Художниця Софія Мартинюк з Ірпеня: «Хочу, аби моє місто стало культурним та мистецьким осередком»

Софія Мартинюк – художниця й ініціаторка багатьох творчих проєктів в Ірпені. Вона небайдужа до долі свого міста і активно працює над  його відновленням, впроваджуючи професійні мистецькі ініціативи та колаборації. Мисткиня переконана, що мистецтво допомагає відроджуватися місту, а ще є способом заявити про Україну на міжнародному рівні.

 

– Як ви прийшли до своєї теперішньої професії, із чого все починалося?

 

– Усе своє дитинство я провела в Ірпені. Малюю скільки себе пам’ятаю. У 5 класі пішла в професійну художню школу в Києві. Потім – вступила до Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.

 

– Чим ще займалися, окрім художнього мистецтва?

 

– Різним. Як і всі діти. Ходила на гуртки. Але до душі особливо припала музика – закінчила Ірпінську музичну школу. Двічі.

 

– Граєте? На яких інструментах?

 – Фортепіано і флейта. Грала в духовому оркестрі під керівництвом неймовірного вчителя Мвльчевького Леоніда Антоновича. Почала в нього займатись коли йому було 82. Він дожив до 100 років. І все життя присвятив дітям та музиці.

 

– Якийсь яскравий спогад зі свого дитинства маєте? 

 

– Пам’ятаю, що змалечку дуже любила малювати,а тому навіть домашні завдання з музичних предметів примудрялася робити своїм способом – зображувала їх на папері.

 

– Якими були ваші перші мистецькі проєкти?

– Ще в академії почала займатися розписами стін. Поступово я удосконалювала свої навички і наразі маю команду для того, аби виконувати більш обʼємні та складні завдання. Пройшла певний мистецький шлях, опанувала багато нових навичок та технік. Однак вчитися не припиняю. Це допомагає мені створювати цікаві та якісні творчі проєкти.

 

– У вашій кар’єрі все складається добре. За вашими словами. Чи все ж були на цьому шляху якісь труднощі?

– Звичайно. В житті не часто все складається так, як собі плануєш (усміхається). Наприклад, в  академії нам дали міцну класичну базу. І завдяки цьому я вмію малювати. Але, на жаль, не навчили, якимсь практичним речам, життєвим – як себе просувати, як презентувати, як комунікувати із потенційними замовниками, як себе реалізувати. Доводилося ці ази студіювати самотужки. Методом спроб. Інколи одразу вдавалося, іноді – досвід приходив через якийсь час.

 

– Яких принципів у своїй роботі ви дотримуєтесь?

 

– Я маю певні цінності і намагаюся їх донести замовнику. Зокрема, завжди стараюсь створити щось унікальне у кожному проєкті, створити щось естетичне та особливе для кожного клієнта. Головне – це якість. У кожну роботу я вкладаю всі свої знання та частинку себе. Дуже поважаю авторські права і шкодую, що в Україні люди часто порушують їх. Є сподівання, що колись ці фундаментальні для цивілізованого світу речі стануть і для українського суспільства такими.

 

– Часто ваші роботи використовують без дозволу? 

– зазвичай я переконую клієнтів не використовувати чужі роботи, а створити щось своє, унікальне

 – Чим займаєтесь ще окрім художньої діяльності?

 

– Загалом я маю досвід створення мистецьких проєктів, муралів, проведення майстер класів. Після повномасштабного вторгнення працювала в США і створила там мурал про події в Ірпені. Коли вже місто звільнили, вирішила, що маю повертатися. Тут, у рідному місті я можу бути корисна

 

– Не шкодуєте про це рішення?

 

– Авжеж ні. Я ж додому повернулася! Це був переломний момент в моїй карʼєрі . З того часу я беру участь в проєктах відновлення Ірпеня.  Відчула, що можу допомогти місту своїми мистецькими навичками. Хочу, аби моє місто стало культурним та мистецьким осередком. І не тільки хочу, а й намагаюся ці ідеї реалізувати через власні ініціативи.

– Яку свою роботу ви можете назвати найбільш вдалою? 

