Ігор Бубнов з Ірпеня: “Хтось бачить спортивну студію як простий спортзал, а хтось – як місце сили. Мене хтось бачить як просто Бубу, а хтось – як сильну, добру людину. І це дуже важливо. Як людина бачить цей світ — так вона і живе”

Ігор Бубнов або Буба — тренер-аб’юзер, який у залі не дозволить вам розплакатися чи здатися, а поза тренуванням дасть слушну пораду, підтримає та поділиться досвідом. Адже він — людина-приклад. Приклад того, як треба любити своє життя та те, чим ти займаєшся. Як вдосконалюватись щодня, адже вчитись ніколи не пізно. Його світогляд будується на тому, що ми живемо в моменті, а його треба вміти ловити, щоб прожите життя було дійсно неймовірним. На перший погляд він здається суворим, жорстким, грубим — можливо, в межах зали, так і є. Але насправді Ігор є чи не одним з найщиріших чоловіків, який відверто поділиться почуттями та підтримає. І байдуже яка ти людина.

Сьогодні Інформатор БІГ перекаже вам історію Ігоря Бубнова, тренера з Ірпеня, власника спортивної студії, де люди досягають своєї мети. Розмова вийшла щирою та теплою: під час щемливих моментів ніхто не стримував сліз, а десь — щирих усмішок та сміху. Розмова викладена так, якою вона була — в такому ж порядку, без чіткої структури, але з емоціями.

Народився Ігор на Черкащині, у самісінькому центрі України, у родині жінки-виховательки та чоловіка-військового. Оскільки тато був родом з Донеччини, а мама з Черкас, родина перебралася в Донецьк, коли Ігорю було усього два рочки. Там він і почав писати історію свого життя. До 16 років Ігор отримував освіту в різних школах, а після випуску подався до спеціального військового закладу закритого типу. Там провів три роки, а потім, коли закортіло стати більш самостійним, зловив «попутку» та поїхав до Маріуполя.

«Тягнуло мене до моря, до Маріуполя. Я знав, що там була і досі є чудова школа боксу, адже на той час я вже займався цим видом спорту. Хотів вибороти звання майстра спорту, проте не вдалося»

Понад 10 років Ігор провів у Маріуполі. Гордо наголошує, що місто знає чудово, йому знайома ледь не кожна вуличка. Оскільки самостійне життя почалося з 16 років, Ігор знає, що таке праця, втома та бажання не зупинятися, а здобувати все, що тільки можна. Мотивацію працювати та здобувати Бубнов пояснює так:

«Мені подобається, коли чоловік є справжнім чоловіком. Він готовий на усе заради своєї коханої жінки, своєї родини. Він готовий рости та шукати варіанти, де ще заробити та де стати кращим. Мені подобається, що чоловік — боронить, захищає, дає усе»

Здобувати та працювати Ігор обожнює і в спортивній сфері: ще в дитинстві батько «пустив» в його кров такий собі наркотик під назвою “спорт”.

«Це мій хист, вподобання, залежність. І таких речей кілька. Це спорт, тату, секс та шопінг. Я люблю гарно одягатися, стильно виглядати. Я хочу та буду виділятися серед інших, і не тому що це треба комусь. Це треба мені. Я живу для себе та вважаю, що кожна людина має проживати своє життя заради самого себе. Змінюватися заради когось не треба, змінюватись треба лише у випадку, коли ти сам цього бажаєш. Близькі люди любитимуть вас такими, якими ви є», – чесно поділився Бубнов.

Спорту Ігор приділяє особливу увагу та з теплою усмішкою розповідає про те, з чого починався його шлях. З трьох років батько залучив його до футболу, адже сам його обожнював. Маму Бубнов називає дуже активною жінкою та вдячний їй за те, що вона робила для них. У часи перебудови, коли їсти було нічого, а батько отримав смішні пільги за звання «Героя Чорнобиля», вони намагалися робити усе, щоб Ігор був щасливий та розвивався. З першого до одинадцятого класу Ігор провів у футболі та грав з друзями, які грали в командах майстрів та збірних країни.

