Катерина – людина, яка поєднує різні речі: гирьовий спорт та кінологію. Хоча, за рівнем підготовки ці заняття схожі: ти маєш бути витривалим, стійким, цілеспрямованим. І саме така Катерина Бєляєва. Жінка називає себе вимогливою до себе та своїх вихованців. Певно, саме через те у неї та її чотирилапих друзів є успіхи. У неї – у спорті, де вона неодноразова чемпіонка, у її собак – робота з пошуку вибухівки, звання чемпіонів у спортивних змаганнях. 6 собак та одна кицька – сил та любові вистачить на усіх.
Сьогодні Інформатор БІГ поділиться з вами історією Катерини Бєляєвої – жінки, яка ламає стереотипи про суто жіночі види спорту, щирою та цілеспрямованою, яка дарує любов тим, хто цього потребує.
Під час розмови Катерини та журналістки «Інформатора БІГ», наша героїня саме гуляла зі своїми вихованцями. Тому неодноразово ми чули, як вона кличе своїх чотирилапих друзів, її сміх та щасливий лай песиків.
Приємний спогад
«Я завжди була такою пацанкою. І от десь було мені років 12, як подарували справжню ляльку Barbie. Американську, справжню, якої в Україні на той час ні в кого не було. Тому, знаєте, це от такий вау-спогад», – із усмішкою згадує Бєляєва.
Життя
Ще з самого дитинства Катерині прививали любов до спорту: батько був багаторазовим Чемпіоном світу з важкої атлетики та поступово показував доньці усі тонкощі тренувань, вчив її правильно розподіляти навантаження, а мама займалася художньою гімнастикою. Все дитинство Катерини пройшло в оточенні спорту: вона, наслідуючи приклад батька, почала займатися важкою атлетикою. Проте, такого захоплення доньки не оцінила мама: на її думку, важка атлетика зовсім не пасувала юній Катерині – це не дівочий вид спорту. Все ж, вдалося прорватися через густий терен неприємних розмов – батько Катерини відвів доньку на секцію з метання молоту. Тут вже мама і згодилась: вона відвідала секцію та підняла молот, який метали юні спортсмени. Спортивне знаряддя важило 4 кілограми, тому довелося матусі махнути рукою, мовляв, метай, займайся, а в подробиці вдаватися вже не було сенсу. Так з 14 років Катерина почала метати молот, завдяки чому заслужено виборола титул чемпіонки України з метання молоту у своїй віковій категорії. Призеркою та чемпіонкою Бєляєва ставала неодноразово: була чемпіонкою Києва з важкої атлетики та невпинно йшла далі, підкорюючи спортивний Олімп у метанні молоту.
Катерина з дитинства була пов’язана зі спортом, тому це одна з тих справ, яка вдається найкраще
Спорт доводилося суміщати із навчанням у школі, а потім в університеті. Навчальний заклад родина обирала уважно, такий, де була б можливість тренуватися та готуватися до чергових змагань. Найкращу таку можливість надавав університет «Україна» у Новій Каховці, що на Херсонщині – там дівчина провчилася два роки та в той ж час тренувалася у одного з найкращих тренерів з метання молоту у Європі. Катерина зазначила, що випадково вона вступила на один з двох факультетів у цьому навчальному закладі – вибір стояв між юридичним та економічним, а оскільки з економіка до душі не лежала, то вибір пав на юридичний. На юридичному Бєляєва відчула та остаточно зрозуміла, що ж запалює той самий вогник у душі: кримінальне право на другому курсі розкрилося для неї, ніби квітка навесні.
Проте, як б добре не складалися справи, доля розпорядилася інакше: фінансування почали скорочувати й жити в Новій Каховці було не рентабельно, через що довелося знову перебратися у рідний Київ. Проте, вектор життєвого шляху вже було задано – дівчина спочатку перевелася в університет економіки та права «Крок», де дослідження кримінального права не спинялося ані на хвилину, як і спортивні тренування. П’ятий курс Бєляєва провела у Академії адвокатури України, який завершили з дуже гарними оцінками. Згодом, здавалося б, швидкоплинна думка залишитись в аспірантурі стала реальністю: дівчина написала дисертацію у сфері допиту на тему, що стосується психологічного експерименту під час допиту.
