Кожній людині потрібно вряди-годи відпочивати. Аби розслабитись, перезавантажитись. Хтось обирає для цього ліс або просто зелену галявину неподалік власної оселі, хтось – бере під пахву вудку і біжить на річку, а в когось є потреба відвідати цікаві або ж узагалі унікальні історичні місця.
Пропонуємо побувати в окремих локаціях Бучанського району з непересічною історією. Про них сьогодні ми – Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, та Дарія Сльоза, студентка та журналістка – спеціально для Інформатора БІГ хочемо розповісти. Тут буде багато про залізницю, дачі й парки. Адже чимало населених пунктів БІГ-регіону виникли із будівництвом Києво-Ковельської залізниці, а місцевість, завдяки чудовим рекреаційним можливостям, стала розвиватися як курортна. Про цікаві факти ми дізналися, вивчаючи різні джерела.
1. Вокзал Бучі: одна з найстаріших будівель міста
Адреса: м. Буча, вулиця Жовтнева,3
Вокзал, з якого люди вирушають залізницею у своїх справах чи приїжджають додому, для бучанців настільки звичне місце, що мало хто звертає увагу на архітектуру вокзальної будівлі. А тим часом саме завдяки залізничному сполученню у 1898 році під час будівництва Києво-Ковельської залізниці, неподалік села Яблунька, з’явився перестанок Буча. А пізніше – вокзал. Такі споруди на той час будувались з елементами репрезентативності, адже тодішня новація – залізниця – мала привертати до себе увагу. «Вокзали отримували характерний силует, який вражав видовищністю та запам’ятовувався, як це й належало своєрідним новим воротам міста», – зауважує науковець Іван Студницький.
Залізничний вокзал у Бучі
Також він розповідає про особливості архітектури Бучанського вокзалу: «… у архітектурі групи вокзалів та станцій Малин, Маневичі, Чоповичі, Олевськ, Буча, які побудували напевно за проектом одного архітектора на межі ХІХ—ХХ ст., мальовничо переплелися риси романської та готичної архітектури. В архітектурній композиції фасадів привертає увагу вміло застосований контраст між глухими масивними стінами з контрфорсами та середньовічними елементами — пінаклями, аркатурними фризами, біфоріями та трифоріями, декоративно трактованими баштами й високими покрівлями».
До речі, від часів початку залізничного сполучення на станції Буча збереглася не лише будівля вокзалу. А й, як зазначає громадська організація «Мапа Реновації», тут можна побачити паровозну гідравлічну колонку – пристрій, який використовують для залиття великих обсягів води в паровозний котел.
Як дістатися:
Власною автівкою з Києва маршут до Бучанського залізничного вокзалу складає 30 км. По часу це орієнтовно 50 хвилин. Також можна доїхати маршруткою від станцій метро «Академмістечко», «Святошин» або «Мінська». Маршрутки ходять часто, і, хоча багато з них прямує на Немішаєве, Микуличі, Бабинці, Бородянку, Бучу вони теж не оминають. Від станції «Святошин» також їздять електрички, які зупиняються в Бучі на трьох станціях: «Лісова Буча», «Буча» та «Склозаводська». Це й не дивно, адже колії тут з’явилися задовго до заснування міста.
2. Буча: Садиба Штамма
Адреса: м. Буча, вулиця Києво-Мироцька,133
Не просто садибу, а псевдозамок у неороманському стилі – колишню дачу Євгена Штамма, радника правління Києво-Ковельської лінії Південно-Західної залізниці, можна побачити у Бучі. І хоч нині стан споруди аварійний, цей зразок вишуканої дачної архітектури початку XX сторіччя досі вражає своїми витонченими архітектурними формами. На фасаді будівлі – круглі вежі, декоровані отворами у вигляді бійниць із шатровими завершеннями. Стіни прикрашає складний цегляний декор.
Загалом у маєтку, окрім центрального псевдозамку на 676 кв м, було ще 5 невеликих будинків – площею від 35 до 116 кв м.Відомо, що Штамм займався благодійністю і в одному з цих будинків він відкрив школу для місцевих дітей.
На початку ХХ ст., коли у регіоні орудували різноманітні збройні утворення, родині Штамма довелось тікати від загону отамана Орлика заздалегідь викопаними підземними ходами. В такий спосіб сім’ї вдалося врятуватися. Щоправда, зараз підземні ходи засипані, тож не варто їх шукати.
Садиба Штамма у Бучі
Після встановлення радянської влади в уже націоналізованій садибі облаштували дитячий будинок. А з 1980-х, після капремонту тут розташували санаторій «Дружний» для лікування дітей з психоневрологічними захворюваннями. А коли у 2004 року в будівлі сталась пожежа, садиба вже не використовувалась.
