Коломия До сайту

Юлія Петракова – Тічерка з Бучі, яка вдало поєднує роботу в школі й блогерську діяльність

Юлія Петракова учитель англійської мови в Бучанській початковій школі №11. Нині вона ще й успішна блогерка, за якою стежать більше 50 тис підписників. Юлія також проводить репетиторські заняття з англійської мови для дітей і нещодавно почала організовувати бранчі для дівчат з Бучанського регіону. Сама ж називає себе нетиповою Тічеркою, бо поєднує вчительську діяльність із блогерством. Юлія прагне бути корисною для Бучанського регіону і всієї України. Своїм прикладом вона доводить те, що потрібно брати все від життя.

Сьогодні в «Інформатор БІГ» історія про незвичайну вчительку, яка вміє брати все від життя і зі сміливістю приймає всі його виклики. Ще з дитинства вона хотіла бути відомою і впізнаваною в суспільстві. Зізнається, що спочатку не сприймала себе як блогера, але пізніше ця діяльність визначила подальший життєвий шлях Юлії.

ДИТИНСТВО І ОСВІТА

Де ви народилися? Як потрапили в Бучу і чому вирішили тут залишитися?

Народилася в селищі Пісківка Бучанського району, це десь година їзди до Бучі. Батьки старалися все робити для мене і під час навчання подарували квартиру тут, щоб було зручніше діставатися до Києва. Буча мені подобається як комфортне і компактне місто для життя. Люблю її всім серцем.

Вчителькою мріяли стати ще в дитинстві чи про щось інше мріяли?

Ні, не мріяла. Завжди хотіла бути на виду, тому в дитинстві подобались такі професії як журналіст, актриса, танцівниця. У більш старшому віці хотілось навчати людей і бути десь лідером. Думка про те, що якщо не знаєш ким бути, то йди на вчителя є почасти поширеною. Я відчувала, що це моє, що мені подобається працювати з дітьми і передавати їм свій досвід. Батьки порадили обрати англійську, бо це перспективно. Навчалася у Київському національному лінгвістичному університеті і здобула фах вчителя англійської й української мови.

Який ваш найприємніший спогад з дитинства?

Ходили з татом часто в ліс на прогулянки. Це те, чого мені зараз не вистачає, адже не так давно тато відійшов у засвіти. Дитинство у мене було щасливе.

Що вас надихає в професії вчительки? Чи плануєте надалі залишатися в цій сфері?

Люблю працювати з дітьми й дивитися на їхні усмішки. Так як я нетипова Тічерка, то власноруч розробляю інтерактивні ігри для діток, щоб вони могли краще сприймати інформацію. Надалі я планую розвиватися в цій сфері, але з іншого боку. Про це поки що не можу розповісти на загал. Загалом, мій педагогічний досвід становить 12 років, якщо брати до уваги й репетиторство,адже ним займаюсь з 2 курсу університету.

ВІЙНА

Що ви робили 24 лютого?

Якщо ви про 2022-ий, то прокинулася вранці й думала випити кави. Знайшла красиву сукню на роботу і вже збиралася на 2-й урок. Сукня так і залишилася витягнутою з шафи, поки ми з чоловіком не повернулись до Бучі після деокупації. Була паніка і страх. У нас навіть не було пального, щоб виїхати кудись, тому чоловік побіг шукати його, а я залишилась вдома із сином без зв’язку з ним. До останнього я не розуміла ситуації і не могла почати збирати речі. Взяла всього по мінімуму, бо думала що це максимум на 2 дні. Навіть не вимкнула холодильник із розетки, бо боялась, що зіпсуються продукти. Потім почалося найстрашніше окупанти вже підходили до Гостомеля. Я взяла речі й разом із сином пішла до подруги, почалися гучні вибухи, усі вікна закривали подушками й матрацами. Потім ми 4 години добиралися до моїх батьків в Пісківку, де пробули до 7 березня. Не було хліба, усі стояли в черзі за ним, привозили його небагато, раз на кілька днів. Коли почали вже дуже сильнобомбити селище, поїхали всі разом до родичів у Львів. Історія моєї блогерської діяльності і становлення мене як Тічерки почалася саме там.

Якими були ваші відчуття, коли повертались до Бучі?