А метання молоту знову вперлося у фінансування: його нещадно скорочували, і для Катерини ці позначки в один момент стали критичними. Вихід зі складної ситуації не змусив себе чекати: запрошення у команду з перетягування канату надійшло доволі вчасно, хоч і не змогло повністю витіснити метання молоту з життя Бєляєвої. Вона навіть намагалася поєднувати ці спортивні дисципліни, адже обрати щось одне – задача не з легких. Однак, вже тіло почало натякати, що ефективності від такого поєднання не буде: у кожній з дисциплін були задіяні різні групи м’язів. А поки Катерина думала, якому ж з видів спорту себе присвятити, перспектива команди з перетягування канату зростала, ніби на дріжджах. Там вона і лишилася, з дівчатами у команді, де вони знайшли спільну мову та налагодили контакт для плідної праці. У 2008 році настав час проявити себе та показати, чого досягла команда: вони відправились у Тайвань, на VIIІ Всесвітні Ігри, де посіли п’яте місце.
Дівчата відчайдушно борються за перемогу
Довгоочікуване повернення у Київ… І знов фортуна повернулась іншим боком до спортсменки: фінансування в черговий раз скоротили, тому дівчата, які не проживали у Києві та мусили їздити на тренування з різних куточків України, втратили змогу займатися улюбленою справою. Команда розвалилася, як картковий будиночок.
Як почала займатися гирьовим спортом?
«Якось я чисто випадково потрапила у гирьовий спорт, чесно кажучи», – сміється Катерина. Тренування в університеті Богомольця у такому виді спорту спочатку проходили під наглядом Юрія Щербини, чиї досягнення були занесені до Книги рекордів Гіннесса, а згодом Бєляєва почала тренуватись самостійно, без наставників. На сьогодні у гирьовому спорті існує кілька федерацій, зокрема і міжнародних, за версією яких Катерина стала тричі Чемпіонкою Світу.
Катерина постійно тренується — дисципліна у спорті є основою
Фото Катерини під час змагань
Паралельно з цим Катерина працювала та навантаження на роботі називала «не напряжним». Спочатку довелося працювати із канцелярією Господарського суду міста Києва – саме такий старт вирішила взяти Бєляєва. Далі – знайомство з кількома адвокатами, у яких одночасно вона працювала помічником. Зменшити навантаження допомогла історія про тренування та бажання набути досвіду у юриспруденції, в яку вона поступово занурювалася із головою. Навчання в аспірантурі, робота та спорт – усе це Катерина поєднувала та в цьому бачила щось цікаве, нове – те, що їй абсолютно точно необхідно. На аспірантурі доля звела Бєляєву із редакторкою судово-юридичної газети, яка «ненароком» запропонувала спортсменці написати кілька статей та спробувати себе у новій справі.
«Я кажу: окей, не питання. Написала одну статтю, другу, третю і.. воно все зайшло! Вона тоді каже: а може ти до нас підеш працювати? Ну, отак я, власне, і потрапила у юридичну журналістику», – ділиться набутим досвідом Бєляєва. Новому напрямку – журналістиці, Катерина присвятила близько 10 років, та встигла спробувати свої сили у різних виданнях та започаткованих проєктах.
І тут, як висловилася сама Катерина, життя дало тріщину: у притулку для тварин вона зустріла свою майбутню ліпшу подругу – собаку на ім’я Кліпса.
Кінологічний шлях
Любов до тварин з’явилась ще у дитинстві – це була невід’ємна частина дитячої душі. Перший чотирилапий друг з’явився у Катерини омріяно, хоч і було з ним трохи клопоту. Лайка – Катерина добре пам’ятає породу свого улюбленця. В 14 років узяла вона це цуценя у подруги та пообіцяла наглядати за нетиповою для лайки пухнастою. Короткий прямий хвіст, видовжений тулуб, короткі лапки – собака народився з проблемами, був не схожий на інших. Проте, це не спинило Бєляєву – вона вміла долати труднощі та забрала песика собі на виховання. Мама ж почула історію іншу, неправдиву, але саме завдяки їй песик лишився у родині: Катерина розповіла, що забрала хвостатого на вулиці, у людей, котрі хотіли завдати йому шкоди. Крапелька героїзму прикрасила розповідь та пес лишився з ними.