25 липня 2019 року управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації своїм наказом № 67 внесло садибу Штамма до переліку щойновиявлених пам’яток культурної спадщини.
Як дістатися:
Дістатися до Бучі можна на маршрутках від метро “Святошин”, “Академмістечко” та “Героїв Дніпра”, або електричками в напрямку Тетерева і Коростеня.
3. Ірпінь: Залізничний вокзал
Адреса: вулиця Центральна, 27
Якщо ви прибуваєте до Ірпеня залізницею, розпочніть знайомство з містом із залізничного вокзалу. Він не такий помпезний, як у Бучі, але безумовно вартий уваги, адже саме завдяки Києво-Ковельській залізниці й виникло місто Ірпінь. Ще до початку минулого століття його на карті не існувало. В другій половини XIX століття виникла німецька колонія Северинівка – у районі нинішньої вулиці Северинівської. А коли збудували залізницю Київ-Ковель із роз’їздом «Ірпінь», почало формуватись містечко, яке населяли співробітники залізниці. Тоді ж Ірпінь, як і Буча, здобув неабияку популярність у дачників, які купували земельні ділянки і забудовували довколишні місця садибами.
Залізничний вокзал в Ірпені
Оскільки пасажиропотік збільшувався, було збудовано вокзал, який відкрили 20 травня 1904 року за типовим проєктом національно-романтичного напряму, популярного на той час. У ньому архітектори намагались стилізувати будівлі на традиціях народного хатнього будівництва. «Поширеними були будівлі станцій, головний художній ефект яких був поставлений на контрастному поєднанні світлих гладких тинькованих стін і темного високого даху часто з мансардами й мезонінами на фігурних дерев’яних кронштейнах. Органічним доповненням архітектури цього типу виглядають дерев’яні ґанки входів. Серед типових зразків з території Сходу України слід назвати групу вокзалів, побудованих за типовим проєктом, на станціях Біличі, Святошин, Ірпінь, Титовичі, Сорока та Клавдієве», – зазначає дослідник Іван Студницький.
Деякі джерела називають і прізвище архітектора – це Євген Станілевич.
Цікаво, що статус станції роз’їзд «Ірпінь» отримав через 10 років після спорудження вокзалу – у 1914 році.
Як дістатися:
Власною автівкою з Києва маршрут складає 26 км. Але найпростішний варіант, звісно ж, електричкою зі столиці.
4. Ірпінь: Парк дерев’яних скульптур «Покровський»
Адреса: перетин вулиць Покровська та Котляревського.
Вочевидь, цей затишний куточок Ірпеня зацікавить родини з дітьми, адже саме тут вони можуть потрапити в казку. Це молоде місце, створене лише в 2016 році, однак парк дерев’яних скульптур «Покровський» – найбільший парк дерев’яних скульптур в Україні.
Парк дерев’яних скульптур Покровський
Майстри з різних куточків України створили для парку 30 унікальних скульптур з дерева, зобразивши казкових та міфічних героїв, тварин та птахів.
Також у парку облаштовано два дитячі майданчики та один спортивний. Поряд із парком розташована Алея героїв.
Як доїхати:
Парк знаходиться в Ірпені у мікрорайоні СМУ. З Києва можна дістатись з Академмістечка маршрутним таксі №392.
5. Ірпінь: Парк Письменників
Адреса: Ірпінь,вулиця Стельмаха, 20.
Парк Письменників формально досить молодий – його відкрили лише у 2017 році. Загалом Ірпінь упевнено просувається до отримання статусу міста парків. Тут їх багато: «Незнайко», Парк Перемоги, парк імені Михайла Стельмаха… Велика кількість парків – не дивина для курортної зони, якою донедавна був, і, сподіваємось, знову буде Ірпінь. Тож саме цю місцину свого часу обрали українські літератори, аби черпати натхнення під час перебування у Будинку письменників.
Парк Письменників в Ірпені
Будинок творчості письменників «Ірпінь» веде свою історію ще з 1936 року. Сюди, до курортної місцевості, любили приїжджати митці, аби працювати, спілкуватися і відпочивати. У різні часи у Будинку письменників працювали Андрій Малишко, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Олександр Довженко, Павло Тичина, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Максим Рильський та багато інших. Немало відомих творів народилося саме в Ірпені, зокрема, вірш «Рідна мати моя…» Андрія Малишка, роман «Собор» Олеся Гончара, «Переяславська рада» Натана Рибака…
Однак письменницький період – не перший в історії самої споруди. Її, як свою дачу, збудував у 1905 році у стилі неомодернізму київський підприємець Іван Чоколов у чудовому місці — на пагорбі, де поряд протікає річка Ірпінь, навколо ліс…
Будинок письменника
Тож і відносно нещодавно облаштований Парк Письменників є досить атмосферним. Тут буде цікаво і дорослим, і дітям. У парку можна побачити скульптури на літературну тематику, а ще – різноманітні романтичні та цікаві зображення. А біля самого Будинку письменників зміїться алея з дерев’яними скульптурами дітей, неподалік ставок із фонтаном і скульптурою рибалки, дерев’яні альтанки. Через парк протікає струмок з декоративними містками. Тож прогулянка парком буде приємною і цікавою.
