Лаврентій Кухалейшвілі незламний активіст за життєвим покликом та власними переконаннями. Під час окупації Ірпеня евакуював більше двох тисяч містян та сотням допоміг вижити.
Сьогодні в “Інформатор БІГ” історія волонтера з білкою. Рудий допитливий Чіп під час інтерв’ю невпинно спостерігав за ходом бесіди і намагався відсьорбнути трохи кави.
Лаврентій та Чіп
Дитинство – народження активіста
Лавр, Лавруха – так називали майбутнього відомого ірпінського екозахисника і волонтера Лаврентія Кухалейшвілі в дитинстві. Ім’я скорочують і досі.
Хлопчик із складним іменем та прізвищем народився в Ірпені та все життя прожив в батьківській хаті на 10 лінії. Разом з вже покійним татом будували теплицю та облаштовували веранду.
Лавруха ріс серед сосен, щозими ковзав з друзями на санчатах по лісових гірках.
Любов до природи і жага зберегти зелений Ірпінь виросли разом із хлопцем.
Становлення шляху ековоїна
Лаврентій обрав юридичний факультет Національної Академії ВСУ.
Захист рідного міста від вирубки та тотальної забудови стали основною метою молодого адвоката. Саме через це, Лавруха пішов у політики і тривалий час був депутатом ІМР від партії “Свобода”.
Через активну громадську позицію на Лаврентія постійно тиснули можновладці. Йому погрожували, спалювали автівку та усілякими засобами намагалися заткнути рота.
Громадський рух “Захист зелених зон Київщини” займав майже весь час Лаврухи. Щодня він з однодумцями фіксував незаконні забудови, проводив акції протесту проти вирубки сосен та дубів, слідкував за збереженням парків. Іноді доходило й до жорстоких бійок.
Боротьба з забудовниками
Щодня він з однодумцями фіксував незаконні забудови, проводив акції протесту проти вирубки сосен та дубів, слідкував за збереженням парків. Іноді доходило й до жорстоких бійок
Головною розрадою Лаврентія є улюбленець соцмереж більча Чіп. У дворі на ялинці було більчаче гніздо, там народилося двоє більченят – Чіп і Дейл. Одного разу Чіп випав з гнізда і зламав хребет. З того часу незмінний супутник Лавра оселився в будинку.
Чіп – патріот
Чіп приймає водні процедури
Чіп наглядає за порядком
Дейл іноді прибігає навідати братана, та для Чіпа найкраща компанія – це Лаврентій, точніше його плече.
Прогулянка на природі
Війна змусила ековоїна перепрофілюватися у сенсея-волонтера.
Ранок 24.02.2022
“Ми всі спостерігали за подіями в Гостомелі. Ранок був тривожний, ми прокинулись від гулу вертольотів, потім пішли вибухи і ми вже зрозуміли, що війна дійшла до нас”, – згадує Лаврентій і його завжди усміхнене обличчя стає суворо-серйозним.
Весь день 25-го лютого Лавруха намагався знайти зброю: “Поліція вивозила оружейку і всі документи. Нам зброї не лишили. В військкоматі та в мерії теж зброї не було. Ми почали самі облаштовувати блокпости з сусідами. В кого що було, колеса, пісок, блоки, цегла – все йшло в хід. У нас на всіх був один обріз та один бронежилет. Ми почали зливати паливо з автівок, все яке було. З них зробили 80 коктейлів Молотова або «Бандера-смузі». Частину віддали нашій ТРО, а частину прикопали на заплаві річки Ірпінь про всяк випадок.”
Становлення сенсея-волонтера
“Якось я пішов на вокзал. Ще працювали деякі магазини, людей було дуже багато. Мене покликав хлопець з ТрО, з яким ми перед цим познайомились. Запросив допомогти вивантажувати продукти з супермаркета АТБ. Тоді цей магазин безкоштовно віддавав продукти харчування на потреби населення. Завантажили з десяток машин різним крамом: починаючи з цукру, і закінчуючи дитячими підгузками. І він у мене питає: “У вас там є люди? Візьми собі продуктів, роздай іншим”. Воно і правда, у нас тут [по підвалах] було багато люду, в тому числі і з дітьми. Я вирішив взяти солодкого, щоб, знаєте, їх побалувати. І набрав шість пакетів. Прийшов сюди, пороздавав це все. Написав про це допис. І мені почали дзвонити і писати люди, що готові нам допомагати.
До нас приїхала величезна автівка, де було все: картопля, свіжі овочі в ящиках, засоби гігієни. Цей автомобіль буквально за кілька днів зібрали діти з двох вінницьких шкіл. Завдяки цим продуктам ми змогли ще нагодувати людей.
4 березня 2022 року — був останній день, коли ще можна було виїхати з Ірпеня. Мій знайомий ще зміг вивезти колону людей на Вінницю.” – згадує Лаврентій.
Порятунок для містян
“Біля нас є будівля — колишня семінарія. Якось я побачив, що туди залізли мародери, хотіли взяти звідти якусь їжу. З’ясувалось, що в цьому приміщенні була кухня, техніка, великий генератор. Так з’явилася ідея зробити там центр допомоги всім охочим, щоб у людей було де зібратися, щоб була їжа, вода, електрика.“
Люди самоорганізувалися дуже швидко. Вже наступного дня з’явилася жінка, яка відповідала за кухню, чоловік, який відповідав за господарчі питання. Ще одна людина відповідала за гуртожиток на базі цього центру.