Катерина разом зі своїми улюбленцями
Звідси витікає один з приємних спогадів, яким поділилась Бєляєва:
«Пам’ятаю, їду у метро з цією собакою на руках – щаслива. Поїзд заїжджає у тунель, я бачу своє відображення у віконці – така в мене була дурна широка усмішка… І всі люди тоді дивилися на мене і теж усміхались»
Якщо повертатись із теплих обіймів давнішніх спогадів, то варто розповісти, як ж Кліпса з’явилася у житті Катерини. Спортсменка узяла її з притулку: налякану, у якої багато фобій, яка боялась майже усього на світі. У грудях защемило: не описати було того жалю, що вона відчувала, коли бачила налякану тварину, котра навіть не хотіла покидати стін вольєру. Перші кілька разів вона взагалі ховалася в будці, аби ніхто не згадував про її існування, проте одного разу заховатися забракло часу – так Бєляєва дізналась, що собачка має великі проблеми із довірою до світу. Рік вони невтомно працювали у тандемі: Катерина носила тваринку на руках, соціалізувала усіма відомими їй методами, виходила на прогулянку. Коли успіх показався на горизонті, Кліпса змінила місце проживання – Бєляєва забрала її до себе, у надійні руки, проте не все було так легко, як здавалося на перший погляд. Київ – місце, де панує шум та кипить життя, але Кліпса цього, на жаль, не могла зрозуміти одразу, тому дуже панікувала, коли виходила на вулицю.
Катерина — “сталева” жінка, яка має силу та мужність допомагати тим, хто цього потребує
Тут вже почалися пошуки досвідченого кінолога, котрий допоможе подолати цей бар’єр та налагодити довіру пухнастої до світу. Однак, три кінологи одразу відмовились, мовляв, собака безнадійний, тому краще поверніть її туди, звідки взяли. Але ж кращих друзів не кидають – саме це стало мотивацією, аби Катерина самостійно почала опановувати кінологію. Десятки курсів у різних форматах, хаотичне отримання знань, тренінги, вебінари, консультації із закордонними фахівцями – усе це дало свої плоди. На сьогодні, завдяки завзятості хазяйки, Кліпса – призерка Чемпіонату України з аджиліті призерка чемпіонатів України зі слідової роботи, займається фрістайлом та допомагає виховувати поліцейських собак.
Аджиліті – біг із собакою з перешкодами
Службові собаки не тільки у роботі добрі, а й дуже гарні друзі!
Але ж не тільки у Катерини були проблеми із вихованням улюбленця. Це вона чудово розуміла, тому стала допомагати людям, у яких такі ж складні випадки з собаками. Там, де ніхто не міг допомогти та відмовлявся, з’являлася Катерина з мудрими порадами та такими собі «інструкціями» — поясненнями, як правильно працювати з такими песиками.
Поступово кінологія почала витісняти журналістику з життя Бєляєвої – бракувало часу на все одразу. Чутки про вакансію у поліцейському кінологічному центрі Київської області зацікавили, тому Катерина не гаяла часу та навідалася на співбесіду, де чітко висловила бажання бути справжнім кінологом. Хоча насправді робота у поліції жінку не цікавила: багато норм, правил та обмежень, а робота вільним журналістом м’яко натякала, що кайдани обов’язків на жіночих руках точно не те, що їй подобалося. Бажання піти з поліції майже там не пропрацювавши зростало – занадто багато термінів, в які потрібно було вкладатись, обов’язків та заборон. Але керівництво знайшли слабке місце Катерини – вони показали їй службового собаку, в якого вона «закохалась з першого погляду». Ванда – саме з цією чотирилапою вона вже чотири роки працює пліч-о-пліч.
Працювати у поліції Катерина почала у 2019 році, як наслідок — нагороди, відзнаки та подяки
Після вивчення кінології у Житомирі, де 6 місяців вона наповнювала багаж знань, та отримання сертифікату, Катерина почала забирати додому й Ванду, коли була така можливість. Там, вдома, суворе керівництво брала у свої лапи Кліпса – своєю поведінкою показувала, що увесь оточуючий світ не такий вже страшний, як це здається. Вже згодом Ванда й сама почала надавати необхідну допомогу тим, хто цього потребує – у їхнє життя увійшла каністерапія. Ванда допомагала дітям у соціалізації у школі, пораненим бійцям, котрі втратили бойовий дух, працювала у психотерапевтичних групах.