Як доїхати:
Із Києва до парку можна доїхати маршрутним таксі №№392, 395 чи №400. Також, від залізничого вокзалу “Ірпінь” до парку Письменників – 500 метрів, це приблизно 7 хвилин пішки.
6. Ірпінь: Гідрологічний заказник «Криничка»
Розташований: між вулицями Глінки та Ново-Оскольська
Якщо ви втомилися і хочете перепочити та попити чистої джерельної води, прямуйте до урочища Пилипів Потік, де знаходиться Гідрологічний заказник «Криничка». Ця пам’ятка, вочевидь, не менш унікальна, ніж набагато відоміша «Дзвонкова криниця» біля Межигір’я. Перші згадки про «Криничку» містяться у документах Петра Могили, який описував місце на 8 джерелах. Тут у 20-х роках минулого століття ченці спорудили дзвіницю, виявивши цілющі властивості води «Кринички». Є легенди про випадки чудодійного зцілення, зокрема, про те, як прозріла сліпа жінка, вмившись джерельною водою. Кажуть, що вода з «Кринички» може стояти дуже довго і не псуватися.
Гідрологічний заказник Криничка
«Криничка» має велике природоохоронне, рекреаційне, естетичне та релігійне значення. І люди розуміють важливість збереження такого дорогоцінного джерела. Саме тому завдяки зусиллям небайдужих активістів 21 жовтня 2010 року на 35 сесії Київська обласна рада V скликання своїм рішенням № 866-35-V надала «Криничці» статус гідрологічного заказника місцевого значення.
Як доїхати:
Поруч із “Криничкою” проходить маршрутне таксі №379. Назва станції “ЖК Синергія”, пішки від неї 3-5 хвилин до гідрологічного заказника.
7. Ворзель: Уваровський дім
Адреса: селище Ворзель, вул. Курортна (Великого Жовтня), 37-а.
Будинок, у якому нині розташований Ворзельський музей історії і культури «Уваровський дім» – майже ровесник селища: Ворзель заснований у 1900 році як дачне селище, а в 1902 році Карл Септер -київський фабрикант, купець 1-ї гільдії, звів тут будинок. Пізніше продав його Наталії Уваровій — доньці відомого київського підприємця та мецената Федора Терещенка. Тоді вона була одружена з повітовим предводителем дворянства Сергієм Уваровим. За іншими даними, будинок викупив сам Терещенко і подарував його своїй доньці.
Цей цегляний двоповерховий будинок насамперед привертає увагу незвичною баштою з флюгером, встановленим на покрівлі з металевої черепиці.
Графиня Уварова, яка любила відпочивати тут влітку разом із родиною, посадила у маєтку екзотичні рослини та дерева, проклала піші доріжки. Щоправда, Наталія Федорівна не довго тішилась своїм будинком: у 1917 році родині Уварових довелось емігрувати до Англії.
Уваровський дім у Ворзелі
В Уваровському будинку розташували школу, у якій, до речі, працював вчителем відомий український письменник Валер’ян Підмогильний. Пізніше тут функціонували майстерня і бібліотека.
А в 1960 році у школі діяв кінотеатр «Космос», який був відомий навіть за кордоном. Його унікальність полягала в тому, що кіномеханіками тут були самі учні. А в 90-х роках минулого століття стін будинку торкнулась розруха. І лише у 2007 році селищна рада власним коштом реконструювала будинок. Тоді в ньому і відкрили музей «Уваровський дім».
Як доїхати:
Електропоїзд – від ст. “Київ-Пасажирський” або “Святошино” до зупинки “Ворзель”. Далі пройти у напрямку руху 200 м по лівій стороні, час у дорозі – 40 хв. Власною автівкою із Києва у середньому дорога триває 45-50 хв.
8. Ворзель: Дача Альберта Зейделя.
Розташування: на території санаторію «Прапор».
Усі небідні кияни, будуючи на початку ХХ століття дачі у БІГ-регіоні, прагнули внести в архітектуру свою родзинку. Серед них безумовно цікавою є дача Альберта Зейделя – з класичним портиком, трикутним фронтоном і чотирма колонами корінфського ордеру.
