Юлія Петракова – Тічерка з Бучі, яка вдало поєднує роботу в школі й блогерську діяльність

–Вчителькою мріяли стати ще в дитинстві чи про щось інше мріяли?

–Який ваш найприємніший спогад з дитинства?

–Ходили з татом часто в ліс на прогулянки. Це те, чого мені зараз не вистачає, адже не так давно тато відійшов у засвіти. Дитинство у мене було щасливе.

–Що вас надихає в професії вчительки? Чи плануєте надалі залишатися в цій сфері?

– Люблю працювати з дітьми й дивитися на їхні усмішки. Так як я нетипова Тічерка, то власноруч розробляю інтерактивні ігри для діток, щоб вони могли краще сприймати інформацію. Надалі я планую розвиватися в цій сфері, але з іншого боку. Про це поки що не можу розповісти на загал. Загалом, мій педагогічний досвід становить 12 років, якщо брати до уваги й репетиторство,адже ним займаюсь з 2 курсу університету.

ВІЙНА

–Що ви робили 24 лютого?

– Якщо ви про 2022-ий, то прокинулася вранці й думала випити кави. Знайшла красиву сукню на роботу і вже збиралася на 2-й урок. Сукня так і залишилася витягнутою з шафи, поки ми з чоловіком не повернулись до Бучі після деокупації. Була паніка і страх. У нас навіть не було пального, щоб виїхати кудись, тому чоловік побіг шукати його, а я залишилась вдома із сином без зв’язку з ним. До останнього я не розуміла ситуації і не могла почати збирати речі. Взяла всього по мінімуму, бо думала що це максимум на 2 дні. Навіть не вимкнула холодильник із розетки, бо боялась, що зіпсуються продукти. Потім почалося найстрашніше – окупанти вже підходили до Гостомеля. Я взяла речі й разом із сином пішла до подруги, почалися гучні вибухи, усі вікна закривали подушками й матрацами. Потім ми 4 години добиралися до моїх батьків в Пісківку, де пробули до 7 березня. Не було хліба, усі стояли в черзі за ним, привозили його небагато, раз на кілька днів. Коли почали вже дуже сильнобомбити селище, поїхали всі разом до родичів у Львів. Історія моєї блогерської діяльності і становлення мене як Тічерки почалася саме там.

–Якими були ваші відчуття, коли повертались до Бучі?

– Спочатку поїхали вдвох з чоловіком «на розвідку», залишивши дитину у Львові на батьків. Коли прямували туди, навіть не були впевнені, чи є куди повертатися. Тодішні свої емоції не можу описати словами. Місто наче було й моїм, але й не моїм. Одразу ми заїхали до школи і я вирішила забрати свої інтерактивні ігри для діток, я дуже переживала, щоб з ними нічого не сталося. Бо я не люблю викладати по книжках, а надаю перевагу власним методикам. Атмосфера в Бучі була страшна. Люди готували їжу у дворах всі разом. На полі біля мого будинку були поховані сусіди. Зараз це згадую і, здається, що це було в іншому паралельному світі.

БЛОГ

–Як народилася ідея вести блог? Хто або що вас надихнув на це, бо не кожен вчитель наважиться на такий вчинок?

–Якось я вирішила зробити замовлення в онлайн–магазині косметики, власниця по моїм попереднім замовленням побачила, що я з Бучі. Буча тоді була у всіх на слуху. Вона й запропонувала мені вести блог і таким чином збільшувати кількість учнів. Власниця зробила мені першу рекламу в Instagram, до мене прийшло 500 людей. Мене надихнуло, те що людям було цікаво за мною спостерігати і почала системно розвивати блог. Спочатку це виглядало смішно, так як я ніколи не записувала розмовні відео і всьому вчилася з «нуля». За 2 роки я набралася досвіду в блогерстві і презентувала власний курс, як розвивати себе в цій сфері.

–Як вдається поєднувати блогерську діяльність із роботою в школі? Як на нетипову Тічерку реагують колеги, батьки, учні?

–Поєднувати складно. Працюю з ранку до ночі, але головне, що мені подобається те, чим я займаюся. До речі, почавши вести блог, я не одразу прийняла себе як блогера. Спочатку розглядала це як спосіб знайти більше учнів. Люди реагують на мою блогерську діяльність по–різному. Є такі, хто заздрить, а є ті, хто й не знає, чим я замаюсь, бо в школі я своє блогерство не афішую. Для дітей я є взірцем, вони в захваті від мене.

– Ви сміливо називаєте себе нетиповою Тічеркою. У чому полягає ваша нетиповість?

– Саме визначення нетипової Тічерки – це уже фішка мого блогу. Деякі батьки так називають мене в школі Тічеркою. Я вважаю, що не кожна вчителька буде вести блог.У цьому і є моя унікальність. Я вдаюсь до різних експериментів із волоссям і вважаю себе яскравою Тічеркою.