«Для мене це, мабуть, така велика честь, що я з ними грав. Я й зараз з ними спілкуюсь, і отримую від цього задоволення. Ніякого зухвальства, тільки дружба, що пройшла випробування роками», – усміхається Ігор.

Хоч футбол грав велику роль у житті Бубнова, це не допомогло уникнути неприємної ситуації: у 10-му класі Ігоря побили. Після того всередині виникло бажання давати відсіч, стати сильнішим, аби таких конфліктних ситуацій більше не траплялось. Тому наступною його «зупинкою» став саме бокс. Він не був перспективним. Тренер казав, що таланту до боксу в хлопця немає, проте є завзяття, працьовитість, бажання вдосконалюватися. І саме це спрацювало.

Поступово почали миготіти на горизонті перші здобутки, перемоги, змагання та боротьба за звання найкращого. Ігор пишається своїми досягненнями та називає їх для себе масштабними: він переміг у чемпіонаті Донецька серед юнаків, став призером України серед військовослужбовців з підрозділів зі змішаних єдиноборств, переміг у чемпіонаті Донецька серед спецпідрозділів та службовців та у чемпіонаті Черкаської області.

Проте головним своїм досягненням Ігор вважає те, що він завжди лишається людиною. Коли він після закінчення спеціального військового закладу пішов працювати у МВС, то психолог йому відверто заявив, що той є «випадковою, зайвою» людиною. І цьому було своє пояснення — Бубнов завжди шукав справедливості та боровся за неї. У запеклій боротьбі за чесність, Ігоря неодноразово звільняли з посад та відновлювали назад. Він довго працював у структурах, але прийшов час і захотілось перевернути свій світ догори дриґом: за 10 днів до вислуги у цілих 20 років Бубнов написав заяву на звільнення та пішов зі служби.

— Не шкодуєте про таке своє рішення? Двадцять років це не двадцять хвилин…

— Ну, так, двадцять років коту під хвіст, ні пенсії, нічого… Але яка пенсія? Ви подивіться на мене! Я вважаю себе сильною людиною, цілеспрямованою, мотиватором. Тому про пенсію ще зарано говорити, я туди не збираюсь!

Поруч з Бубновим завжди лишалася мета стати великим спортсменом, тренером, взірцем. Він поділився, що хоче, аби люди дивились на нього та набиралися мотивації працювати над собою. Саме завдяки фізичним навантаженням, постійною роботою над собою, люди, які бачать його вперше навіть на задумуються про те, що йому 45 років. Нові знайомі не дають йому більше 30-ти. Та стосується це не лише спорту: Ігор зауважує, що хоче бути взірцем чоловіка, батька, хорошої людини. Хоча Ігор і сам є мотиватором для своїх друзів, близьких та клієнтів у спортивній залі, свою мотивацію він знаходить у наших військових.

«У мене є друг, військовослужбовець, який отримав тяжке поранення. І він живе, він сильний та незламний, не збирається здаватися. Це дуже сильно мотивує», – упевнено каже Бубнов.

Другою своєю мотивацією чоловік називає бажання відмінно виглядати у 50-60 років. Він хоче довести, що вік та час не має влади над бажанням та можливостями. Ігор розуміє, що в усіх рано чи пізно настане фініш, тому він живе за принципом «лови момент» або «живи теперішнім». Він навіть має відповідне татуювання — «Carpe diem», що з латини перекладається як «лови —день/момент». Бубнов зазначає, що минуле вже прожите, майбутнє нам ще невідоме — є тільки теперішнє, і саме ним варто жити. І сьогоденню Ігор вдячний, адже за день йому вдається зробити купу улюблених справ, познайомитися із цікавими людьми, прожити цей день, наповнений емоціями. І саме зараз, в цю конкретну мить, людина бачить та переживає емоції, і це дуже важливо.

