Етнографічний комплекс “Українське село” розташований у селі Бузова, що на Київщині. Там панує колоритна атмосфера, свіже повітря та абсолютний спокій. Та 24 лютого 2022 року цей спокій було порушено…
Кореспондентка “Інформатора БІГ” разом з іншими відвідувачами у недільний день завітала до комплексу, щоб відзначити річницю звільнення Київщини від російських окупантів, де організували експозицію «Бомбосховище».
У бомбосховищі при свічках зібрались люди, які у спогадах повернулись до страшного періоду окупації, який застав усіх зненацька. Ділилися тим, як пройшли 9 днів у сховищі для людей, які до того не знали один одного, про постійні візити росіян з метою пограбування майна закладу, про подвиги співробітників та життя комплексу в окупації до 1 квітня 2022 року, про те, як без водопостачання і кормів, під щоденними обстрілами залишилися живими усі до єдиного мешканці зоопарку, про розстріляних сусідів та знищені готелі, ресторани, склади, магазини та лікарні Бучанського району, про шкоду, яку заподіяла війна громаді та про післявизвольну відбудову з вірою в нашу Перемогу.
Етнографічний комплекс “Українське село” – там панує колоритна атмосфера, свіже повітря та абсолютний спокій
До дня річниці цокольне приміщення Недільної школи, як і у дні окупації знову стало бомбосховищем, де з 24 лютого по 8 березня переховувалося понад 65 гостей та родин співробітників комплексу. У п’ятницю, 24 лютого, люди почали тікати з Києва, здавалося за містом – безпечніше. Адміністрація «Українського села» каже, що 26 лютого усі готельні номери були заповнені. А 27 лютого на трасі вже стояли російські танки.
До дня річниці цокольне приміщення Недільної школи, як і у дні окупації знову стало бомбосховищем
«Ми з перших днів годували українських військових, позиції яких були розташовані неподалік у лісі. Пам’ятаю, як і кожного дня, ми повезли хлопцям гарячу їжу. У цей день були вареники та куліш. Коли їхали на віддалений блокпост, коло магазину на повороті до села Буча стояла майже сотня людей. Ми домовилися, що спечем їм хліб, бо він вже став дефіцитом. А коли поверталися назад – блок пост був абсолютно порожнім. Це мене здивувало, але ми усе ж виїхали на Житомирську трасу. І тоді я зрозуміла, чому люди зникли. На нас рухалася колона танків. Задній хід, лісові дороги і ми на комплексі. Але дороги назад до Києва вже немає. По поверненню, я спустилася у бомбосховище, куди останню ніч вже повністю перемістилися наші гості і повідомила їм, що ми маємо краще облаштувати укриття. Адже виїхати звідси якийсь час ми не зможемо. Потім я дала доручення кухні щодо облаштування окремих складів для запасів харчів. Господарча служба на той час вже зробила усі необхідні дії: ми мали запас дизелю для генераторів, підготували 3 надійні укриття для гостей і персоналу, зробили запаси води, теплих речей, медикаментів», – розповідає директорка комплексу «Українське село» Оксана Величко.
На стіні бомбосховища й досі висить розклад дня, якому слідували люди перебуваючи в укритті
«Приватна етнографічна колекція музею, а це шість автентичних старовинних хат з експозиційним інтер’єром, що представляють основні історико-етнографічні регіони України, під час бойових дій на Житомирській трасі дивом збереглись у той буремний березень 2022 року. Уламками від російських снарядів були пошкоджені зовнішні стіни, дахи та вибито скло у частині об’єктів, зокрема у приміщеннях, де проходять майстерки з народних ремесел та у найстаршій музейній хаті 1823 року. Експозиція музею під час окупації російськими військами залишалась в експозиційному стані, не евакуйовувалась та не архівувалась у сховище, адже війна прийшла у цю місцевість у перші ж дні. Працівники комплексу «Українське село» несли особливу відповідальність за забезпечення життєдіяльності своїх гостей, які опинились на їх території під час окупації с.Бузова, адже комплекс є не лише відпочинковою локацією, але й представляє собою центр народознавства, який популяризує національну культуру та історію України. Якась вища сила не дала російським військам навмисно нанести руйнування музею, адже вони озброєні неодноразово пройшлись по всій території. Найближча міна розірвалась за 20 метрів до паркану музею», – розповіла директорка історико-етнографічного музею Катерина Тимошенко.