Спочатку поїхали вдвох з чоловіком «на розвідку», залишивши дитину у Львові на батьків. Коли прямували туди, навіть не були впевнені, чи є куди повертатися. Тодішні свої емоції не можу описати словами. Місто наче було й моїм, але й не моїм. Одразу ми заїхали до школи і я вирішила забрати свої інтерактивні ігри для діток, я дуже переживала, щоб з ними нічого не сталося. Бо я не люблю викладати по книжках, а надаю перевагу власним методикам. Атмосфера в Бучі була страшна. Люди готували їжу у дворах всі разом. На полі біля мого будинку були поховані сусіди. Зараз це згадую і, здається, що це було в іншому паралельному світі.

БЛОГ

Як народилася ідея вести блог? Хто або що вас надихнув на це, бо не кожен вчитель наважиться на такий вчинок?

Якось я вирішила зробити замовлення в онлайнмагазині косметики, власниця по моїм попереднім замовленням побачила, що я з Бучі. Буча тоді була у всіх на слуху. Вона й запропонувала мені вести блог і таким чином збільшувати кількість учнів. Власниця зробила мені першу рекламу в Instagram, до мене прийшло 500 людей. Мене надихнуло, те що людям було цікаво за мною спостерігати і почала системно розвивати блог. Спочатку це виглядало смішно, так як я ніколи не записувала розмовні відео і всьому вчилася з «нуля». За 2 роки я набралася досвіду в блогерстві і презентувала власний курс, як розвивати себе в цій сфері.

Як вдається поєднувати блогерську діяльність із роботою в школі? Як на нетипову Тічерку реагують колеги, батьки, учні?

Поєднувати складно. Працюю з ранку до ночі, але головне, що мені подобається те, чим я займаюся. До речі, почавши вести блог, я не одразу прийняла себе як блогера. Спочатку розглядала це як спосіб знайти більше учнів. Люди реагують на мою блогерську діяльність порізному. Є такі, хто заздрить, а є ті, хто й не знає, чим я замаюсь, бо в школі я своє блогерство не афішую. Для дітей я є взірцем, вони в захваті від мене.

Ви сміливо називаєте себе нетиповою Тічеркою. У чому полягає ваша нетиповість?

Саме визначення нетипової Тічерки це уже фішка мого блогу. Деякі батьки так називають мене в школі Тічеркою. Я вважаю, що не кожна вчителька буде вести блог.У цьому і є моя унікальність. Я вдаюсь до різних експериментів із волоссям і вважаю себе яскравою Тічеркою.

У чому ви вбачаєте місію свого блогу? Як блог вплинув на ваше життя, як змінив його?

Завдяки своїй аудиторії я маю можливість закривати збори. Частину коштів зароблених із репетиторства віддаю на потреби ЗСУ. Блог допоміг мені набрати багато учнів для занять з англійської. Завдяки йому я можу впливати на людей й бути корисною для Бучанського регіону.

Знаю, що ви також організовуєте бранчі. Розкажіть про них більше. Як з’явилася ідея їх організовувати?

Усе почалося з того, що підписники запитали у мене чи пішла би я з ними на каву. Тоді зʼявилося багато охочих і виникла ідея організувати таку зустріч  у формі бранчу. Бранчі це зустрічі з дівчатами Бучанської громади, які мають свою справу або бізнес і прагнуть ділитися досвідом, обмінюватися енергією й думками. Долучитися до бранчів може кожен охочий, надалі я планую їх масштабувати.

Наше традиційне бліцопитування:

Улюблений напій?

Гранатовий і апельсиновий сік

Улюблена страва?

Салати, роли, смажена картопелька маминими ручками

Улюблене місце в Бучі

Бучанський міський парк, особливо озеро

Улюблена книга?

Люко Дашвар «Молоко з кровʼю» і інші цього автора

Улюблений фільм?

«Анжеліка», «Гаррі Поттер», «Мумія»

Улюблений колір?

Усі світлі тони

Улюблена пора року?

Літо й зима

Опишіть себе трьома словами?

Нетипова Тічерка інглішу

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше “Інформатор БІГ” розповідав про  Ірину Пугач з Ірпеня та миті, що закарбовуються в історії через об’єктив її фотокамери, про Ольгу Акимову з Ірпеня: “У кожного є своя філософія. Але не всі про це знають”, про  Єлизавету Овраменко: дівчину, яка має талант на всі випадки життя. А також про письменницю Юлію Бережко-Камінську з Бучі, про  Дениса Тупицького з Ірпеня: “Спорт – не просто хобі, це – тяжка щоденна праця” та про  Богдана Притулу з Ірпеня -15-річного літератора, який свої думки викладає на “Аркуші”.


Вікторія Литвин