«От хтось, наприклад, бачить в вас гарну журналістку. Просто гарну. Хтось — кохану дівчину. Хтось цю спортивну студію бачить як простий спортзал, а хтось — як місце сили. Мене хтось бачить як просто Бубу, а хтось — як сильну, добру людину. І це дуже важливо. Як людина бачить цей світ — так вона і живе», – щиро наголошує Ігор.

Бубнов акцентує свою увагу на тому, щоб бути собою. Для нього це одна з таких собі притч, яку він повторював постійно. Треба бути собою, усміхатися навіть попри біль, адже усмішка робить нас щасливими та сильними. Вважає доречним іноді йти проти установок суспільства — відповідати добром на скоєне зло, проте засуджувати когось за іншу поведінку він не любить. Щиро вірить в те, що засуджувати когось іншого не можна, адже ти не прожив жодного дня у тілі цієї людини та не знаєш, чому вона вчиняє саме так. Від людей Ігор також не вимагає те, чого вимагає від себе, адже знає, що усі ми — різні та особливі. Однак Бубнову не подобається, коли йому нав’язують свою думку, яка не збігається з його власними поглядами. Так, він беззаперечно поважає думку інших та наголошує на цьому, але наголошує, що в нього є власна.

Однією з найважливіших формул життя Ігор вважає спорт. Адже підтягнуте спортивне тіло додає впевненості, бажання досягати ідеалу. Спорт дає гарне самопочуття, здорове підтягнуте тіло та увагу. Бубнов впевнений, що люди люблять увагу, можливо, не всі, але їх трчно тішить,, коли на них дивиться протилежна стать та захоплюється тим, що бачать. Хоч це лише оболонка, але вона грає важливу роль у нашому житті.

— На вашу думку, як на саму людину впливає спорт?

— Люди починають подобатися собі більше. Якщо ви подобаєтеся собі, то ви — розкута людина. У вас (звертається до авторки цієї розповіді) не пригнічений гормональний фон. Не переважає кортизол, гормон стресу. У вашому випадку, переважає жіночий гормон — естроген та трохи тестостерону. Ви даруєте життя. Ви — жінка, ви — Всесвіт.

Ігор наголошує на своїй любові до жінок, до їхньої суті. Вважає, що чоловік має робити перший крок, бути сильним, а жінку називає Всесвтіом, центральною енергією, яка дарує життя, яка є тилом, підтримкою. Чоловік зауважив, що жінки не мають конкурувати з чоловіками та не вважає це приниженням для жіночої статі:

«Якщо жінка конкуруватиме з чоловіком, буде сильніша, матиме більші… більший потенціал, скажімо так, то навіщо їй чоловік? Якщо вона все може сама, то не відчуватиме потреби у чоловікові. А для мене чоловік — голова, яка має думати, робити, приносити, ухвалювати важливі рішення. А жінка — шия, вона його направляє та дає настанови, допомагає стати правильний шлях», – переконаний Ігор.

Тут Бубнов згадав не лише про любов до сутності жінок, а й про окрему любов до малюнків на тілі. В свої татуювання Ігор вкладає великий сенс — на тілі викарбувані основні принципи, ставлення до жінки, батьків, до смерті, життя, тварин, сексу. На шкірі Бубнова розписано те, що може дати його чіткий опис, картину, повне уявлення про нього. З двома 16-річними хлопцями, яких він виховав, в нього є татуювання: 3 однакових, і він дуже цінує те, що чергове тату матиме ще більше сенсу, закарбує новий приємний спогад та залишиться слідом на шкірі. Ігор і сам зробив своє перше тату в 16 років — бубнову карту через прізвище Бубнов та літеру «К», що означала «курсант» Адже саме тоді, коли він був курсантом, в нього і з’явилося перше татуювання. Мама не оцінила такого прояву самостійності, а тато лише посміявся. Сказав, що зробив — ну й добре, що вже тут поробиш.

