ОБЛИЧЧЯ РЕГІОНУ: Ольга Ключка з Ірпеня – “Вкусняшку” від доцента бажаєте?

Ольга – людина, в якій вирує позитив, енергія та любов до життя. Але це ще не все… Вона справжня супержінка – чудова мама, любляча дружина. А ще встигає поєднувати роботу в університеті, волонтерство та кондитерську справу. 

Сьогодні в Інформаторі БІГ історія про Ольгу Ключку, Ольгу Володмирівну, Олю та просто Льоліка – так її називають рідні та близькі люди. Вона живе в Ірпені вже рівно 20 років і можна сказати, що все життя навчається. Лише уявіть, що науковець зі вченим званням доцента може приготувати незабутній, есклюзивний тортик на свято! А ще, вона випікала хліб для людей, які були у частково окупованому Ірпені та годувала своїми десертами дітей, які переховувались у підвалі житлового будинку після початку повномасшабного вторгнення рф. У Ольги позитивне мислення та філософія життя, адже вона вважає, що безвихідних ситуацій та проблем можна уникнути, якщо вміти розмовляти та звертатись за допомогою. У житті Льоліка проблем немає – а є лише певні сходинки у житті.

Ольга народилась у Кіровоградській області, у місті Долинська. Все дитинство провела у рідному місті з сім’єю та молодшим братом.

“Найяскравіший спогад дитинства, це коли мені подарували собаку, породи коллі. Вона жила на вулиці й постійно від нас тікала, а ми її ловили по місту і приводили чи приносили назад. Мені було років 5-6 і я була надзвичайно щаслива, обіймала її, а вона така м’яка, лахмата і пухнаста. Звали її Ніккі”, – ділиться спогадами Ольга.

Студентські роки 

Після закінчення школи, у 2003 році Ольга приїхала в Ірпінь вступати до вищого навчального закладу – обрала Податкову Академію (нині: Державний податковий університет). В Академії закінчила бакалаврат та магістратуру за спеціальністю «Фінанси».

“Я пам’ятаю своє студентське життя. Воно було дуже насичене. В університеті було безліч заходів і ми були одні з тих, хто долучався і їх проводив. Щодня було щось цікаве, ми завжди буди зайняті. Десь біжиш на спортивних змаганнях, десь представляєш команду на якихось інтелектуальних конкурсах і ти постійно в русі, навіть не було часу зупинитись і передихнути. І було класно. А потім ще гуляли до ночі, а зранку приходили на пари, сумлінні студенти. Всяке було, але було весело”, – пригадує безтурботний час Ольга.

Після закінчення магістратури Ольга Володимирівна залишилась працювати у навчальному закладі. У деканаті, методистом, пізніше – асистентом на кафедрі фінансових ринків. У 2015 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук на тему: “Фінансове забезпечення розвитку оптових ринків сільськогосподарської продукції”. Ще через 3 роки пішла у декретну відпуску, під час якої отримала ступінь доцента кафедри фінансових ринків та технологій.

“І тепер я маю такий комплект “кандидат + доцент”. З серпня минулого року я знову вийшла на роботу – на посаду заступника декана з навчально-методичної роботи факультету соціально-гуманітарних технологій та менеджменту. В університеті я не Оля і не Льолік, а Ольга Володмирівна. Хоча я завжди відкрита і жартую зі студентами та вони до мене звертаються із повагою”, – з гордістю розповідає Ольга.

Солодке життя наповнене тортиками та тістечками

Створювати кондитерські вироби Ольга почала у декретній відпустці. У перший рік народження донечки – Полінки. Щомісяця сім’я організовувала свято, а Ольга пекла тортики з датами на кожен місяць першого року життя своєї манюні. А далі пішло-поїхало… Спочатку смаколики пекла на прохання близьких, потім почали звертатись знайомі, потім знайомі знайомих. Так хоббі переросло в справжню кропітку та відповідальну роботу і з великою кількістю замовлень.