Волонтерська кухня
“Ми пекли хліб, готували обіди. Головна проблема була в паливі, тому що генератор споживав його дуже багато. Тоді на своїй сторінці в Фейсбуці я звернувся до друзів з проханням допомогти. І мені почали скидати гроші. За цей час ми встигли завезти під обстрілами майже дві тонни палива. Люди дуже допомагали. Наприклад, дзвоню і кажу, нам потрібно, наприклад, 400 л палива. Скидаю людині, яка в цей момент перебуває в Чернівцях, 20 тис. грн. Він шукає бочки, шукає паливо, привозить сюди, на Романівку, і ми це паливо під обстрілами переливаємо шлангом в каністри. Переносимо, вантажимо і по набережній летимо сюди. Військові дивляться на нас, як на дурних, всі тікають з міста, а ми назад повертаємось.” – розповідає Лаврентій про перший етап допомоги мешканцям окупованого Ірпеня.
Щоденні поїздки за паливом для генератора
«Одного дня надійшла інформація про те, що до нас ідуть орки. Я попросив усіх швидко організувалися, і ми одразу зачинили центр. На щастя, окупанти не дійшли до нас буквально один квартал. Далі 6 лінії вони не просунулись, через те, що там були воїни ЗСУ».
Центр допомоги ірпінцям протримався два складних тижні завдяки допомозі небайдужих людей та волонтерів:
«До нас приїжджав Маркушин зі своєю охороною. Зайшов, подивився, не привіз навіть і буханки хліба. Своє існування в окупованому ворогом місті ми забезпечували усі гуртом і самостійно».
Евакуація
19 березня російський дрон «помітив» семінарію і почалися масові обстріли. Ввечері на територію центру «прилетіло» від 30 до 50 снарядів. Було влучання в кухню. На щастя, ніхто не постраждав. Людей вирішили переселити в підвал.
Наслідки влучання
«Вже 20 березня о 6-й годині ранку почалися нові обстріли. Вони “лупашили” кожні 1,5–2 хвилини. Було пряме влучання в дах. Ми вирішили всіх евакуювати. Вивезли всіх людей, навіть лежачих на носилках. Усіх тварин: кроликів, папуг. Ігуана навіть була. Величезною колоною ми поїхали через Романівку. Загалом нам вдалося евакуювати більше двох тисяч ірпінців. Ні 200-х, ні навіть 300-х не було. Всі виїхали живими.”
В той же день окупанти обстріляли будинок Лаврентія. Повибивало всі вікна, теплицю розтрощило, тож волонтер разом з мамою і Чіпом також залишили місто.
Деокупація – повернення джедая
29 березня, коли закінчилися бойові дії, Лаврентій повернувся до Ірпеня та продовжив волонтерити.
«Я не знав подробиць щодо того, якою є ситуація в місті. Просто повертався. Навмання. Те, що тут побачив, це, звісно, жах. По-перше, у мене на подвір’ї був другий приліт. Побачив, що у мене ялинок немає, останні вікна повибивало: вибите скло, рами побиті, двері. Навіть кналізаційний люк снарядом продірявило. Все було розтрощене, понівечене. В місті людей майже не було. Потім ми поїхали в Бучу. Там побачили цю дорогу смерті. Вбиті люди лежали всюди, просто неба. Здається, 12 вбитих на стометрівці. Жахіття. Від побаченого просто крижаніла кров.
Я вирішив далі надавати допомогу, адже до мене почали знову писати й телефонувати люди з усієї України, які хотіли допомогти. В той час я познайомився з дуже класними волонтерами зі Львова, вони почали завозили нам продукти з мальтійського “Червоного Хреста”. Ми розвозили їх ірпінцям, які потребували негайної допомоги. Також у нас було багато одягу, ковдр і постільної білизни».
Допомога місцевим жителям
Повернення додому
Повернення додому та розбір завалів
29 березня, коли закінчилися бойові дії, Лаврентій повернувся до Ірпеня та продовжив волонтерити
Все літо, поки не налагодилося життя в Ірпені, Лаврентій активно волонтерив.
Коли Ірпінь трохи оговтався, Лавруха почав розвозити гуманітарку по всій Україні. Їхав туди, де люди потребували допомоги.
Зараз Лаврентій з Чіпом повертаються до своєї основної діяльності – збереження зелених зон. Зокрема, допомагає очищати й облаштовувати сквер «Лісовий» у Бучі, висаджувати нові сосни. Та сподівається, що найважчі часи для Ірпеня вже позаду.
Врятований сквер Небесної Сотні
Висадка нових сосен
Наше традиційне бліц-опитування:
Улюблений напій?
- Натуральна кава зранку та сік
Улюблена страва?
- Смажена картопля
Улюблене місце в Ірпені?
- Таких багато. Це всі наші останні зелені зони. Або річка Ірпінь
Улюблена книга?
- Еріх-Марія Ремарк “Тріумфальна арка”
Улюблений фільм?
- “Ванильне небо”
Улюблений колір?
- Усі блакитні тони
Улюблена пора року?
- Літо
Чим займаєтесь поза роботою?
- Громадською діяльністю
Чим пересуваєтесь містом?
- Волонтерським бусиком
Опишіть себе трьома словами?
- Трьома не можу) Можу так: Не боюся ставити високу планку, але вмію обходитись малим
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше Інформатор БІГ писав про Тетяну Матюшенко з Бучі – комендантшу, бізнес-леді та вірну дружину викраденого ворогом чоловіка, про подружжя Крезубів з Гостомеля, яке вдруге почало власну справу “з нуля” та про Константина Гудаускаса – громадянина Казахстану з Бучі, який евакуював понад 200 людей.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!
Марія Ковальова
