ОБЛИЧЧЯ РЕГІОНУ: Патоль Мойшевич – художник з Ірпеня, який ще трохи шиє. Людина, яка створює новітню історію

Патоль Мойшевич волонтерить все своє свідоме життя. А в проміжку між допомогами встигає малювати. Картини маслом від Патоля відомі по всьому світу. Частина його творчості зберігається в приватних галереях дуже відомих людей. З початком Великої Війни напрямок творчості змінився і перше полотно було присвячено вбитим дітям Приірпіння.

Патоль Мойшевич настільки харизматичний, що Інформатор БІГ не буде переказувати його слова, адже вони втрачатимуть автентичність і колорит. Ми навмисно хочемо дати пряму мову митця.

Дитинство:

Родили такого хорошого хлопчика в 70-му році, назвали Анатолієм Михайловичем по пашпорту, а в сім’ї Патолем Мойшевичем. Так він і жив помалу, жив не тужив, вчився на відмінно, закінчив педуніверситет Драгоманова. Факультет фізмат та астрономії. Моя мама вчителька, а в мене з вчителюванням не склалося, бо я був бешкетником і пішов по лінії тата і став художником в душі, в соціумі мене бачать як ландшафтного дизайнера.

Я з дитинства малював, вирішував усі задачки на уроках, перевертав зошит і малював всяких козликів, коли став старше, то почав малювати дівчат. В мене з дитинства було дві мрії – купити собі мольберт і хороші фарби та телескоп справжній.

Життя:

Моє хобі художнє вилилося в професію, в кінці 90-х почали в моду входити професійні ландшафти, і так я себе знайшов ландшафтним архітектором. Є великі публічні роботи.

З 14-го року я пішов на Майдан, де вся ця підтримка вилилась у волонтерство і почалися поїздки на схід, на Донеччину, на Луганщину. А коли почалася Велика Війна я почав їздити на передову.

Ранок 24.02.2022 і окупація

Я ж любопитна дитина, і мені було цікаво роздивитися на полі куди танчики їдуть і куди вони стріляють. Але так, як я людина цивільна, то я не міг все розгледіти грамотно. Спочатку мене постріляв снайпер, але недолуго постріляв, бо був дуже далеко. Він дочекався танка і вже танк конкретно в нас поцілив. Контуженими ми із сусідами гасили квартири. Повністю вибило балкон, вітальню, вікон не було. І 5 березня  ми попали в окупацію. 9-го випадково по радіо почули про зелений коридор і вирішили в п’ять хвилин зібратися і чкурнути. Я взяв тільки зброю свою зареєстровану і кота. Ми попали під мінометний обстріл, машина отримала осколкові ураження. Я їхав вже на спущених колесах і допомагав людям. Нас їхало тоді 6 машин.

Блок-пост орків і народження творчої ідеї:

Перша картина з’явилася після того, як в Ірпені розстріляли дітей. Я перед цими розстріляними дітьми цілу ніч в Стоянці простояв у росіян на блокпосту.

Вони просто не знали що з нами робити до ранку. В мене з собою була зброя, але вони її не знайшли. Бо тоді тільки один був би варіант – розстріл. На блокпосту ранком нас відпустили і я зміг виїхати з Ірпеня, це було з 9 на 10 березня. 

Як поводили себе орки?… Півночі ми стояли мерзли, лише на світанку вони нам дозволили прогріти авто.

Я поїхав до брата на західну Україну, нас із братом у родині усього двоє залишилося. Я їхав майже добу бо взнаки давалася контузія.

Деокупація:

Я рвався назад, тільки-но дізнався, що Ірпінь зачистили від окупантів. Почали підтягуватись в місто і волонтери. Я почав їздити розвозити людям, що залишилися у Бучанському районі і продукти, і одяг. Озера, Бородянка, Загальці, Мощун… ну просто усюди, де потрібна була допомога. А коли ситуація трохи  стабілізувалася, почали вже працювати магазини і люди трохи прийшли до тями, то почав їздити до військових. Багато хлопців наших ірпінчан воює і у всіх є потреби, бо вдіти і спорядити потрібно кожного нашого бійця. Фонд Громади Приірпіння підтримує ірпінчан дуже сильно, не тільки тих хто воює, а й їхні родини.

Допомога тилу, відшиваємо на фронт:

Ми напряму спілкуємося з парамедиками. Вони кажуть, які потрібні ліки. І ось у зв’язку із великою кількістю поранених, виникла потреба в ношах. Ми взяли одну машинку, сіли і на пробу шили вночі. Отак відшили перші ноші. А потім нам вже наші друзі з діаспор почали привозити ще машинки. Парамедики нас консультували як треба шити правильно, які шви мають бути, як буде усім зручніше і таке інше. 

Машинки в нас налагоджує майстер-волонтер, він приходить наскільки йому дозволяє здоров’я. Він один з тих, хто відшивав бронежилети в радянські ще часи. Бо майстрів по швєйці мало, а кожна машинка – це  інструмент. Як жінка – до кожної потрібен свій підхід.

Плани на майбутнє:

Не вигоріти до Перемоги. Зберегти наснагу допомагати фронту. Закінчити свій власний волонтерський мистецький проект по картинах та марках. І ще… сильно хочеться, щоб дехто врешті-решт мене вислухав і зрозумів мій вчинок… 

Наше традиційне бліц-опитування:

Улюблений напій?

• Квас

Улюблена страва?

• Жарена картоха з лисичками

Улюблене місце в Ірпені?

• Магазин Акварелька

Улюблена книга?

• Книги Паоло Коельйо

Улюблений фільм?

• Фільми Люка Бессона

Улюблений колір?

• Червоний та жовтий

Улюблена пора року?

• Глибока осінь

Чим займаєтесь поза роботою?

• Пишу картини, люблю готувати

Чим пересуваєтесь містом?

• Пепелацом з гравіцапою

Опишіть себе трьома словами?

• Просто імПузантний парніша

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше “Інформатор БІГ” писав про Євгена Смаригу з Ірпеня – з кавою на позитві та про Володимира Альохіна з Микуличів – суворого директора душевного коледжу, а також про Миколу Зінченка з Нової Греблі – про його секрети довголіття та майстерності 77-річного армреслера.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!

Марія Ковальова