“Свої роботи публікую в Instagram, намагаюсь максимально наповнювати сторінку. Люди звертаються, а я завжди радо допомагаю максимально. Моя реклама – “людське” радіо. Знаю, що між собою люди кажуть: “Якщо за смачними тортиками – це до Олі!” А моя солодка справа має назву “Вкусняшка” і вона справді започаткувалась із народженням донечки”, – розповідає кондитерка.

Перший час тонкощам кондитерської справи Ольга навчалась самостійно. Пізніше – закінчила онлайн-курси. А якось наважилася взяти участь у конкурсі й одразу її робота отримала визнання – кондитерка з Ірпеня посіла перше місце зі своїм антигравітаційнийним тортиком. Виногорода – іменна кондитерська форма та рецептурник.

“У такому постійному ритмі я знаходжу час і для себе. Навіть, коли приходжу з роботи в університеті – печу тортики. І систематично, один тортик щодня я роблю точно. А, от наприклад, цими вихідними віддала людям 7 замовлень. І між роботою на кухні ми з дитиною ще встигли погуляти. Якось моя колега сказала, що зараз такий ритм життя, що ти наче все встигаєш, але встигаєш на останній секунді, і я з цим погоджуюсь”, – розповідає Ольга.

Девіз Ольги по життю, сформувався, коли вона навчалась ще на 1 курсі і була однією з учасниць конкурсу “Міс університету”.

“Життя – це рух, і я з цим погоджуюсь. Не можна зупинятись, постійно потрібно рухатись і йти вперед, якби складно тобі не було. Я оптиміст і вважаю, що безвихідних ситуацій не буває. Про всі проблеми потрібно говорити, адже, коли ти говориш, все одно знаходяться ті люди – твої, які тобі підкажуть, дадуть слушну пораду, якої так не вистачало. Всі проблеми й усі питання можна вирішити, обговорити, закрити, і це будуть не проблеми, а певні сходинки у житті”, – впевнено та з щирою усмішкою стверджує оптимістка Ольга.

Особисте життя

“Ох, із чоловіком у нас дуже цікава історія. Знайомі ми зі студентських років і, скажу чесно, товаришували ми як найліпші “подружки”, – усміхається Ольга, – так, дійсно, не дивлячись на стать, ми були дуже близькі, обговорювали все на світі, ділились усім, що радує і тим, що болить. Нібито зустрілись дві рідні душі. Вже пізніше ми жили у громадянському шлюбі, а потім вирішили повінчатись і зіграти весілля. Вирішили – зробили, а ось офіційно, перед державою розписались ще через рік. А ще через рік народилась наша чудова донечка Полінка. Тому коли питають, коли у нашого подружжя дата весілля, то я завжди сміюсь і питаю: “Вам офіційну чи неофіційну?” Адже у нас все з різницею в рік. А так, разом ми вже дуже давно, так одразу й не пригадаю скільки років точно. Весілля зіграли у 2016 році, у 2017 офіційно розписались, а у 2018 народилась дитина. Так в Ірпені живу вже 20 років. А донечці нашій зараз 5, наче й маленька, але така вже доросла”, – ділиться сокровенним Ольга.

Незабутні історії у солодкій справі 

“Якось замовила у мене тортик моя колега з університету. Я завжди коли обговорюю замовлення, в кінці роблю підсумок розмови: дата, час, вага, декор, смак та всі деталі. І ось вже приходить день перед тим, як я мала віддати десерт, нагадую колезі, щоб не забула завтра забрати, а вона мені: “Так не завтра ж”, я нічого не розумію, передивляюсь повідомлення-підсумок, там все написано, а вона каже: “Тортик на це число, все правильно, але через місяць”. Вийшло так, що тоді у першій смс-ці вона написала правильно, а у підсумку не звернула увагу, що там інший місяць. Тортик звісно не пропав, з’їли, але ось така єдина ситуація була, коли я тортик зробила на місяць раніше”, – розповідає кондитерка.

