Мрійливий та цілеспрямований – саме так про себе каже Юрій Ярославович, здавалося б, звичайний вчитель фізкультури з Ірпеня. Усі думки та цілі, з якими він засинав та прокидався стали реальністю, і ніякі перешкоди не зупинили чоловіка на шляху до своєї мрії. Перший в Ірпені тенісний корт влітку, а взимку – ковзанка, лазня, спортивні зали – і це – на території його власного будинку. Там облаштовано все, щоб підтримувати своє тіло й дух у гарній формі.
Сьогодні Інформатор БІГ розкаже історію Юрія Цвіцінського, людини, яка усі свої мрії перетворює на реальність та показує, що усі бажання здійснюються, якщо ти дійсно цього хочеш.
Все, що він має у свої 66 років — приклад тяжкої праці та цілеспрямованості. Зараз, після деокупації регіону, популярність тенісного корту та спортивних залів не впала, чому Юрій дуже радий. Різні перепони траплялися на його шляху: “боротьба” за клаптик землі для розвитку справи, пожежа у будинку, на території якого й розташований невеличкий спортивний комплекс та корт, навіть війна та “прильоти” не зупинили його на шляху до своєї мети.
“Як я мріяв у дитинстві, так усе й сталося. Мріяв про баню — побудував її, мріяв про корт — зробив, хотів власний спортзал — тепер він теж є”, – із усмішкою розповідає Юрій Ярославович.
Ідея побудувати тенісний корт прийшла доволі несподівано. На початку 90-х років старший син та молодший почали займатися великим тенісом, проте в Ірпені, де вони проживали, корту на той час не було, возити хлопців доводилося аж до Києва. Подивившись, як готують корти та прорахувавши необхідну площу для майданчика, в голові чоловіка наче загорілася “лампочка”: “Треба зробити своє!” Та й ще один фактор підштовхнув до цього кроку: тренування молодшого сина доводилося оплачувати в доларах, і Юрій Ярославович дійшов до висновку – треба або більше заробляти, або почати будувати свій корт в Ірпені. Порадився із синами та колегіально вирішили, що разом вони побудують корт. Почалася тяжка робота. Звернувшись до місцевої влади, Юрій Ярославович, який також сам займався тенісом та вчив цьому дітей, почув у відповідь одне: “Та ви біля базару побудуйте його, нехай усі займаються”. Проте чоловік не погодився — хотів своє, на власній території. Метушня із заявами, квадратура не сходилася, влада міста не виділяла обіцяного клаптика землі, виходило менше, аніж було заплановано. Через довгу “боротьбу” з усіма необхідними службами та інстанціями, з людьми, чиє слово було вирішальне, до Юрія приїхала “архітектура”, що “розпланувала” ділянку, та виділила стільки землі, скільки було необхідно. Юрій Ярославович вважає, що йому дуже пощастило, адже суперечки за землі та довгі черги у міськвиконкомі вже “сиділи в печінках”.
Корт став чудовим місцем для сімейного відпочинку та тренувань усіх охочих
“Замовили 13 машин ЗІЛ з одним видом щебня, потім іншого, це все треба було утрамбувати. Потім із Сімферополя замовили дві фури з теніситом, ми його біля двору висипали та ненадовго лишили. Потім, наступного дня дивлюсь, а хтось собі три мішки цього теніситу вкрав і сховав неподалік. Навіщо їм та глина з крошкою була, я й досі не розумію”, — дивується Юрій.
Так родина будувала корт для себе, для власного користування. Але потім запрацювало “сарафанне радіо” — то хтось зі знайомих прийде пограти, то ще хтось дізнається про корт і попросить дозволу прийти, то потрібно своїх підопічних кудись вести й тренувати. Так Юрій Ярославович зрозумів, що мрія мати свій корт перетворилася на добру справу, вдячності людей не було меж на той час, адже в Ірпені не було спеціальних місць для занять великим тенісом.
Взимку спортивний майданчик для гри в теніс перетворюється на ковзанку. Прикладом для цього стала школа №3, де колись вчився і зараз працює сам Юрій. Взимку чоловік брав пожежний шланг і ним заливав усі майданчики, волейбольний та баскетбольний, чекав, поки буде міцний лід і можна буде кататися на ковзанах. Вдома історія повторилася: спочатку він залив лише половину корту, аби дізнатись, наскільки це хороша ідея. Через кілька спроб покататись із родиною Юрій Ярославович зрозумів — усім це сподобалося, тому сміливо можна заливати водою увесь корт та кататися стільки, скільки забажаєш.
“Спочатку в нас з’явилося 4 пари ковзанів, а потім я поїхав, придбав ще таких 30 китайських пар і пішло все одразу як по маслу, люди або ходили зі своїми, або брали ті, що я закупив” — з непідробним захопленням у голосі розповідає чоловік.
Щороку майданчик для старанних тренувань з тенісу перетворюється на зимове задоволення
А от про лазню Юрій Ярославович мріяв з дитинства. Після смерті бабусі й дідуся та продажу городів у селі, гроші у родині розділили між собою, і на отримані кошти чоловік почав зводити будівлю, з якої й планував зробити сауну з власним басейном.