 

 ⁃ Щодо роботи в Ірпені, то вважаю успішними колаборації міста з мистецьким обʼєднанням «ЧервонеЧорне», Kyiv Academy of Media Arts, проєкт «Ірпінь-мій дім», написання нової стратегії для міста. А в творчому напрямку люблю розписувати стіни, особливо в квітковому стилі. Запамʼяталося, як розмальовувала дитячу кімнату в Бучі. Малювала на стінах улюблені іграшки маленького замовника.

 

– А що таке Irpin Artist Talk?

 

– Цей проєкт є власною ініціативою мене і моєї мами. Ми бачимо цінність цього проєкту у гуртуванні локальної мистецької спільноти. Це допоможе створити імідж Ірпеня як культурного осередку . Подія обʼєднує не лише художників, а й представники інших сфер мистецтва- музикантів, письменників, поціновувачів мистецтва . Irpin Artist Talk дає можливості комунікувати їм між собою і надалі створювати колаборації.

 

– Який ваш проєкт є найбільш масштабним?

 

– Півтора року ми з командою митців працювали над створенням монументу «Воля». Споруда виготовлена із залишків боєприпасів, якими обстрілювали місто. Зрештою, діяльність з  відновлення міста я вважаю наймасштабнішим проєктом в карʼєрі. У мене широкий спектр діяльності. Я займаюся багатьма творчими ініціативами і сама їх започатковую, пропоную. Особливо важливим є напрямок меморіалізації. На мою думку, мистецтво дуже важливе в наш час. Це спосіб комунікації між Україною і міжнародними партнерами.

 

– Які проєкти ви у майбутньому хотіли б реалізувати, можливо маєте якісь ідеї або плани?

 

– Мені б хотілося реалізувати проєкти меморіалізації і таким чином віддати належну шану нашим Героям. Хочеться творити для свого міста і створювати творче підґрунтя для майбутнього покоління. Мистецтво має жити не тільки у великих містах, а й розвиватися в регіонах .

-Щось інше не пробували? Якийсь інший напрямок у творчості?

 

– Те, чим зараз займаюся, це уже щось нове для мене. Але в майбутньому планую навчатися теорії мистецтва, менеджменту. Зокрема, глибше вивчати історію мистецтва і сучасні тенденції. Зараз відчуваю, що цих знань мені не вистачає. Проте я багато консультуюсь і намагаюсь оточити себе фаховими людьми.

 

– Яка місія вашої діяльності зараз?

 

– Зробити своє рідне місто неймовірним та сучасним! 

Щоб наші кейси приводили в приклад в Нью-Йорку!

Вважаю свою працю суспільно корисною, адже я глибоко та віддано працюю над усіма своїми ідеями і впроваджую найкращі мистецькі підходи, що існують сьогодні. Може в цьому і полягає моя місія?

 

Наш традиційний бліц:

Улюблений напій?

Зелений чай з жасмином

Улюблена страва?

Бограч

Улюблене місце в Ірпені?

За річкою, під лісом біля домів.

Улюблена книга?

Стівен Кінг «Кладовище домашніх тварин»

Улюблений фільм?

«Хвіст крутить собакою»

Улюблений колір?

Зараз подобаються складні пастельні кольори

Улюблена пора року?

Літо 

Чим займаєтеся поза роботою?

Люблю відкривати якісь нові грані життя і здобувати цікавий гастрономічний досвід, захоплююся подорожами.

На чому пересуваєтесь містом?

Через зайнятість та велику кількість справ, зазвичай, машиною. Але люблю пішки 

Опишіть себе трьома словами

Ініціативна, відповідальна, креативна

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше “Інформатор БІГ” розповідав про  Ірину Пугач з Ірпеня та миті, що закарбовуються в історії через об’єктив її фотокамери, про Ольгу Акимову з Ірпеня: “У кожного є своя філософія. Але не всі про це знають”, про  Єлизавету Овраменко: дівчину, яка має талант на всі випадки життя. А також про письменницю Юлію Бережко-Камінську з Бучі, про  Дениса Тупицького з Ірпеня: “Спорт – не просто хобі, це – тяжка щоденна праця” та про  Богдана Притулу з Ірпеня -15-річного літератора, який свої думки викладає на “Аркуші”.

                                                                                       Вікторія Литвин