“Аварія” з тортиком при транспортуванні теж була лише раз. У “солодкій доставці” Ользі допомагає чоловік, і того дня він мав привезти тортик у призначене місце. Жінка гарненько спакувала у коробочку замовлення – “двоповерховий” тортик. Коли чоловік вийшов з квартири і за ним зачинились двері, Ольга почула глухий стук. Щось впало…

“Я собі думаю, та ні, не може бути що це торт, певно щось у сусідів. А як виявилось, у коробці обірвались ручки і тортик впав на землю. Нижній “поверх” розбився і зламався. Добре, що у мене ще було трішки часу щоб його відновити. Другий “поверх” вцілів, а перший реанімували, і доставили гарненький та смачненький тортик у найкращому вигляді”, – ділиться спогадами жінка.

Волонтерство

Подруга Ольги почала займатись плеттіням маскувальних сіток. І у жінок виникла ідея започаткувати цю справу у підвалі їхнього житлового будинку. “Я погодила цю ініціативу з правлінням і ми започаткували волонтерську справу. Нині з самого процесу плетіння я трохи випала, бо не встигаю приходити фізично, але дівчата продовжують. Ми допомагаємо і матеріально, і збираємо тканину, наприклад, постільну білизну, якою вже не користуються, на фарбу збираємо кошти. Тканину фарбуємо, ріжемо і дівчата вплітають у сітки. Ось, наприклад, на вихідних закінчили і відправили хлопцям-захисникам ще одну величезну сітку”, – розповідає волонтерка.

Ранок 24.02 

Фатальний для усіх українів ранок застав сім’ю Ольги зненацька, адже вона не вірила, що у цивілізованому світі таке можливо. Вона знала і чула ще напередодні, що люди збирають тривожні чемоданчики, панікують, але просто відмовлялась у це вірити. Коли вже почула перші вибухи – перебрала документи. Зібрала всі до купи. Склала наче все, але як виявилось згодом, документи на квартиру просто забула. Та їхати з дому кілька днів не наважувалася – не хотіла, не вірила, відмовлялася сприймати реальність. Вухами чула жахливі звуки, але в голові не вкладалось усе, що відбувалось навкруги. Сім’я була в Ірпені до 9 березня. У холодному підвалі.

“Так, ми жили у підвальному приміщенні сусіднього будинку, їжу готували на вогнищі. Поки було світло, пекли хліб, а в соціальні мережі Facebook та Instagram публікували рецепти, за які люди потім дякували, адже рецепти були дуже прості та 100% робочі. Звісно, інтернет був переповнений порадами та іншими рецептами, але як показала практика, вони переважно були не дієві. Десь перебір чогось і вже не виходить. Ми пекли хліб та роздавали людям, які потребували. А коли вже не було світла, то військові роздавали продукти з магазинів. Була молочна продукція, деяка щоправда вже прострочена, але, благо, що було холодно, то зберігали її просто у ящиках з льодом. Пельмені, котлети теж зберігали так само. Ще пам’ятаю, була ситуація, коли прийшов до нас дідусь і питає: «У вас є щось їсти?». Ми йому потрошки подіставали все що мали, щоб можна було ще іншим людям роздати. Ми дістали і пакети з молоком, але термін придатності закінчився. Запитали, чи йому таке потрібно, а він: “Так, зроблю з нього кисляк”. Ще хтось з людей залишив м’ясо у судочках, теж йому склали і він забрав пакунки. Години через дві він повернувся і приніс судочки. Не порожні. Судочки були наповнені… медом. Каже: «Їжте, він корисний, до чаю, до всього». Дійсно, з водою наколотити, випити, і вже не голодний. Але це було так зворушливо… просто до сліз”, – з мокрими очами розповідає Ольга.

Підвал у будинку, звісно, не був облаштований для життя. Там були столи, дитячі велосипеди, дошки, коробки та все, що зазвичай займає зайве місце у квартирах. Спали сусіди всі разом в одній великій кімнаті підвалу на цементній підлозі, підкладаючи усе, що позабирали з квартир. Спочатку там було тепло, адже в тій кімнаті була труба, але, коли вимкнути опалення, стало дуже холодно.

