Творча, талановита, проста та щира 12-річна Ангеліна Балакірєва. Це не проста дівчинка з модульного містечка у Бучі. Народилась вона у Маріуполі. І з початком повномасштабного вторгнення відчула на собі жахливі реалії сьогодення: смерть близької людини та друзів, втрата домівки, переїзд.
Сьогодні в Інформаторі БІГ історія маленького Ангела – сміливого, відвертого, щирого. Ангел, очі якого сяють та не згасають. Це історія життя. Життя, яке було на межі.
Стіни, прикрашені малюнками
З Ангеліною ми зустрілись у модульному містечку в Бучі, де вона тимчасово проживає, а розмовляли в дитячій кімнаті для ігор. Стіни кімнати прикрашені багатьма малюнками, і на питання, які з них створила Ангеліна, вона відповіла: “Усі”. Тільки вчора у маленької художниці придбали два малюнки за 100$. Дівчинка збирає на ноутбук. Вона робила це і раніше, але зібрані 16 тисяч гривень не так й давно викрали з кімнати у модульному містечку…
Стіни кімнати у модульному містечку прикрашені багатьма малюнками, і на питання, які з них створила Ангеліна, вона відповіла: “Усі”
Захоплення та розрада у творчості
Найбільше Ангеліна любить малювати на папері простими олівцями. Розтушувала і готово. На електронних девайсах не малює, хоч у березні ексдепутат Британського парламенту Брукс Ньюмарк подарував їй новенький айпад та стилус для цифрового малювання. Але, дівчинка розповіла нам, що стилус чомусь не підключається. Себе художниця не переносить на папір і розповідає, що взагалі людей малювати у неї не виходить. А займається творчістю давно, ще коли жила у Маріуполі і тільки-но пішла до школи, але тоді це були прості малюнки – тварини, природа. Зараз усі стіни кімнати в яскравих патріотичних роботах, а щось інше вона малювати й не хоче. Також, раніше Ангеліна займалась східними танцями і дуже любила цю справу. Мріє повернутись до занять.
Ангеліна любить малювати на папері простими олівцями
Раніше дівчинка займалась східними танцями. Зараз мріє повернутись до занять
“Розкажи про свій приємний та теплий спогад із дитинства”. І на питання Ангеліна відповідає одразу: “Свята з дідусем”. Він завжди давав на свята їй кошти, щоб вона мала змогу купити собі багато солодкого. Найулюбленішого свята дівчинка виділити не може, каже, що обожнювала усі. Вона сумує за дідусем, адже він замінив їй батька, який помер від серцевого нападу, коли Ангеліна була ще малечею.
“Дідусь був дуже-дуже добрий. У нас були чудові стосунки, він і сам мені казав: “Я тобі як батько””, – розповідає Ангеліна.
Перші дні повномасшабного вторгнення та спогади, спогади, спогади…
“Взагалі в той день у нас було свято. Я перша почула як щось вибухає на Азовсталі, але думала, що то якісь петарди. Коли дідусь визирнув у вікно, там вже палав будинок, далеченько від нас… Зрозуміли, що почалась війна. Про це вже почали писати у новинах і ту ніч ми провели у коридорі з ковдрами та подушками. Було дуже холодно. Ми жили у четвертому під’їзді, а у першому була квартира маминої сестри. Дідусь пішов перевірити її, а там були чеченці, і по рації щось передали та кинули туди снаряд. Дідуся зачепило осколками. Наступного дня бабуся з моєю собакою пішла на вулицю, і почула, що там обговорювали людей, які загинули вночі… Поховати дідуся допомогли чеченці. Вони розкопали яму, хоча це важко було назвати ямою… Зверху насипали землі. І більше нічого не робили. Просто закопали. Дідуся звали Григорій Михайлович. Він продавав на центральному ринку різні болти, шурупи і тд. Кожен раз, коли він приходив з роботи, я забирала його речі собі в кімнату, і коли він хотів забрати їх назад, треба було заплатити мені. Я казала не “давай денюжку”, а “давай деньгу”. І він так “купував”. Кожен день. Він завжди робив усе для мене. Коли я захотіла гироскутер – він придбав. Але моя тітка його потім продала…”, – ділиться маленька-доросла дівчинка.
Деяких друзів Ангеліни теж вже немає в живих… У будинок найкращої подруги Поліни, де вона була зі своєю сім’єю – “прилетіло”. Всі загинули. Залишилось тільки немовля, її брат. Ангеліна не знала про це і шукала подругу, а потім побачила їх убитими на відео… Подруга Аня ховалася в дев’ятиповерхівці. Туди прилетів снаряд і будинок повністю завалило. Андрій – однокласник, йшов у дворі та побачив, що щось блищить. Це була міна і вона вибухнула в його руках. Будинок самої Ангелінки – цілий. Тільки однією кулею пробило балкон, там маленька дірка і всі вікна розбиті. Окрім кімнати дідуся, там нічого не постраждало.
