Кавоман Олександр Мащенко з Ірпеня: як пристрасть переросла у бізнес

Олександр Мащенко – простий, відкритий та щирий. Він – підприємець, який вже знає, що таке втрачати. Чоловік втратив одну кав’ярню під час повномасштабного вторгнення, а інша, що функціонує вже 3 роки, – вціліла і одна із перших в Ірпені відкрила свої двері після окупації. Тоді, за один день, Олександр приготував 527 порцій кави. Він не боїться ризикувати і вірить у Перемогу, тож місяць тому ухвалив рішення розширювати бізнес далі…

Сьогодні в Інформаторі БІГ історія Олександра, який готовий віддати усе іншим, чим і займався в Ірпені після початку повномасштабного вторгнення, а виїхав з міста у старій курточці, рукава якої були просякнуті бензином. Його знають усі, коли проходять повз кав’ярню – вітаються й тиснуть руку. Так було навіть під час нашого інтерв’ю.

Дитинство. Теплі спогади

Олександр народився в селі на Сумщині у родині, де з трьох дітей він був наймолодший, у райончику, який називає “компанійським”. Він із теплом пригадує свої 10-12 років, коли в яру, на схилах, вони з хлопцями ганяли м’яча.

“Не важливо, яке в мене було взуття, я завжди грав у футбол. Навіть, коли робив якійсь домашні справи, мене все одно весь час хлопці тягнули на футбольне поле. Хоч зараз я вже не граю, але у свій час футбол дав мені все”, – впевнено говорить Олександр.

Університетські роки

Олександр закінчив Сумський державний педагогічний університет. Спецалізація – олімпійський спорт.

“Пам’ятаю той момент, коли ми стали бронзовими призерами чемпіонату області серед аматорів. Ми заявилися як команда студентів”, – згадує Мащенко.

В Ірпені Олександр мешкає  близько семи років. До переїзду – працював у школі, вчителем фізичної культури та тренером з футболу. Також у нього була своя футбольна команда дітей. Олександр хотів, аби вона була конкурентоспроможною, і дітей хотів показати, і щоб вони пограли вдосталь. Фінансування практично не було, тож на всі витрати кошти брали з власної кишені. По приїзду в Ірпінь чоловік планував знову піти працювати в школу, але склалось інакше. Почав працювати звичайним продавцем продуктових товарів, потім став “універсалом” – нарізав сир, ковбасу, випікав хліб, круасани, роліні та навчився варити каву.

Початок створення власного бізнесу

“Період короновірусу. Все почало закриватись і ми з дружиною сиділи вдома без роботи. Я просто не хотів їздити туди-сюди на таксі, адже в той період працював у двох магазинах – в Ірпені та Бучі. А це означало, що мені потрібно було розірватись. Ми сиділи з дружиною вдома близько двох місяців. Подумали, поговорили і вирішили відкрити власний бізнес, принаймні – спробувати. Позичили кошти і просто “стартонули”, почали готувати каву. Ось, завтра, 19 серпня 2023 року, цій точці виповниться вже 3 роки, тож ми святкуватимемо і запрошуємо всіх розділити цю подію з нами. У нас була й інша точка – кав’ярня біля Ірпінського вокзалу, але під час бойових дій її було зруйновано. А ще одну, нову кав’ярню ми відкрили місяць тому. Теж в Ірпені”, – розповідає Олександр.

Перешкоди на шляху до створення власної справи

Перешкод на шляху Олександра було чимало: пандемія, війна, підвищення цін. Та найбільше по бізнесу вдарила війна.

“Я практично завжди тут. Щоб десь і заощадити, десь менше платити зарплатню, в тому сенсі, що працівником буду я сам. Все дорожчає – світло, закупка, кожен раз приїжджаєш за товаром – а він вже за іншим прайсом. Я ж звик до останнього тягнути, щоб не підіймати ціни у кав’ярні”, – пояснює підприємець.

Олександр був готовий до вимкнень світла, він розумів, що осінь та зима 2022-2023 будуть жорсткими, тож взяв в оренду генератор та провів на задній двір, щоб не торохкотів, а відвідувачам закладу було комфортніше.