Ігор звернув увагу на те, що світ поступово змінюється. Змінюється ставлення людей до себе, одне до одного, до навколишнього середовища. Однак він не дозволяє собі засуджувати ті зміни та людей, що йдуть не у звичному напрямку.

«Наголошую, що ваше життя — це ваше життя. І я ніколи не зроблю ваш крок за вас. Ви все маєте усвідомлювати самі та робити усе самостійно, ніхто ніколи повноцінно за вас нічого не вирішить. Адже якщо ви чогось не хочете, а вас змушують, ви ж вигадаєте спосіб, щоб уникнути того? Отож!», — сміється Ігор.

Оскільки життя Бубнова тісно пов’язане зі спортом, він невтомно повертається до цієї теми та з новим запалом у очах розповідає про своє захоплення. Ігор багато працював у різних спортивних клубах тренером, функціональним-тренером у напрямках кросфіт, функціональний бодібілдинг, та,очевидно, мав багато абсолютно різних клієнтів. І в кожного різні забаганки: комусь хочеться скинути вагу, комусь «набрати масу» та накачати м’язи, а хтось хоче просто привести тіло в порядок та підтягнути його, не скидаючи та не набираючи кілограмів. Тому Буба наголошує на тому, що кожному потрібен свій тренер. Той, який зрозуміє бажання свого клієнта та допоможе досягнути мети з правильним підходом, з щирим бажанням стати наставником. В цей момент Ігор згадав, що був присутній на відкритті відомих спортивних клубів та залів Ірпеня чи Бучі та отримував від цього справжнє, неповторне задоволення.

Ще у 2016 році чоловіку запропонували відкрити власну спортивну залу — той погодився без вагань, адже це —справа його життя. Було створено усі комфортні умови, спортивна зала виглядала як маленька здійснена мрія. Вже тоді Ігор розумів — це справа, яка дає йому сили. І саме нею він займатиметься. Адже він — фанат спорту. І це знають усі, хто мав можливість поспілкуватися з ним. Тренувати людей Бубнов почав ще у 2015-2016 роках, у Маріуполі, тому не вагався, коли йому запропонували створити власний осередок спорту. Він на той час вже здобув нові знання у Академії фітнесу, отримав три ступені та здав іспит, закінчив школу тренерів у напрямку кросфіту та фітнесу, закінчив перший курс дієтології та нутриціології.

Буба нагадав, що має юридичну освіту. Він закінчив магістратуру та орієнтується в правах та законах, але як риба у воді він почувається саме в сфері спорту. Тому зараз він навчається фітнесу та рекреації у Національному університеті фізкультури та спорту, отримує другу вищу освіту, яка конче йому необхідна. Бубнов поділився, що дуже любить навчатися. Він аж занадто жадібний то знань, тому намагається здобути їх усіма шляхами: набирається досвіду від інших тренерів, від лекторів, які проводять уроки, на семінарах, які він уважно слухає. Для себе Ігор вивів ідеальну концепцію тренера та ідеального «підлеглого». Саме виникненням цієї ідеальної концепції ігор пояснює, чому йому комфортніше мати власну спортивну студію. Усе буде направлено на його чіткий, якомога швидший результат та не важливо, що це буде конкретно: корекція фігури, схуднення, набір маси, розвиток витривалості тощо. Він працює над тим, щоб люди сіяли в собі зерно спорту та ніколи не покидали заняття, адже спорт прямопропорційно впливає на стан здоров’я, довголіття, витривалість організму. Людське тіло Бубнов порівнює з машиною:

«Уявіть, що вам подарували одну машину на все життя. Ви ж будете доглядати за нею, фарбувати, десь вносити корективи, ремонтувати, якщо щось піде не так. Так і з людським тілом — воно дається людям одне на все життя, за ним теж треба слідкувати. Підтримувати його у гарній формі, розвивати його, робити витривалішим, адже воно, як і машина, прослужить у такому випадку довше»

