Сьомого квітня 1905 року рушив у свій перший, тестовий рейс вагон Михайлівського механічного підйому. Так тоді називали фунікулер – громадський транспорт і атракціон водночас. А наступного дня розпочались регулярні пасажирські перевезення. Скільки часу минуло, а фунікулер не втратив популярності.
З його появою пов’язано чимало цікавого. Сьогодні я, Інна Косянчук, журналістка і гід, член Всеукраїнської асоціації гідів, спеціально для Інформатора БІГ розкажу про цікаві факти, пов’язані з його появою, про які я дізналася, вивчаючи різні джерела.
Насамперед – будівництво фунікулера було справжнім порятунком для киян, яким доводилося з Верхнього міста спускатись на Поділ, а потім долати зворотний шлях. Адже ця дорога здавна була тим ще квестом.
Альтернатива пішому ходу
Щоправда, існував «альтернативний», і єдиний на той час єдиний шлях – через Андріївський узвіз – але, за деякими даними, він з’явився лише в середині 1700-х, після зведення за проєктом архітектора Франческо Бартоломео Растреллі Андріївської церкви. Та й людям, які добирались до річкового порту чи назад, до Андріївського узвозу було далекувато йти. Тож зазвичай шлях долали через лісисті столичні пагорби. Пізніше на місці нинішнього фунікулера свого часу збудували довгі дерев’яні сходи, деякі з них нараховували до 500 сходинок і 36 сходових майданчиків, але все одно шлях це полегшувало не дуже істотно. Уявіть собі, як іти в погану погоду – сніг чи дощ? Або після базарування з важкою ношею….
То ж довгий час кияни мріяли про полегшення зв`язку між Подолом та Верхнім містом. Тим часом на кінець ХІХ ст. місто, що швидко індустріалізувалося і в якому з’являлося все більше жителів, приваблених можливістю отримати роботу, вимагало і нових транспортних рішень.
У Києві вже курсував трамвай, але крутизну київських пагорбів йому здолати було не під силу.
Одні з перших вагонів фунікулера
Тож вирішили звернутися до Одеського досвіду. У Південній Пальмірі ще у 1902 році був запущений перший в російській імперії фунікулер. До речі, він також працює досі, але такої популярності, як у Києві, не здобув. Так ось, інженер Артур Абрагамсон запропонував скористатися реалізацією успішної ідеї і зробити окремий механічний підйом у Києві в досить зручному місці – поруч з Михайлівським Златоверхим монастирем.
Всього одна аварія за понад століття
У 1902 році почали спорудження на той час дива інженерного мислення – Михайлівського механічного підйому, зведення якого обійшлося концесіонеру – а ним було Суспільство Київської міської залізниці – в 230000 руб. Завершили роботи і урочисто відкрили новий для столиці транспорт 7 (20) травня 1905 року. Цього дня вагон фунікулера повіз у перший, тестовий рейс самих робітників – будівельників і механіків, які споруджували його, а наступного дня – 8 травня – розпочалися регулярні курсування вагона.
Пасажири тестового рейсу
Новий транспорт одразу ж став популярним. У 1905 році Михайлівський механічний підйом перевіз 500 тисяч пасажирів. Це були як люди, що використовували його як звичайний транспорт з Подолу до Верхнього міста, так і бажаючі покататися дивовижною канатною дорогою, спорудженою з урахуванням найсучасніших на той час інженерних рішень. Із Швейцарії, яка вже мала багатий досвід у створенні канатних доріг, привезли устаткування і візки вагонів. Вагони мали по два відкритих відсіки-платформи і по три закритих купе з сидіннями. Кожен вагон, обладнаний аварійним гальмом на випадок обриву каната, міг вмістити 70 пасажирів.
Популярність фунікулера була надзвичайна, його зображали і на листівках
До речі, за увесь час роботи на фунікулері була всього одна аварія, коли зіткнулись два вагони. Обійшлося без жертв, але вагони розбилися вщент, тож довелося замовляти нові.