Назву закладу придумала дружина Анна. Логотип теж придумали самі. На ньому є символічна абревіатура “Ірпінь” англійськими літерами.

Особисте життя. Подружжя Мащенків разом уже 8 років. Як вони познайомились?

“Я був на лікарняному і проходив курс реабілітації. Тоді саме працював у школі. Піді  час гри в футбол отримав травму –  поламав 3 хребця в грудному відділі і був близько 3 місяців лежачий. З майбутньою дружиною познайомився на Пасху, 14 квітня. Тоді її запросив приїхати до нас мій друг, а її двоюрідний брат – Артем. Мене зачепило те, що вона почала про мене піклуватись та хвилюватись за мою спину. Наступного дня ми вже спілкувались по телефону, звісно, я зателефонував перший. Повернусь ще до теми з травмою, пам’ятаю, як приїхав до лікарні, а медсестра мені сказала: “Дякуй Богу, що ти відчуваєш ноги, синок”. А тоді, виходить, я не дарма взагалі не хотів їхати на футбол в того дня. Тоді запізнювався на маршрутку, потрібно було із села до міста доїхати. Окрім того, щось мене муляло, не хотів їхати. Але однаково на маршрутку побіг, встиг, поїхав. Коли потрапив до лікарні, дівчина з якою я спілкувався в той період, приїхала до мене, поспілкувались і вона поїхала. Все! Ось так, просто. Потім навіть не відповідала на смс, а я пам’ятаю, як ходив до неї 4-5 кілометрів пішки, коли вже маршрутки не ходили. У мене тоді трохи “депресуха” була, тут цей “розрив”, тут спина. Розрив стосунків. І просто в один момент я зустрічаю Аню. Ще й так склалось, що після одруження вона записана у паспорті так само як моя мама – Мащенко Анна Вікторівна, а ще –  у Ані день народження тоді ж, коли і в моєї бабусі. І третій момент – я народився на день Анни. Тобто, це була якась доленосна зустріч. Моя дружина, Анна, для мене як ангел-охоронець”, – ділиться Олександр.

Ранок 24.02.2022

Олександр прокинувся близько 06:30. Адже на 07:00 – потрібно бути на роботі. І коли він збирався, задзвонив телефон, на екрані висвітилось: “Мама”. Коли взяв слухавку, почув: “Все, Сашо, почалась війна, у нас в селі (ред: Сумська область) вже стоять танки”. Він не міг повірити, що таке можливо і відбувається наяву, але на роботу все рівно пішов, хоч і бачив, як люди їдуть з міста.

“Цілий день ми працювали. Тоді у нас була бариста – Ярослава, вона теж прийшла, але сказала, що вони з батьками теж збираються їхати з міста. Сама вона з західної України. І тоді вже було відомо, що в Гостомелі висадились ворожі десанти і здалеку долітали звуки вибухів. Але я все рівно не міг повірити, що вони сюди дійдуть. Працювали ми до 8 чи 9 вечора. Наступного дня йду на роботу і мені телефонує знайомий зі словами, що у моїй кав’ярні на вокзалі вибите вікно. Тобто вже на другий день війни в місті почали “працювати” мародери. І так, я приходжу, а мікрохвильовки вже немає, подіставали чаї, а коробки з чаями валялись просто по всьому вокзалу. Якби ще їх взяли, щоб пити, а це просто, залізли і шукали щось цікаве, а інше повикидали. Все, що залишилось, я повивозив на основну кав’ярню. Забрав кавомашину та кавомолку. Все, що було з продуктів – роздав людям, вони просто приходили, а я віддавав, адже перед війною ми з’їздили на закупи. У будинку, де знаходиться наша кав’ярня є бомбосховище. І, чесно, ми навіть по смітниках шукали різні підстилки, щоб люди могли вмоститися на них, щоб не спали на бетоні. Потім туди позносили воду, готували чай, бутерброди. Коли було вдома світло, готували й несли в укриття, багато людей туди приходило: бабусі, дідусі,  люди з дітьми. Я віддав все, що в мене було і з Ірпеня виїхав у старій зимовій курточці, яка була облита бензином і в старих, дірявих, робочих кросівках Nike у сіточку. Так, зимою у літніх кросівках.”, – згадує Олександр.