Дні, які назавжди закарбувалися у пам’яті…
«Над головами низько літають літаки, українська та ворожа артилерія безупинно гатить як в напрямку Житомирської траси, так і звідти, по українських позиціях, зокрема по військовій частині, розташованій у селі Миколаївка. Земля дрижить від танків. Ми опинилися в облозі ворога в холоді, без постачання електроенергії, без тепла, а вночі температура сягала до -10 градусів, без зв’язку та без можливості перспективи отримання будь-якої допомоги», – згадує ті часи Олексій Качановський, який з родиною провів 8 днів у бомбосховищі «Українського села».
6-8 березня людям вдалось вирватися з пастки та покинути укриття, щоб добратися до безпечніших місць. Офіційних оголошень про гуманітарні коридори не було. Такий виїзд був можливий лише на власний страх і ризик. Їхали польовою дорогою через ставки, ліс і тунель під Житомирською трасою, на якій стояли російські танки. На машинах білі стрічки. Вказівників вздовж доріг не було, їх прибрали, аби максимально заплутати окупанта. Інтернету і зв’язку не було, тому кожен неправильний поворот міг стати фатальним. Вздовж доріг все зруйновано, покинуті машини, розбиті будівлі, мертва тиша. Проїхали тунель під танками, які були зовсім неподалік і виїхали на дорогу. Їхали швидко, через якийсь час з’явився зв’язок і люди змогли увімкнути навігатор у телефоні. Так вони вирвались з пастки.
З 8 березня по 1 квітня в «Українському селі» залишився лише сторож Іван Постовіт. Час від часу до комплексу навідувалась родина співробітників: Оксана Гречка, її чоловік Микола та син Ярослав, які не захотіли покидати домівку. Під вибухами Іван напував та годував тварин усі страшні дні окупації. Напувати тварин ставало дедалі важче, оскільки воду доводилось носити відрами від озера. Якби не Іван, можливо “Українського села” не було б. Щодня він телефонував директорці комплексу і доповідав ситуацію. То ж коли пішли чутки про те, що орки зробили в “Українському селі” лазарет, він спростував їх, і українська артилерія відповідно не відпрацьовувала ці позиції.
Відважний сторож “Українського села” – Іван Постовіт
«9 березня до нас прийшли 10 російських військових. Вони наказали мені відкрити двері ресторану, але я не хотів показувати їм де зберігаю ключі. Тому я просто стояв і мовчав. Тоді вони схопили мене і потягли на розстріл. Але, на щастя, поруч була наша співробітниця Оксана, вона вчепилася в мене і почала кричати: «Куди ви ведете дядька Івана, вибийте ті двері, нащо вам людину вбивати!!!» Вороги плюнули і прострелили двері в ресторан, пішли грабувати алкоголь», – згадує Іван Постовіт – сторож «Українського села».
«Я переконаний, що якби не мужність наших громадян, ворог був би вже в Києві. Напередодні 24 лютого нас попереджали щодо заходів підготовки до можливого вторгнення. Втім ці заходи не передбачали передачу нашій громаді зброї. Коли почалася війна ми мали чергу з хлопців, які були готові захищати громаду, але зброї спочатку не було. Було складно пояснювати хлопцям, які хочуть бити ворога, чому немає зброї. Але коли ми нарешті почали її отримувати – було багато різних ситуацій. Один із наших хлопців ще з 2014 року був снайпером. Він пішов у розвідку на Бабусин сад. Вороги вистрелили в нього більше 65 куль. Люди жили по підвалах. Але люди надзвичайно згуртувалися і допомагали один одному. У ці непрості дні я керувався принципом “Роби що маєш, і нехай буде що буде”. І завжди був переконаний у нашій перемозі», – згадує Тарас Дідич – голова Дмитрівської територіальної громади.
Рік потому 2 квітня – у день звільнення Київщини від окупантів, всі зібралися у бомбосховищі та емоційно ділились жахливими й щемкими спогадами, що закарбувалися у пам’яті назавжди. Після цього – відбулось частування гостей стравами традиційної української кухні.
Частування українськими стравами
Раніше Інформатор БІГ також розповідав про те, що у Бородянці встановили скульптуру «Дівчинка під сонцем» як символ незламності та про те, що Бучанська громада отримала 47 мільйонів гривень з обласного бюджету на відновлення післявоєнного міста.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Дарія Сльоза