Ось так песики допомагають людям — лікують душевні рани
Потім у житті Катерини з’явилася й незламна Поля – собака, яку підібрали з травмами та іншими проблемами зі здоров’ям. Складні операції, довгі дні реабілітації – пухнаста подруга не здавалась. Відмінною рисою Полі є комунікабельність, тому її теж залучили до каністерапії – вона стала прикладом незламності для наших воїнів, котрі отримали травми в боях за Україну.
Усі собаки охоче допомагають нашим бійцям, підтримують їх та ніби натякають: “Не здавайся!”
Особисте життя
«На особисте життя час у мене не вистачає. Та й хлопці конкуренції не витримують – жалілися, що я більше собак люблю чи спорт. Останній мій бойфренд зараз на фронті »
У свої 36 років спортсменка, до речі, шкідливих звичок не має – вона не курить та не п’є, оскільки гирьовий спорт це тяжка дисципліна і в ній важливі витривалість, сила, а цигарки з алкоголем точно не стануть у цьому помічниками. Єдиною поганою звичкою Катерина називає свою вимогливість – до себе, до своїх підопічних «пиріжечків» (так вона ніжно називає своїх собак) та до людей.
На питання, як ставляться батьки до того, чим займається Катерина, вона засміялась. Розповіла, що нині покійний батько був категорично проти поліції, та й не тільки він: усі навколо казали, що це не те, що їй треба та сподобається. А от щодо спорту батько був лояльним: підтримував в усьому, чим займалася донька, чи то гирьовий спорт, чи метання молоту чи ще якась з безлічі дисциплін. А мама, як зазначила Катерина, у доньчине життя «не влазить» — дає займатись тим, що лежить до душі. Мама зараз допомагає у вихованні та доглядом за собаками попри свій страх перед чотирилапими. Раніше вона боялася їх дужче, проте з часом, в оточенні тварин, страх покинув серце і немає проблем у тому, щоб залишитися з багатьма вихованцями наодинці.
Ранок 24 лютого
У той ранок, що не можна забути, Катерина перебувала у Житомирі. Перший дзвінок надійшов не від мами чи близьких, ні. Дзвонив керівник, котрий дав негайне розпорядження: «Терміново повертайся у Київ, в кінологічний центр». Далі – спроби виїхати з Житомира та дістатись до кінологічного центру, на які вона витратила половину дня. Потім усе складалося ніби кадрами: от вона вже вдома, забирає речі й собак, їде до кінологічного центру у Вишневе. Там перші кілька днів поліцейські боялися зняти бронежилети, страшно було навіть сходити помитися.
Зараз Катерина мріє про Перемогу України, як і всі українці. Якщо говорити про її власну мету та думку, з якою вона засинає й прокидається, то це – розвиток каністерапії в Україні на фаховому рівні.
Наш традиційний бліц:
Улюблений напій?
- Холодний зелений чай
Улюблена страва?
- Борщ
Улюблене місце у Вишневому?
- Парк біля райвідділу
Улюблена книга?
- «Чайка Джонатан Лівінгстон», Р. Бах
Улюблений фільм?
- Фільм про коня та перегони… не пам’ятаю назву
Улюблений колір?
- Помаранчевий
Улюблена пора року?
- Весна
Чим займаєтеся поза роботою?
- Вчуся, зараз опановую психологію
На чому пересуваєтесь містом?
- Власною автівкою, яка обладнана під собак теж
Опишіть себе трьома словами
- Комунікабельна, весела, оптимістка
Якщо знаєте цікавих людей, будь-якої професії, або з особливою історією, з якими варто познайомитись, пишіть нам! Ми покажемо яскраві “Обличчя регіону”!
Раніше Інформатор БІГ писав про кавомана Олександра Мащенка з Ірпеня, чия пристрасть переросла у бізнес, про Альону Максим’юк з Гостомеля – душа творця у боксерських рукавичках та про Юрія Цвіцінського з Ірпеня — звичаного незвичайного вчителя фізкультури, власника мрій і тенісного корту
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися про актуальні новини “БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель) “!
Олександра Ломачук
