Сьогодні за новим релігійним календарем українці відзначають свято Василя і Меланки – Щедрий вечір. А ще цього вечора розпочинається офіційне водіння «кози» містичне дійство, яке збереглося ще з язичницьких часів.
Як дізнався Інформатор БІГ, це свято споконвіку притаманне багатьом народам, і в низці культур воно збереглося зі своїми варіаціями.
Український Щедрий вечір за своєю унікальністю претендує бути в переліку нематеріальної культурної спадщини Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
У Міністерстві культури і соціальної політики розповіли,що традицію українського Щедрого вечора в Україні планують внести до цього поважного переліку, і нині йде робота над поданням елемента.
«Збереження традицій в Україні було надзвичайним викликом протягом багатьох століть, адже імперська та радянська влада зробила все, щоб знищити ідентичність націй. Сьогодні одним із головних завдань держави є максимальне збереження традицій, які вирізняли українців серед інших і стали базою для нашої ідентичності», —зауважив т. в. о. Міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.
Який же Щедрий вечір без “кози”?
Ініціювала внесення елемента до переліку НКС Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО перша заступниця Міністра закордонних справ України Еміне Джапарова. Вона наголосила, що що створення для Національного списку досьє є важливим кроком для внесення традиції щедрування до списку ЮНЕСКО. А співзасновниця ГО «Інститут культури України» та дослідниця української культури Марина Соботюк звернула увагу на те, що цьогоріч Україна вперше святкує Щедрий вечір 31 грудня, отже, з 1 січня українці зможуть маланкувати та посівати.
Традиції цього свята пишні, карнавальні, з певним нашаруванням містики і давньої магії, першопочаткові корені якої до нас дійшли лише у відголосках. Один з найцікавіших обрядів свята – водіння «кози».
Давня містерія
«У різних етнографічних районах маланкування має свої локальні особливості. В деяких місцевостях, як-от у Вашківцях чи Красноїльську, самобутні святкування Маланки перетворилися на багатолюдні фестивалі, які щороку приваблюють тисячі туристів. Неповторними є маланкові обряди в Нижньому Березові на Косівщині, Горошовій на Борщівщині чи Белелуї на Снятинщині. Багатоманіття маланкарських персонажів з їхніми різнобарвними костюмами й атрибутами можна побачити в одному місці – на щорічному січневому параді Маланок у Чернівцях», – зауважує кандидат історичних наук Юрій Пуківський.
Не дивно, що яскраве, веселе дійство приваблювало не лише місцевих жителів, а й туристів, даючи можливість сформувати і запропонувати мандрівникам унікальний туристичний продукт.
Тим більше, що у деяких регіонах святкування розтягувалось не на один день.
Тепер “козу” водять взимку, хоча це – споконвічне весняне свято
«Переважно задіяні чоловіки, подекуди лише неодружені парубки. Для них приготування до Маланки розпочинається заздалегідь. Хлопці вчать колядки, створюють костюми й маски. Персонажі карнавалу та їхня кількість залежить від конкретної місцевості. Майже всюди є Коза та Ведмідь, Чорт і Смерть, Дід і Баба, Циган і Жид. Колись маски виготовляли спеціальні майстри з тіста та глини, а тепер їх нерідко замінюють купленими масками відомих персонажів попкультури й навіть політичних діячів. Серед дійових осіб вирізняються солом’яні Ведмеді з квітчастими крилами й Цигани з величезними булавами або ж цілі ватаги “воїнів”… За давньою традицією роль головної дійової особи, власне Маланки, виконує хлопець, переодягнений у жіночий народний костюм, який впадає у вічі своєю надмірною яскравістю. Крім цього, Маланку обов’язково супроводжує її вірний супутник – персонаж «Василь», – зауважує Юрій Пуківський.
Звісно, у роки, коли йде війна пишнота свята скоріше умовна.
У релігійній традиції У релігійній православній традиції (за новим календарем) 31 грудня – день пам’яті преподобної Меланії Римлянки, яка померла в 439 році, прославившись як меценатка, саме цього дня. Перше січня — день пам’яті святого Василія Великого.
Однак у народній традиції, що супроводжується своєрідними елементами ритуальної вистави, водіння «кози» спрямоване на пробудження енергії Роду, це свого роду «ворожіння» на добрий врожай.
«Маска кози відома в багатьох слов’янських і неслов’янських народів, її походження пов’язане з аграрно-магічними культами і вшануванням тотемних тварин (Тотем – предмет або істота, який вважався засновником племені. Як правило, був представлений у вигляді ідола або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі.). В Україні коза уособлювала місяць і вважалась прапредком дослов’янських племен (див. Коза Седунь). Ціла низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. Серед них – О.Знойко, В. Давидюк, Г.Лозко. При цьому коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі», – зазначають дослідники Тернопільського Національного педагогічного університету імені В. Гнатюка.
Тож не дивно, що свого часу водіння «кози», як і щедрівки, були притаманні весняній порі, новоліттю, коли пробуджувалась природа і починався новий сільськогосподарський цикл.
Сучасна “коза”
«Різдвяно-новорічний обряд «Коза» типовий передусім для зони Полісся (як українського, так і білоруського), де були зафіксовані найбільш давні й розгорнуті його варіанти. Обряд цікавий як релікт старовинного ритуального дійства, в якому воєдино зливалися магія, спів, музика, драматичні елементи, танці. Його ядро становила календарна пісня «Го-го-го, коза» із сюжетно пов’язаним одночасним танцем-пантомімою ряджених виконавців. До прийняття християнства він міг входити до системи міфологічних уявлень і язичницьких церемоній, пов’язаних з початком весняного Нового року (звідси мотив «ярої кози»). Пізніше внаслідок реформи календаря обряд був перенесений на зимові святки», – підкреслює доктор історичних наук Олександр Курочкін.
Науковець звертає увагу, що центральним моментом сакрального дійства був танок звіроподібної істоти, її «вмирання» і «воскресіння», які позначали круговорот часу, настання Нового року і пробудження природи. Однак нині обряд «Коза» втратив первісне магічне значення і перетворився на гумористичну народну виставу, до якої вводились нові дійові особи, і, звісно, своє первісне значення значною мірою обряд втратив.
Раніше Інформатор БІГ розповідав, що Святий вечір – час, пов’язаний з низкою традицій, у тому числі кулінарно-обрядових. У кожній країні ці традиції свої, втім, з часом і з взаємопроникненням етнокультурних мотивів зазнають трансформації.
Також Інформатор БІГ розповідав, що таке дідух, солом’яний павук, колядки – символи Різдва «ізпрежди віка».
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Інна Косянчук
Ілюстрації з відкритих інтернет-джерел