Щоб морально підтримати себе та інших, люди у підвалі створили мотиваційний календарик. Величезний сенс і символізм у цьому. Віра, підтримка, надія на завтрашній день. Ще одне нагадування про те, що ніколи неможна здаватись і падати духом.

“Ми спали на коробці з-під телевізора. Наверх стелили покривало. Коли вже не було ні світла, ні води, ні газу ми прожили у підвалі ще три дні. І тільки через дитину почали думати, що все ж треба виходити. У мене залишались мусові тортики, тому 8 березня ми ще їх їли. Всі десерти, що я не встигла видати 24.02, а там були 4 великі торти і багато тістечок, адже я пекла ще на кав’ярні: трубочки, бізе, цілий лоток макарунів – з 24.02 по 09.03 ми це все їли в підвалі. Діти були, звісно, дуже щасливі й задоволені. Ми пригощали всіх, тому у підвалі нам було солодко”, – пригадує Ольга.

Зрештою подружжя вирішило виїзжати тільки через дитину. Чули автоматні черги. Чули вже не здалеку, а поруч. З підвалу на той час всі вже виїхали, а у будинку лишалась одна людина. Родина вийшла з Ірпеня 9 березня, по обіді, пішки, через Романівський міст.

“Романівський міст – дорога життя, якою ми виходили з міста. Була купа кореспондентів, іноземців, адже я чула, що всі говорять різними мовами. Я десь навіть на камеру кількома реченнями сказала все, що я думаю про путіна. Гадаю, що там і без перекладу було зрозуміло все, про що я казала. Міст перейшли і виїхали на Київ. Пізніше чоловік мій ще повертався в Ірпінь, під мінометними обстрілами, щоб взяти якійсь речі, адже ми пішли просто з порожніми руками. Коли ми пішли з рідної домівки 9 березня, не знали чи повернемось. Виднілось, що багато де горить, димить ми не розуміли, що буде далі. Не можу сказати що було страшно. Страшно мені було тільки за дитину. Навіть сидячі у підвалі, я казала: “Треба десь взяти автомат, я буду стріляти, я гарно стріляю, можу бути снайпером, бо буду захищати насамперед не себе, а свою дитину”. Я до останнього не хотіла йти, стояла й плакала і не хотіла. Я тут вдома. Але вже було просто холодно у підвалі. Пішли ми тільки через дитину”, – розповідає Ольга Ключка.

Наше традиційне бліц-опитування:

Улюблений напій?

• Сік з манго

Улюблена страва?

• М’ясо, у будь-якому вигляді. Так, я м’ясна людина – сміється Ольга

Улюблене місце в Ірпені?

• Його вже немає. Точніше є, але в іншому вигляді. Зараз, де знаходиться парк Правика колись між собою те місце ми називали «Парк пеньки». Проводили там багато часу у студенські роки

Улюблена книга?

• Не читаю, більше люблю дивитись фільми. Чоловік у мене читає “запоями”, як то кажуть, і тільки встигає закачувати електронні книги. Дитині зараз читаю книгу «Чомучка», де зібрані відповіді на всі питання

Улюблений фільм?

• Зараз у мене є улюблений мультик: «Огрики». Вони прикольні, смішні, добрі, сімейні, мультик з підтекстом. Дуже він мені зайшов

Улюблений колір?

• Зелений

Улюблена пора року?

• Осінь

Чим займаєтесь поза роботою?

• Тортиками ))

Чим пересуваєтесь містом?

• Власною автівкою

Опишіть себе трьома словами?

• Енергійна, трошки дураченська, весела. А взагалі, я просто Льолік

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше “Інформатор БІГ” писав про подружжя Крезубів з Гостомеля, яке вдруге почало власну справу “з нуля” , про Аліну Шут з Ірпеня та період від депресії до життя наповненого фарбами і манго та про Юрія Цвіцінського з Ірпеня – звичайного незвичайного вчителя фізкультури, власника мрій і тенісного корту.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!

Дарія Сльоза