Улюблена страва?
- деруни
Улюблене місце в Ірпені?
- парк “Мами” та кар’єр, куди бігала
Улюблена книга?
- відверто, не дуже люблю читати – знаю шкільну програму, а ще читала “Одинадцять хвилин” Пауло Коельйо
Улюблений фільм?
- “Зелена миля”, “Втеча із Шоушенка”, “Мовчання ягнят”
Улюблений колір?
- Чорний, фіолетовій
Улюблена пора року?
- Весна, коли все починає квітнути, виходить сонечко, з’являється життя
Чим займаєтеся поза роботою?
- Із дитиною, займаюся спортом, готую – обожнюю готувати, особливо щось випікати
На чому пересуваєтесь містом?
- Автомобілем, але іноді можу й марштурткою
Опишіть себе трьома словами
- сильна, незалежна, цілеспрямована, а ще весела ))
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше Інформатор БІГ писав про бучанського девелопера Юрія Рибальченка та його рік під назвою “ВІЙНА”. Розповідав історію Олександра Купрієнка з Ірпеня – вчителя, волонтера, інструктора з дитячого туризму та про подружжя Долгових, які пережили тимчасову окупацію у Ворзелі завдовжки в життя.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!
Інна Никоненко