Фунікулер, хоч і був унікальним у своєму роді, але до 30-х років минулого століття мав власний номер маршруту, оскільки входив до єдиної трамвайної системи Києва.
Примхи власниці доходного будинку
З того часу залишається незмінною швидкість фунікулера – 2 м / с. Зараз вагон долає відстань від станції до станції за дві з половиною хвилини, хоча на початку його роботи люди їхали менше часу – тому що дорога була коротшою.
Верхня станція Михайлівського механічного підйому була на тому ж місці, де нині, а ось нижня – на 38 метрів вище, на Боричевому току. Хоча спочатку й планувалося зробити її там, де зараз, на Поштовій площі. Але…
На місці нинішньої нижньої станції стояв приватний доходний будинок. Закон про охорону приватної власності не давав права просто так конфіскувати дім, якщо йшлося навіть про будівництво суспільної важливості. Тож Київська міська управа хотіла викупити будинок у власниці, аби тут зробити станцію. Однак жінка попросила таку неймовірно високу плату за споруду, що вирішили відмовитись. Тому довелося зробити канатну дорогу коротшою.
І такі вагони були…
Спочатку Михайлівський механічний підйом з’єднував верхню терасу Володимирської гірки (там, де й зараз) з вулицею Боричів Тік. Там пасажири могли пересісти трамвай №15, і добратися до Контрактової площі. На верхній станції пасажири також могли пересісти на трамвай.
У 1928 році фунікулер було реконструйовано і лінію продовжено ще на 38 м, до нинішньої вулиці Сагайдачного. Тоді з облаштовано й нижню станцію там, де вона є зараз.
Щодо будинку, який стояв на нинішній Поштовій площі, уже не виникало жодних питань – у радянські часи їх вирішували просто, не завжди й запитуючи думки власників будівель. Втім, на той час уже все було націоналізованим.
Той самий будинок, який став “каменем спотикання”, і на місці якого нині – нижня станція фунікулеру
Однак будинок ще залишався житловим. На першому його поверсі «прорубали» коридор, де і облаштували вихід з фунікулера. Ще у 80-х роках минулого століття люди користувались тим виходом, і пам’ятають дерев’яну підлогу коридору і тьмяні лампочки. А на верхніх поверхах продовжували жити люди. І тільки у 1984 році мешканців відселили, будинок знесли і побудували вестибюль в тому вигляді, в якому ми його зараз бачимо.
Енергоощадний транспорт
У роки Другої світової, навіть під час окупації Києва, фунікулер не припиняв роботу.
Пізніше він пережив кілька етапів капітальної реконструкції. Перший – у У 1956 році. У 1963-му, під час другого етапу, у машинному залі оновили обладнання, перебудували фасад верхньої станції. Третій етап припав на 198о-і.
З верхньої станції фунікулера відкривається чудовий вид на Поділ
До речі, фунікулер із самого початку був найенергоощаднішим міським транспортом. Можливо, тому був і найдешевшим.
Ось, трохи про ціни: З 1905 до 1961 року проїзд коштував 15 копійок. У час Другої світової – 20 коп., потім 30. У 1942 році вартість зросла до 40 коп. Після війни знову повернулися до старої ціни. З 1961 року, 25 років поспіль вартість проїзду становила 2 коп. (До речі, до каси фунікулеру нерідко зверталися за розміном монет для дзвінків по телефону-автомату, які тоді також коштували 2 коп.). Під час незалежної Україні проїзд спочатку коштував 1,5 грн. З 2015 року – 3 гривні, з 2017 року – 4 грн. З 14 липня 2018 року й по сьогодні – 8 грн.
Раніше Інформатор БІГ розповідав про дещо вражаюче, що супроводжувало Чорнобильську катастрофу, і про що досі не всі знають.
Також Інформатор БІГ розповідав про мальовничі місця Київщини для сімейних вихідних.
А також про те, як пережив окупацію музей української культури та побуту: спогади до річниці звільнення Київщини.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку, щоб оперативно дізнаватися актуальні новини БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель)!
Інна Косянчук
Фото з відкритих інформджерел