Але якось старший син Владислав підійшов до батька з трохи інакшою пропозицією: оскільки земля коштує дорого, треба максимально будувати вверх. Так, запланована одноповерхова будівля виросла у триповерхову із лазнею та двома спортивними залами.
Та басейн там поки не з’явився. Якось Юрій Ярославович пішов працювати в один відпочинковий комплекс масажистом, і дізнався, що на території є басейн, який на той час для нього був мрією. Але коли він побачив брудний басейн, за яким наче й не доглядали, із розкиданим навколо листям, зі слизом у самій воді, зрозумів — вже такого “добра” не хочеться.
“Люди в той басейн стрибають, потім вилазять, знову стрибають, попри те, наскільки брудною здавалася вода. І там таких компаній приблизно п’ять в день було, що, здавалось, вони не миються зовсім, а замість помитися стрибають у цю воду. Звісно, там ці бортики мили, але неможливо їх постійно вимивати так, як треба, як потребують санітарні норми. А я хочу, щоб у мене все було по-здоровому, щоб люди нічого не “підхопили” і не гидували водою у моєму басейні” — стверджує Юрій. Але попри те, що після всього побаченого, в якийсь момент собі вже такого не хотілося, чоловік заспокоївся і повернувся таки до своєї мрії дитинства. Каже, що наступна його мета – побудувати басейн і завершити омріяний комплекс.
А лазню, хоча і будували для себе, та люди теж не оминули цього дива. Почали заходити знайомі, потім знайомі знайомих, і так лазня перетворилася із виключно родинного задоволення на місце, де люди могли відпочити, попаритися з огортаючим запахом деревини та гарячого листя, у приємній компанії та з… масажем.
Вже не перший рік Юрій Ярославович займається масажем професійно. Десятки курсів з мануальної терапії, корекції хребта, су-джок терапії та різних технік масажів — усе це зараз допомагає людям відчувати себе, ніби “заново народились”. Спробував себе Цвіцінський у цій роботі де тільки міг: був методистом лікувальної фізичної культури, потім 4 роки присвятив Ворзелю, працюючи масажистом у кардіологічному центрі, ще й водночас був у КПІ інструктором з плавання і тренером з водного поло. Почав цікавитись масажем чоловік ще з інституту фізичної культури, де, власне, й навчався, а його спеціалізацією було плавання. Увесь четвертий курс хлопці-студенти вчилися оздоровчим масажам, а дівчата — медицині.
“Якось зі своїм тогочасним напарником Сашком вирішили підзаробити в “Спартаку” Київському, гандбольному. А там дівчата такі високі, дужі… Ноги в них такі “калатухи”. Дуже тяжко було їх розминати. Страхіття просто. Ми тиждень попрацювали і все, втекли звідти. Як згадаю, мене аж тіпає”, — сміється Юрій Ярославович.
Навчання в інституті фізичної культури Цвіцінський згадує, як щось незрівнянно цікаве та приємне. Цей вищий навчальний заклад був його мрією та метою, і він досяг цього – здобув омріяну спеціалізацію з плавання. Саме його Юрій з особливою любов’ю виділяє з усіх видів спорту, у яких він себе спробував: бокс, сучасне п’ятиборство, теніс, настільний теніс, підводне плавання та підводне полювання, але все це не змогло зайняти таке ж велике місце у серці чоловіка, як плавання. Любов до цього виду спорту йому прищепив батько, який постійно залучав сина до своїх тренувань — біг та стрибки, а потім, він відвів Юрія на заняття з плавання в Ірпені. Чим допоміг сину відшукати те, що потім стане його улюбленою справою.
Юні тенісисти зі своїм вчителем. (Фото з особистого архіву)
Юрій Ярославович завжди пишається своїми вихованцями й розділяє з ними радість перемог. (Фото з особистого архіву)
Спорт у родині Цвіцінських поважали завжди, і ним цікавляться й зараз не лише сини Юрія Ярославовича – Владислав та Станіслав, але й наймолодші члени сім’ї. Онук Юрія займається футболом, а онучка — танцями. Маючи вільний час, родина Цвіцінських збирається на корті та завзято береться за гру і так відпочиває у родинному колі.
У будівлі, де розташована лазня, також є два спортивні зали. В одному – проводять заняття для діток із ослабленим здоров’ям, а в іншому – займатися можуть як дітлахи, так і дорослі, адже там навчають 5 видів танцю, 4 видам боротьби, сквошу та 3 видам йоги. “Народилася” ідея про облаштування спортивної зали у будинку також із мрії: мати власний спортивний комплекс та ігротеку, аби діткам було де бавитись.