Подружжя Мащенків виїхало з Ірпеня 5 березня 2022 року, а повернулось 12 квітня. Той період, трошки більше місяця, жили на західній Україні, в Мукачево. Там їх тимчасово прихистили друзі. Але потрібно було шукати житло, а відповідно й роботу. Це було нелегко, вони буквально ходили по кав’ярнях, дивились оголошення на різних сайтах. Згодом вдалось влаштуватись у кав’ярню в центрі міста.

“Я там набрався досвіду. Познайомився з різними людьми, наприклад, з мамою та тіткою Насті Каменських, з Олексієм Дурнєвим і досі пам’ятаю, як готував йому еспресо лунго без цукру. І взагалі я там зустрічав багатьох з нашого БІГ-регіону. Додому збирався повертатись 10 квітня, але тоді на міні підірвалась людина, тож заїхав через 2 дні, 12 квітня. І одразу почали працювати. Наша вціліла кав’ярня одна із перших в Ірпені відчинила двері. Навіть коли ще не працювали продуктові, а людей тут, насправді, було дуже багато. І вони були голодні. Ми роздавали гуманітарну допомогу, кому могли, інколи сам ходив до пенсіонерів. А тим, хто про це не знав, особливо на “бокових” районах міста,  ми розвозили автівкою. Багато цікавих блогерів тоді тут було, шкода тільки, що приїздили вони не допомагати, а для піару”, – ділиться спогадами чоловік.

Коли Олександр повернувся в Ірпінь, певний час просто жив у кав’ярні, адже тут було світло та вода. Якось за один день він приготував 527 порцій кави. Більше 100 порцій – безкоштовно, для військових, комунальників, ТРО, працівників ДТЕК. Найбільше замовлень було від військових, 40 порцій американо з молоком. І він це робив швидко, щоб гаряче ж було. Гроші не брав, але стояла банка, хто мав можливість та бажання – кидав туди. Звідти і брав кошти на закупку стаканчиків, чаю та кави. І так щодня. Щодня – більше 100 безкоштовних порцій кави.

-Як ви наважились на відкриття нової кав’ярні в такий час?

“Нагодилось цікаве місце, адже я не відкриваю кав’ярні “аби де і аби було”. До того ж ми отримали грант від держави. Просто ризикнули, вийде/не вийде, потрібно рухатись далі, розвиватись. Але відкрили заклад ще до того, як отримали грошову допомогу. Тобто почали щось закуповувати, потихеньку, своїми силами. Так ризикнули, що ось нашій новій кав’ярні майже місяць, а іншій – вже 3 роки. Взагалі, якби у мене не було кав’ярні – я був би голий та босий. У мене тут все. Навіть в період окупації тут залишився український паспорт”, – підсумовує Олександр.

Наше традиційне бліц-опитування:

Улюблений напій?

• Капучино

Улюблена страва?

• Гречаний суп

Улюблене місце в Ірпені?

• Моя кав’ярня в центрі міста. Я люблю це місце і все віддаю, аби воно ставало дедалі кращим

Улюблена книга?

• “Історія Степанівського футболу”, там описані місця, де я народився, і трохи є про мене

Улюблений фільм?

• “Аватар”

Улюблений колір?

• Червоний

Улюблена пора року?

• Літо

Чим займаєтесь поза роботою?

• Відпочиваю від роботи

Чим пересуваєтесь містом?

• Автівкою, електросамокатом та власними ногами

Опишіть себе трьома словами?

• Веселий, компанійський, трудоголік

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше Інформатор БІГ писав про Тетяну Матюшенко з Бучі – комендантшу, бізнес-леді та вірну дружину викраденого ворогом чоловіка, про подружжя Крезубів з Гостомеля, яке вдруге почало власну справу “з нуля” та про Константина Гудаускаса – громадянина Казахстану з Бучі, який евакуював понад 200 людей.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!

Дарія Сльоза