Для Ігоря важливою є енергетична сумісність. В тому числі і з людьми, з якими спілкується.Саме так чоловік і погодився на інтерв’ю — зрозумів, що якщо один з тисячі, хто прочитає цю статтю, відчує мотивацію та почне працювати над собою, то це буде чудовим результатом. Адже навіть через набір літер на екрані, що складається з пікселів, йому вдасться посіяти те зерно любові до спорту, яке проростатиме всередині людської душі. Тому десь на енергетичному рівні він відчуває, чи варто продовжувати якусь справу, чи то буде спілкування з людиною, чи щось більш масштабне. Кумедно, але напередодні у своїй сторінці в Instagram тренер провів опитування, чи варто йому давати інтерв’ю та спілкуватися із журналісткою, на що більшість відповіла позитивно. Але сам Бубнов зазначає, що якби йому стало некомфортно на початку, то зустріч обірвалася б у ту ж мить, навіть не почалась би. Адже він цінує свій комфорт, час та свою думку.

— А чому ви обрали саме Ірпінь? Це місто під Києвом, але ж ви могли обрати саме столицю?

— Я закохався в Ірпінь з першого погляду, дуже люблю це місто. Тому й живу тут. Мені тут комфортно, по-рідному.

Ідеальною формулою для досягнення своєї мети у спорті Ігор називає цю:

«Треба х*я*ити та ї*а*ити (із зрозумілих причин не можемо написати слова повністю і передати ту експресію, з якою вони були сказані). І тоді це спрацює. Треба не дивитися, а брати та робити. Не гайте час, ї*а*те», – одверто заявив Буба.

Він наголосив, що треба бути жадібним до свого часу. Адже не встигнеш кліпнути, як з 16-річного юнака перетворишся на 90-річного стариганя, який витратив свій час на те, аби дивитися, як інші роблять та сподіватися, що в нього буде так само. Просто сподіватися. І робити – рівно…ні-чо-го!

«Я хочу побажати усім людям, аби вони займалися улюбленою справою. Нехай вона буде не такою прибутковою, як хотілося, але ви будете йти на роботу зі щирим задоволенням», – радить Бубнов.

Перераховуючи аксіоми, яких, на його думку, має дотримуватися кожна людина, Ігор виділив повагу до батьків. Якими б вони не були — вони подарували безцінне життя. Не засуджувати батька за пияцтво, не засуджувати матір за суворе ставлення — батьки теж живуть вперше та не знають, як поводитися. Але вони наважилися на такий важливий крок, як народження дитини. Не засуджувати їх, не дорікати за дрібниці — поважати та безумовно любити, розуміти, що в них теж є недоліки, як і в кожної людині на цій планеті.

Тема батьків для Ігоря болюча, але він не приховує своїх емоцій: сміливо заявляє, що йому стає сумно та може дозволити пустити собі сльозу, коли він згадує про матір, яка лишилася на Донеччині, чи про батька, який пішов у засвіти. Тому, щоб не зупинятися на темі батьків, журналістка перейшла до наступного питання, на яке Бубнов дав доволі цікаву відповідь:

— Як ви мотивуєте займатися спортом людей, які бояться цього? З різних причин бояться, але приходять до вас. Як ви мотивуєте їх, у чому секрет?

— Секрету немає. Якщо людина прийшла до зали, то вона вже зробила великий крок, велику інвестицію в себе. Це я вважаю однією з найкращих інвестицій. Я жорсткий, як тренер, але потім до мене підходять мої підлеглі та кажуть, що розуміють, чому я так поводжуся. Вони розуміють, чому я за фрази «я не можу» або «я не хочу» даю їм жорстке завдання — 50 берпі. І це не жарт. Кумедне те, що люди думають, що я жартую, коли читають вивіску на вході в спортивну студію. А я не жартую. Я — тренер- аб’юзер. Люди, які прийшли до мене на тренування мають без зайвих слів виконувати те, що я кажу. Адже це і дає результат — жорсткість та дисципліна.

