Біороботи, плетена хата і піч на санях: маловідомі таємниці Чорнобиля

Таємниці одного з найчорніших днів календаря – 26 квітня 1986 року, дня Чорнобильської катастрофи – розкриваються поступово. Одразу після аварії не всі змогли усвідомити величину і жахіття катастрофи, яка й досі відгукується в усьому світі. І про масштаби якої, вочевидь, досі не всі знають: свідчення тому – «екзерсиси» рашистів у Рудому лісі на початку повномасштабного вторгнення.

Сьогодні я, Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, спеціально для Інформатора БІГ  розкажу про дещо вражаюче, що супроводжувало Чорнобильську катастрофу, про що я дізналась під час етнографічної експедиції «Чорнобиль: перервана традиція» влітку 2021 року,  учасницею якої я була. Ініціював проведення експедиції Вишгородський історико-культурний заповідник та його директор, к.і.н. Влада Литовченко.

Хто такі біороботи?

Ні, не треба згадувати героя Арнольда Шварценеггера, говорити про технології майбутнього. На жаль,  «біороботи» – це сумні «технології» перших днів аварії на ЧАЕС. Біороботами називали солдат-строковиків, яких посилали зривати листи з покрівлі четвертого енергоблоку, а костюмами їхнього «суперзахисту» були лише… свинцеві фартухи, які, по суті, не захищали від надвисокої радіації…

Власне, це вже не секрет, але про це знають мало. Коли техніка під впливом радіації перестала справлятися, хтось «розумний» з керівництва запропонував: «давайте запустимо «біороботів».

У музеї меморіального комплексу «Зірка Полин», що розташований у Чорнобилі, про це розповідають екскурсоводи і навіть показують експонат – той самий «суперкостюм»…

Ми знаємо, що у саме пекло довелося йти багатьом з тих, кого потім назвуть ліквідаторами. Серед них – пожежні з воєнізованої пожежної частини Прип’яті, які загинули від смертельної дози атома. Та якщо про Віктора Правика,  Віктора Кібенка, Леоніда Телятникова, Василя Ігнатенка, Миколу Титенка та інших героїв ми знаємо, то про долі «біороботів» практично ніхто не говорить, власне, не дуже афішувалось і те, що вони взагалі були…

І тільки пам’ятник «Ангел Чорнобиля, що сурмить», біля алеї пам’яті жертв чорнобильської катастрофи беззвучно плаче за всіма названими і неназваними, хто згорів у невидимому атомному вогні…

Знищений край

А ще Чорнобильська катастрофа знищила не тільки людей. А й цілі населені пункти, підприємства, величезний унікальний етнокультурний пласт Київського Полісся.

ДОВІДКА. На середину травня 1986 року із Чорнобильської зони вивезено понад 90 тисяч жителів; загублено 48 тисяч земельних угідь; виведено із ладу 14 підприємств, і 5 будівельних організацій; втрачено 900 тисяч квадратних метрів житла, 10400 особистих будинків.

Екскурсоводи Чорнобиля возили людей у село Копачі – казали: “Копачі, які себе закопали”. Бо фон був таким, що довелося всі будівлі загорнути бульдозером. Єдине, що в колишньому селі Копачі можна побачити – руїни дитсадка, у якому залишись дитячі шафки, іграшки, які руйнує час…

А власне, в усій Чорнобильській зоні наступ на колишню цивілізацію взяла дика природа, займаючи все, обплітаючи будівлі і руїни будинків так, що їх стає все менше…

До речі, Чорнобиль, вочевидь, єдине місто в Україні, якого не торкнулась декомунізація. Тут досі стоїть пам’ятник Леніну, ми ходили по вулиці Радянській… Адже хоч тут живуть люди, але саме місто стало своєрідним пам’ятником-нагадуванням: насамперед – про байдужість радянської влади до людських життів, людських доль, яка камуфлювалась під видимість турботи…

Піч на санях і плетена хата

Низку краплинок автентичності чорнобильського краю вдалося зберегти співробітникам Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, які на основі зібраних матеріалів у 2011 створили у Чорнобилі свій підрозділ – Музей-архів народної культури Українського Полісся.

У постійно діючій експозиції Музею-архіву (в усякому разі, так було до повномасштабного вторгнення) «Пам’ять про отчий край» можна було побачити унікальні автентичні речі, знайдені дослідниками у відселених будинках Чорнобиля і довколишніх сіл.

Адже не все люди змогли забрати, насамперед з огляду на те, що ці речі могли нести певний «фон», і це було небезпечно. Власне, з питань безпеки ці експонати не можна вивозити й за межі Чорнобильської зони, і в цьому теж – унікальність експозиції.

Це і бондарні, і керамічні речі, і зразки одягу… Цікавим у чорнобильському краю було лозо- і ликоплетіння. Тут плели багато чого: не лише кошики, тару для зберігання збіжжя, посуд, шкатулки, тощо. Люди обплітали цілі хати, втім, такі зразки можна побачити лише на фото.

Ще одна цікава традиція – «піч на санях», привезена із села Машеве Чорнобильського району. На відміну від більш звичних печей, які муруються прямо від підлоги, піч «на санях», мурувалась на спеціально поставленому на долівку каркасі з дерев’яних брусків чи колод, які нагадували санні полози. Оскільки піч була «на санях», її, звісно, вдалося перевезти.

“Місто Чорнобиль безлюдним назвати не можна. Час тут ніби застиг, і зарослі поглинають покинуті будинки, однак впорядкованість міста не справляє апокаліптичного враження. Тут, окрім співробітників ЧАЕС, які працюють вахтовим методом, живе і кілька родин самоселів, в основному літнього віку – люди, які не змогли залишити рідні домівки. Вони, як і самосели у низці навколишніх сіл, зберігають деякі давні традиції, і своїми спогадами поділилися з учасниками експедиції”, – зазначає Вишгородський історико-культурний заповідник.

ДОВІДКА. Співробітники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф комплексним дослідженням охопили 686 сіл, що постраждали від аварії на ЧАЕС, та 97 компактних поселень переселенців, і зібрали понад 47 тисяч музейних предметів. У музеї-архіві народної культури Українського Полісся зберігається унікальний фонд із 175 тисяч фотодокументів, 7,5 тисяч годин аудіо- і відеозаписів з фольклорно-етнографічною інформацією та 21 тисяча архівних документів.

Раніше Інформатор БІГ розповідав про мальовничі місця Київщини для сімейних вихідних. А також про ТОП-15 найцікавіших книжок для підлітків та як прищепити дитині любов до читання, та про те, як пережив окупацію музей української культури та побуту: спогади до річниці звільнення Київщини. 

Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!

Інна Косянчук