Дача Зейделя у Ворзелі
Альберт Зейдель – магістр фармацевтики – мав найбільшу аптеку в Києві. В ній можна було купити не лише фармацевтичні препарати, а й вишукані вина. А ще – Зейделя можна назвати певним чином конкурентом знаменитого підприємця Генріха Брокара. Приблизно у той самий час Брокар почав випускати мило та інші парфумерно-косметичні засоби, міцно закріплюючись на ринку не останнім чином завдяки схемам відомої «брокарівської» вишивки, яку друкували на упаковках мила, і яка похитнула традиції споконвічної української вишивки.
Так от, Зейдель також випускав мило, до того ж, вважав його не косметичним засобом, а винятково гігієнічним. Він збудував у Києві на Лук’янівці миловарний завод, де вироблялась продукція відповідно до саме фармацевтичних стандартів.
Як доїхати:
До Ворзеля можна доїхати маршруткою №424. Вона відправляється від метро «Святошино».
9. Немішаєве: Палац фон-дер Остен-Сакенів
Розташування: на межі селища Немішаєве та села Мироцьке.
І, звісно, який же БІГ-регіон без палацу? І він у нас є – це палац фон-дер Остен-Сакенів, який розташований у колишньому Микулицькому маєтку, до складу якого входило Мироцьке.
У 1805 році маєток отримав у дар граф Карл Сакен, а далі, після низки успадкувань, його власником став Карл Остен-Сакен.
Одноповерховий цегляний палац з наріжною баштою власники маєтку збудували у першій половині XIX століття. Він був досить помпезним, з вежею, парадним входом, прикрашеним колонами і багатим декором. Навколо розбили парк, який частково зберігся і зараз, власне, як і руїни самого замку.
Власники маєтку тут мінялись часто, і ними були не лише імениті особи. Коли у 1904 році садибу купив селянин Андрій Кулик, вона складалася з палацу та двох дерев’яних будинків у засадженому фруктовими деревами парку. У парку також була альтанка, ставок на річці Орлянка, а ще – оранжереї.
Та й Андрію Кулику не довго довелось тішитись тим, що він власник замку. Адже з часу встановлення радянської влади, після тотальної націоналізації майна, в палаці розташували клуб заводу біохімічних препаратів. А наприкінці ХХ століття, після пожежі в клубі, він перетворився на руїни, які втім, є досить колоритними і їх варто побачити. Адже навіть у цих руїнах проглядається колишня велич.
Як доїхати:
Маєток Остен-Сакенів – розташований неподалік столиці, на території селища Немішаєве. Доїхати туди досить легко. Потрібно оминути Ворзель трасою Київ – Ковель (автошлях E373, або «Варшавка») та звернути на ґрунтову дорогу, що веде до села Мироцьке. Із Києва маршрут – 45 км.
10. Немішаєве: пам’ятник картоплі
Адреса: Немішаєве, вулиця Чкалова, 22
На території Інституту картоплярства НААН України у 2008 році встановлено пам’ятник картоплі, створений вінницьким скульптором Миколою Крижанівським. На ньому зображено 8 бульб картоплі сорту «Скарбниця», яку вивели науковці цього-таки інституту. На пам’ятнику бронзовими літерами викарбувано вислів Героя України, академіка Михайла Зубця: «Картопля — найкращий скарб людей тутешніх. Надія поколінь прийдешніх».
Якщо придивитись – можна побачити на пам’ятнику й зображення ворога картоплі колорадського жука. Дехто каже, що у кожного, хто сфотографується біля цього пам’ятника, чудово вродить картопля. Хочете спробувати? Зробили селфі – і на город!
Пам’ятник картоплі у Немішаєвому
До речі, донедавна це був єдиний в Україні пам’ятник картоплі. Але у 2021 році на Житомирщині, в Овручі, відкрили ще паркову скульптуру із зображенням картоплі. Щоправда, не в дослідницькому жанрі, а в розважальному – ця скульптура створена в межах гастрофестивалю “Поліська пані Картопелька”.
Тож ці дві скульптури – не конкуренти, а, радше, партнери.
Однак у світі різноманітні пам’ятники картоплі – не рідкість. Вони встановлені на Кіпрі, у Бельгії, Франції, у сусідній Білорусі… Ось така хороша підказка для мандрівників, які хотіли б створити свою колекцію «картопляних» скульптур.
Як доїхати:
Поруч із селищем Немішаєве проходить маршрутне таксі №212. Власною автівкою із Києва – 48 км.
Раніше Інформатор БІГ писав про мальовничі місця Київщини для сімейних вихідних, про біороботів, плетена хата і піч на санях: маловідомі таємниці Чорнобиля та про те, звідки у Києві взялись каштани.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Інна Косянчук, Дарія Сльоза
Фото: Дарія Сльоза та з відкритих джерел