Якщо під час знайомства людина каже, що боїться, то Ігор просто пропонує спробувати себе у чомусь новому. Просто, без зайвих вагань — дати можливість собі закохатися у щось, чого боявся раніше. І це стосується майже усіх сфер життя — перетворити страх на те, в що закохаєшся, зробити те, що завжди викликало труднощі тим, що стане відпочинком.

«Так з усім. Якщо ти кохаєш людину, то тобі з нею легко, якщо ні — важко. Якщо ти не любиш цю роботу — тобі важко, якщо любиш — йдеш туди, як на свято. Я фанатію від того, чим займаюся, тому мені легко. І шлях буде легким, якщо людина дійсно полюбить те, що робить»

Важливо нагадувати людям про те, що на них звертають увагу, що їхній результат вже видно. Ігор підтримує своїх підлеглих та постійно наголошує на тому, що вже людина виглядає краще, що все чудово виходить, що люди ледь собі шию не звертають, коли проходять повз. Це дарує мотивацію не опускати руки та продовжувати боротися за тіло мрії. Змусити людину робити те, чого вона не хоче практично неможливо, тому задля продуктивної роботи необхідно віднайти хоча б краплинку бажання рости всередині себе. Яскравий приклад такого випадку — один з підлеглих, який написав в особисті повідомлення відгук, подяку своєму тренеру, який допоміг стати на правильний шлях.

« Я завжди песимістично ставився до спорту. Мене чомусь нудило від самої думки про нього, вважав це нудним та нецікавим заняттям. Сходив декілька разів з друзями і взагалі не сподобалось. Але зуміли повністю змінити мою думку та сприйняття спортзалу, я повністю відмовився від пігулок та нормалізував свій тиск. Тому дякую вам!», – цитує Ігор відгук клієнта.

Ігорю подобається, коли клієнти можуть йому довіритися та попросити слушної поради. Спочатку йде фізичне навантаження, яке змушує забути про переживання та стрес, згадати про внутрішню силу, яка криється всередині душі. А після цього тренер дасть настанову — приходь, коли погано, подолаємо це разом. Тому до нього часто приходять з цікавості, спробувати себе та познайомитися із тренером, який підтримає на шляху до омріяного результату. Нові люди часто запитують вартість занять з Бубновим, проте той відповідає зустрічним питанням: «А в скільки ви оцінюєте свій результат?». Зазвичай після такого люди плутаються у теренах власних думок, не знають правильної відповіді на це запитання. Проте Буба наголошує, що година його життя чи життя іншої людини не коштує 300 гривень. Це символічна сума, завдяки якій вдається підтримувати оренду приміщення, обладнання тощо. Кожна хвилина життя — безцінна, і тільки сама людина вирішуватиме, як їй витрачати свій час та скільки він коштуватиме.

Бубнов вважає, що на любов здатні не всі люди. Не всі можуть відчувати це, тому треба пишатися тим, що саме ти можеш відчути любов: до батьків, друзів, партнера, що поруч. І саме про любов зараз зайде мова: журналістка запитала про особисте життя Ігоря.

— Розкажіть про ваше особисте життя. Як з ним склалося?