“Зрозуміли, що почалась війна. Про це вже почали писати у новинах і ту ніч ми провели у коридорі з ковдрами та подушками. Було дуже холодно”, – розповідає Ангеліна
Виїзд із Маріуполя
“Нас мав забрати автобус. Ми з бабусею та мамою чекали і приходили туди 4 дні поспіль, але його так і не було. Потім з Польщі приїхали дядя з тіткою. Вони забрали нас та наші речі й завезли у Бердянськ. Вони поїхали, а нас там чекав автобус, який відвіз до кордону, де вже стояли росіяни. 6-7 годин не пропускали, і ми просто стояли, доки не заплатили. По 100 гривень брали з людини. Водій молодець, коли нас перевіряли, він сказав, що нас вже перевірили і все. Тоді автобус пропустили. росіяни були злими. Кричали на людей, коли перевіряли сумки. Вони перевіряли все: речі, планшети, телефони і навіть деякі розбивали. Я всі свої фотографії перенесла в хмаринку, тому вони збереглися і телефон був чистий. Після цього ми приїхали в Запоріжжя, на парковці біля магазину “Епіцентр” нас чекав наступний автобус. Там ми переночували у дитсадку. Ліжка були дуже маленькі, я не вміщувалась і мої ноги звисали. Нас безкоштовно погодували і наступного дня ми поїхали на вокзал у Запоріжжі, сіли на потяг й вирушили до столиці. З Києва – у Гостомель, а після Гостомеля – у Бучу. Ми приїхали сюди, бо в Гостомелі живе моя двоюрідна сестра Анжеліка, потім орендували квартиру, і лише потім опинились тут, у модульному містечку у Бучі”, – розповідає Ангелінка.
Так виглядає модульне містечко у Бучі, де проживає Ангеліна з мамою та бабусею
Також, дівчинка каже, що у модульному будинку їй комфортно, і що у них найкращий комендант – Тетяна. Ангеліна живе тут з мамою Тетяною та бабусею Людмилою Миколаївною, яка працює прибиральницею у модульному містечку. Вдалося вивезти з палаючого Маріка і песика Арчі, його Ангелінці подарував дідусь. Також, тут, у дівчинки є найкращий друг. Як тільки він сюди переїхав – вони знайшли спільну мову та почали товаришувати.
“Я взагалі не тривожна людина, але, якщо коли мені морально складно, наприклад, якщо вночі на Київщину все “летить”, то ми з ним один одного будимо та сидимо поруч. Він мене втішає та підтримує”, – сором’язливо розповідає дівчинка.
Розмова Ангеліни та журналістки “Інформатора БІГ” – Дарії Сльози
Спочатку Ангеліна навчалась у Гостомельському ліцеї №1, а зараз, переходить до Бучанської школи №3, яка поруч із її теперішнім житлом.
Мрії у Ангеліни прості, але важливі для неї:
- Дозбирати “деньгу” на ноутбук;
- Повернутись до занять східними танцями;
- Продовжувати малювати. (P.S. Матеріалів для цього у дівчинки достатньо. Ми цікавились 🙂
Ангеліна мрійливо розповідає нам, що вони з сім’єю поїдуть до Маріуполя восени, адже у них хочуть забрати квартиру. Поїдуть додому лише щоб вирішити справи, поки що… Як закінчиться війна та коли відбудують місто – Ангеліна має намір повернутись. Чиста дитина ще не знає, що рідний Марік перетворився на місто-привид і там не лишилося майже нічого.
Наше традиційне бліц-опитування:
Улюблений напій?
- Мультифруктовий сік. Я не скажу, звісно, що я не обожнюю колу, але зараз її не п’ю. Максимум – фанту з другом. У нас з ним однакові смаки)
Улюблена страва?
- Будь-яка паста
Улюблене місце у Бучі?
- Фонтан та озеро
Улюблена книга?
- Немає, не читаю
Улюблений фільм?
- “Сліпа зона”, 2015 рік
Улюблений колір?
- Взагалі – всі. Але найулюбленіші – чорний, білий та фіолетовий
Улюблена пора року?
- Осінь та весна
Опишіть себе трьома словами?
- Добра, чесна, гарна
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше Інформатор БІГ писав про Патоля Мойшевича – художника з Ірпеня, який ще трохи шиє, про Володимира Альохіна з Микуличів – суворого директора душевного коледжу та про Андрія Ткача з Бучанщини – бути поліцейським треба лише за покликом душі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!
Дарія Сльоза