Ранок 24.02.2022
До лазні Юрія Ярославича прийшли ховатися 14 чоловік із сусідньої дев’ятиповерхівки, де до підвалу не було можливості дістатися. Окрім людей, яких прихистив чоловік, з’явилося ще й 8 собак, яких сусіди покинули напризволяще, тікаючи від бойових дій у місті. Юрій Ярославович назвав тоді свою лазню з гумором “рукавичкою”, оскільки місця для такого натовпу ледь вистачало. Люди просто на підлогу кидали каремати та матраци, там і спали, а оскільки в бані було тепло та ще й зручностей вистачало, ночували всі у теплі та з їжею.
Саме у цьому місці люди шукали прихистку та провели тут майже місяць
Проте міни почали прилітати частіше: спочатку одна на 5 хвилин, потім інтервал скоротився, а кількість снарядів збільшилася, прилітало таких 2-3 на хвилину. В той момент з підвалу п’ятиповерхівки, що теж розташована неподалік будинку Юрія Ярославовича, ніхто не ризикував вийти, усі сиділи до тиші на вулиці. Зовсім невимушено Юрій розповідає, як годував песиків і прогулювався прилеглою територією, вираховуючи по часу, коли має щось “прилетіти”.
Всі, хто переховувався у нього, вирішили йти з частково окупованого Ірпеня 26 березня, за кілька днів до звільнення міста. Зібравши людей та розпустивши таки собак, напередодні Юрій Ярославович впевнено сказав: “Завтра виходимо о 06:00, тому що приблизно о 07:30 почнуть бомбити, в нас є півтори години, щоб дійти до Романівки”. Забрав він і свою 83-річну тітку та трьох собак, чоловік повів за собою невелику групу людей, що мріяли тільки про тихі ночі та дні, без постійного страху за своє життя.
“На початку вулиці Озерної до нас причепилося 2 дрони. Я чітко сказав — 20 метрів дистанції тримати, не підходити один до одного. Пройшли всю Озерну, все ж таки вмовили нас люди, щоб ми зупинилися, але я сказав: якщо ми зупинимось, можете подивитися, що з нами буде. І вказав напрямок. А в кінці вулиці лежали 3 людини, накриті рядном, кров ще навіть не запеклася, було зрозуміло, що швидкість не завадить, бо пристрелять на місці. І тільки ми в кінці вулиці повернули ліворуч і зайшли за ріг, за новобудову, на місце, де ми стояли буквально півхвилини назад, прилітає 3 міни. Потім ми вийшли на міст, люди розійшлись хто куди, когось забрали і вони поїхали, а мене із собаками не пустили в машину, тому довелося пішки йти із тіткою та песиками аж до Києва. Ну нічого, прогулялись добре”, — сміється Юрій Ярославович.
За увесь період активних бойових дій в Ірпені на територію будинку, корту та спортивного комплексу Цвіцінського прилетіло приблизно 13 мін, але, на щастя, великих руйнувань вони не завдали. Був “прильот” на третій поверх спортивного комплексу, проте “рани зализали” і зруйнований поверх привели до ладу, корт теж відновили, вікна у будинку замінили на нові. Вщент розлетівся автомобіль, на якому чоловік розвозив по місту привезену сином із Вінниці в Ірпінь гуманітарну допомогу: яблука, борошно, тощо.
Не зважаючи на завдані війною руйнування та душевні рани, зараз Юрій Ярославович із радістю продовжує тренувати людей, відпочивати із тенісною ракеткою у руці та отримувати задоволення від кожного дня, що він зустрічає із усмішкою на обличчі.
Свої мрії Юрій Цвіцінський зміг втілити у реальність. Тому й нині щодня він мріє, знаючи, що обов’язково досягне бажаного. Вважає, що хто рано встає, тому Бог дає, тому не втрачає ані хвилини, щоб насолодитися життям, відпочити, зайнятися улюбленою справою – тренуванням і стати ще на крок ближче до своєї нової мети.
Кумедне селфі з колегою після змагань — приємний спогад для Юрія Цвіцінського
Тренування на корті та роботу вчителем фізкультури у школі – роботою він не вважає. Каже, що в цей час він відпочиває, стає тим, ким є насправді та насолоджується кожною секундою, що проводить в оточенні улюблених справ та спортивного інвентаря. І всім своїм підопічним Юрій Ярославович повторює лиш одне: “Борись за свою мрію!”
Наше традиційне бліц-опитування:
Улюблений напій?
- Квас
Улюблена страва?
- Салат «Олів’є»
Улюблене місце в Ірпені?
- Власний тенісний корт
Улюблена книга?
- О. Дюма “Три мушкетери”
Улюблений фільм?
- “Аватар”
Улюблений колір?
- Зелений
Улюблена пора року?
- Літо
Чим займаєтесь поза роботою?
- Займаюся риболовлею
Чим пересуваєтесь містом?
- Авто, велосипед
Опишіть себе трьома словами?
- “Боротьба За Мрію”
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше Інформатор БІГ писав про подружжя Крезубів з Гостомеля, яке вдруге почало власну справу “з нуля” , про Вадима Качана — людину, яка поєднувала єдиноборства та бальні танці та про тренерку з Бучі Ніну Полякову, яка понад 20 років виховує юних футболістів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!
Олександра Ломачук