— Я був одружений тричі. Зараз теж маю статус «чоловіка». Після другого шлюбу я, чесно кажучи, зневірився. Є така собі недовіра до жінок, адже була зрада, але то вже інша та дуже довга історія. Просто як факт — була недовіра. І от, в 42 роки я познайомився з дівчиною. І рік тому, на День усіх закоханих, я зробив їй сюрприз: відвів її у РАЦС. І тепер ми чоловік та дружина, мені дуже подобається цей статус. І, ви, мабуть, перша хто це почує, на мою думку чоловік має робити усе заради своєї жінки. Мені самому на життя треба 200$, а оцей хист мисливця, визнання тебе королем — мотивує. Жінки це дуже тонкий інструмент, і суспільство робить так, що такі старомодні як я, зникають. Суспільство знецінює жінок, через що вони починають конкурувати з чоловіками. А так не треба. Для мене чоловік це той, хто заробив 100 гривень, віддав їй 80, а собі лишив 20. У моєї дружини є дитина, донька, то намагаємось виховувати разом, навіть з різними поглядами. Є син від першого шлюбу, але ми з ним не спілкуємось. Проте я виховав двох дітей, вони не мої сини, але саме так я їх кличу.

— Розкажіть, будь ласка, про ваш ранок 24 лютого.

— Для мене війна почалася ще у 2014 році. Україна для мене теж єдина. Але у 2022 році, 24 лютого я прокинувся та пішов на роботу. Мені пише дружина, типу, почалася війна. Кажу, не бачу ніяких ракет. Пише мені потім клієнт, який мав прийти на восьму ранку, мовляв, зібрав речі вже та поїхав. Ну, думаю, добре, почекаю іншого клієнта, який мав прийти на дев’яту. Він приходить, ми дивимось по каналах у Тelegram, а вже справді ракети летять, міста руйнуються, люди гинуть. Ми намагалися допомагати якомога більше. 24 лютого вивезли людей з Бучі. А потім тут, у студії зібралося 50 душ, котики та собачки, і ми всі якось тут жили разом, переживали цей кошмар. 28 лютого я записався до ТрО, а 2 березня прилетіло в «Ірпінські липки» і я запропонував усім виїхати. Пообіцяв людям вивезти їх на Хмельниччину, зібрати колону та вибратися з Ірпеня. Тоді зібралося 100 людей. І тоді ми всі виїхали. А згодом вже й російські танки заїхали в місто. В квітні повернувся, почав усе розгрібати тут, жити якось.

— Давайте згадаємо щось хороше. Розкажіть про один з приємних спогадів, перший, який спаде вам на думку.

— Ну, сьогоднішнє інтерв’ю. Мені 20 листопада треба буде вести у коледжі лекцію, як впливає спорт на життя людини, розповідати це студентам. А мало бути сьогодні, але все перенесли. І от ви пишете. От вам і приємний спогад. Я завжди радий новим цікавим знайомствам. Моє життя — цілком приємні спогади. Я прокидаюся з вдячністю Батьку Всевишньому за те, що я прокинувся. А засинаю з вдячністю, що прожив цей день. Все побудовано на вдячності.

Наступна мета Ігоря — почати займатися масажем, навчитися цій справі. А ще — залишатися таким же відкритим та щирим, яким його знають. Яким його люблять.

Наше традиційне бліц-опитування:

Улюблений напій?

• Вода

Улюблена страва?

• М’ясо

Улюблене місце в Ірпені?

• Спортивна студія

Улюблена книга?

• Біблія

Улюблений фільм?

• «Принцеса Монако», «Гладіатор», «Куля»

Улюблений колір?

• Колір життя

Улюблена пора року?

• Літо, я ж першого червня народився))

Чим пересуваєтесь містом?

• Пішки, велосипедом, авто

Чим займаєтеся поза роботою?

• Собою

Опишіть себе трьома словами?

• Грубий, турботливий, щирий

Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!

Раніше “Інформатор БІГ” розповідав про історію Анастасії Тихої та її притулку для тварин та про Миколу Василькова: «Я все життя мріяв бути футболістом». А ще про Василя Попеля – художника з Ірпеня, який власноруч побудував картинну галерею своєї мрії  та про Василя Харитоненка з Немішаєвого, який пройшв шлях від льотчика до засновника видавництва

Олександра Ломачук